Справа № 127/35464/23
Провадження № 22-ц/801/731/2024
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
01 травня 2024 рокуСправа № 127/35464/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Копаничук С.Г.,
суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Дернової В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
встановив:
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 1500 доларів США боргу. Зазначав, що 15 листопада 2022 року він домовився з відповідачем про купівлю 1/8 частини будинковолодіння та земельних ділянок. На підтвердження своїх намірів у цей же день позивач передав ОСОБА_2 1500 доларів США, про що сторони склали розписку, за змістом якої, у випадку неможливості укладення договору купівлі-продажу в строк до 01 серпня 2023 року чи не повернення коштів, спір між сторонами вирішується в судовому порядку. Вони в обумовлений строк не уклали договір купівлі-продажу, оскільки відповідач не зміг підготувати відповідні документи для оформлення договору, при цьому отримані кошти йому не повернув. Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг у сумі 1500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ на 17.08.2023 року становить 54900 грн., як позику, отриману останнім на підставі розписки, яка підлягає поверненню.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції не встановив правову природу правовідносин між сторонами та неправильно визначив норму права, що підлягає до застосування. Не врахував принцип - «суд знає закони» та фактично не вирішив спір по суті заявлених вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Вінницького міського суду від 26 січня 2024 року вищевказаним вимогам закону не відповідає.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договору купівлі-продажу відповідної частки житлового будинку та земельних ділянок, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у розмірі 1500 доларів США є авансом, який підлягав поверненню, а тому відмовив у стягненні коштів за розпискою.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не може, виходячи з наступного. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 , пред'являючи позовні вимоги просив стягнути з відповідача 1500 доларів США боргу, при цьому не вказував на те, що між ними виникли правовідносини позики, а лише послався на норми, що регулюють позику, а тому законних підстав для відмови в стягнення боргу лише з тих підстав, що між сторонами не виникли правовідносини позики, не має.
Апеляційним судом встановлено, що згідно розписки від 15.11.2019 року, відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 1500 доларів США за продаж йому 1/8 частини будинковолодіння, 1/8 земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:007:0055, 1/8 земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:02:007:0054, по АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Крім того, як вбачається з розписки від 15.11.2022 року, відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 1500 доларів США за продаж 1/8 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/8 земельних ділянок по АДРЕСА_1 ; дію розписки продовжено до 15.11.2023 року; у випадку неможливості укладення договору купівлі-продажу в строк до 01.08.2023 року чи неповернення грошей, даний спір вирішується у судовому порядку.
Станом на час подання позову сторони договору купівлі-продажу не уклали, ОСОБА_2 кошти не повернув, оригінали розписок перебували у позивача та приєднані до матеріалів справи.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
До істотних умов договору купівлі-продажу відносяться умови про предмет та ціну договору.
У справі, яка переглядається, 15 листопада 2022 року сторони домовились, що ОСОБА_3 виявляє намір продати належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна - 1/8 частини будинковолодіння та земельних ділянок по АДРЕСА_1 , а позивач (покупець) виявляє намір купити зазначене майно.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами не виникли правовідносини позики є правильними, однак суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказувала, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами колегія суддів виходить із наступних норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Частиною 1 статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частин 1,2 статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржнику у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Отже, оскільки укладення угоди (попереднього договору) від 15 листопада 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з ч. 1 ст. 635, ч. 1 ст. 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України.
Відсутність зобов'язань між сторонами, відповідно, унеможливлює стягнення відповідача на користь ОСОБА_4 грошових коштів на підставі статті 571 ЦК України, якою визначено правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком.
Однак, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна,
б) набуття або збереження за рахунок іншої особи,
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:
1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 127/13491/21-ц.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1,2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:
1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;
2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Встановлено, що ОСОБА_1 (на виконання укладеної у простій письмовій формі угоди (розписки) від 15 листопада 2022 року) передав ОСОБА_2 1 500 доларів США, які вважав авансом, з метою укладення у подальшому (не пізніше 01 серпня 2023 року) нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу частини будинковолодіння.
Оскільки угода (розписка) від 15 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є нікчемною в силу вимог закону, то відсутні підстави вважати наявність між сторонами договірних правовідносин.
Сторони у справі не оспорювали факт передачі ОСОБА_1 1 500 доларів США ОСОБА_2 .
У особи виникає зобов'язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 439/1683/18.
Докази того, що між сторонами існують якісь договірні правовідносини, у матеріалах справи відсутні.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Положення частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 357/8975/20.
Встановлено, що спірні правовідносини не є договірними, тому заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги повинні вирішуватися відповідно до статті 1212 ЦК України.
Отже, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (1 500 доларів США), переданих за недійсним (нікчемним) правочином, підлягають задоволенню відповідно до статті 1212 ЦК України.
Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 947/26577/19, від 11 квітня 2024 року у справі №760/16866/22.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що між сторонами відсутні правовідносини позики, проте не врахував практику Верховного Суду, не засувавав до спірних правовідносин норму права, що їх регулює та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 доларів США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги та задоволенням позову, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 зайнятості документально підтверджені судові витрати сплачені позивачем при поданні позову та апеляційної скарги у розмірі 2890,4 грн ( 1816,8 грн + 1073,6 грн).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 січня 2024 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 доларів США, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2890,4 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 );
відповідач - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_3 ).
Суддя-доповідач С. Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
В. В. Оніщук