П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/29314/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року, прийняте в порядку письмового провадження суддею Бездрабко О.І. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Відповідач-1, ГУ ПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач-2, ГУ ПФУ в Донецькій області) в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 155050003081 від 06.09.2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області у зв'язку з неврахуванням до загального страхового стажу період роботи з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути по суті заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням трудового (страхового) стажу згідно з записів у трудовій книжки від 22.07.1980 року за період з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано протиправною відмовою ГУ ПФУ в Донецькій області у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком через неврахування до страхового стажу періодів роботи у колгоспі ім.Петровського з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року, а також періодів догляду до досягнення 3-х річного віку за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року позов задоволено частково, а саме:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду;
- в решті позовних вимог - відмовлено.
- стягнуто з ГУ ПФУ в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073, 60 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Донецькій області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона не погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1981 року по 31.12.1998 року у колгоспі ім. Петровського, оскільки записи про трудову участь у колгоспі за ці періоди не містять підстав із зазначенням номеру та дати документу, а довідка про встановлений та фактично виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві не надана. За результатами вивчення наданих документів встановлено, що страховий стаж Позивача на дату звернення становить 18 років 02 місяці 25 днів, що не вистачає для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, скаржник вважає неправомірним висновок суду першої інстанції, відповідно до якого вирішено стягнути з ГУ ПФУ за рахунок бюджетних асигнувань на користь Позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073, 60 грн., оскільки Бюджетним кодексом України визначено, що бюджетні установи, до яких відноситься також і Пенсійний фонд є неприбутковими, а Законом № 1058 заборонено використання коштів на цілі, не передбачені цим законом, то у Пенсійного фонду відсутні необхідні кошти для сплати судового збору.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, 31.08.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
06.09.2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності та прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії № 155050003081 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, посилаючись на те, що відповідно до наданих документів страховий стаж особи складає 18 років 02 місяця 25 днів, а необхідний страховий стаж становить 29 років. До страхового стажу не зараховано:
- згідно трудової книжки від 22.07.1980 року період робот у колгоспі ім. Петровського з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року, оскільки записи про трудову участь у колгоспі не містять підстав із зазначенням номеру та дати документу, довідка про встановлений та фактично виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві заявницею не надана. Період роботи з 01.01.1999 року по 11.09.2000 року зарахований згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- не зараховано періоди догляду до досягнення 3-х річного віку за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно свідоцтва про народження від 28.08.1983 року серії НОМЕР_1 , за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно свідоцтва про народження від 16.09.1986 року серії НОМЕР_2 , за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно свідоцтва про народження від 19.11.1981 року серії НОМЕР_3 , оскільки відмітка про видачу паспорту відсутня. Будь-які інші відомості про обставини догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку не надавались. Додатково зазначено, що паспорт ОСОБА_4 було надано у копії.
Заявниця має право на пенсійну виплату у 65 років, тобто з 01.09.2027 року або за умови підтвердження неврахованих періодів роботи та догляду і набуття 29 років страхового стажу.
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягають в непризначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з мотивів відсутності необхідного страхового стажу, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.
Розглянувши справу по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення пенсійного органу з огляду на його протиправність, оскільки пенсійним органом не було враховано усі обставини та положення законодавства, що мають значення для призначення пенсії Позивачу, як наслідок, Відповідач допустив неналежний розгляд поданої заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову Позивачу у зарахуванні певних періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком. Проте, позов задовольнив частково через обрання іншого способу захисту порушених прав Позивача, ніж заявлено Позивачем, а саме шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
Вирішуючи спірне питання, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За змістом частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1).
В силу приписів частини 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до частин 1, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Як зазначено ч.ч. 1 та 2 ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру її тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Крім того, до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, що передбачено пунктом «ж» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII.
Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом пунктів 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом № 1058-IV, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В той же час, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
При цьому, колегія суддів зазначає, що інші документи необхідні для підтвердження трудового стажу лише за відсутності трудової книжки або у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Як встановлено колегією суддів, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, ГУ ПФУ в Донецькій області у рішенні від 06.09.2023 року № 155050003081 послалось на те, що страховий стаж останньої становить 18 років 02 місяця 25 днів, до якого не зараховано, зокрема:
- періоди роботи в колгоспі ім. Петровського з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року згідно трудової книжки 22.07.1980 року, так як записи про трудову участь у колгоспі не містять підстав із зазначенням номеру та дати документу, а також відсутня довідка про встановлений та фактично виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві. Період роботи з 01.01.1999 року по 11.09.2000 року зарахований згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- періоди догляду до досягнення 3-х річного віку за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно свідоцтва про народження від 28.08.1983 року серії НОМЕР_1 , за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно свідоцтва про народження від 16.09.1986 року серії НОМЕР_2 , за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно свідоцтва про народження від 19.11.1981 року серії НОМЕР_3 , так як відсутня відмітка про видачу паспорту. Будь-які інші відомості про обставини догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку не надавались. Додатково зазначено, що паспорт ОСОБА_4 було надано у копії.
Надаючи правову оцінку вказаному рішенню щодо відмови у зарахуванні спірного періоду роботи в колгоспі ім. Петровського з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року згідно трудової книжки 22.07.1980 року, колегія суддів враховує наступне.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 від 22.07.1980 року слідує, що 01.11.1981 року ОСОБА_1 прийнято в члени колгоспу ім. Петровського згідно поданої заяви (підстава для внесення запису до трудової книжки - наказ № 17 від 01.11.1981 року, запис № 3). При цьому, в даному записі зазначено трудову діяльність ОСОБА_1 у колгоспі ім. Петровського у період з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року). Із прийняттям ВР України 14 листопада 1992 року Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» Примірний статут колгоспу припинив функціонування як нормативно-правовий акт.
Таким чином, Примірним статутом колгоспників передбачалась можливість як прийняття осіб у члени колгоспу, так і залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників, які не були членами колгоспу.
Колегія суддів наголошує, що частина 1 статті 56 Закону № 1788-XII розрізняє види робіт, які зараховуються до стажу роботи, а саме: 1) робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання; 2) робота, виконувана на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру її тривалості роботи і тривалості перерв.
Відтак вимоги Закону № 1788-XII про те, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, стосуються стажу роботи саме на підставі членства в кооперативі.
В даному випадку, як встановлено колегією суддів, ОСОБА_1 у період з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року була членом колгоспу ім. Петровського.
Отже, необхідною умовою для зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 всього періоду членства в колгоспу ім. Петровського є доведення виконання останньою встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві за весь період, в іншому випадку враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
В свою чергу, порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 (далі - Основні Положення).
Пунктами 1 та 2 Основних Положень передбачено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Пунктом 6 Основних Положень визначено, що всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до встановленого зразку трудової книжки колгоспника, остання містить окремі розділи:
- ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис;
- ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис;
- V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Тобто, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 від 22.07.1980 року, у 1981 та 1988-2000 роках включно ОСОБА_1 було виконано річний мінімум трудоднів, встановленого колгоспом, проте у 1982, 1983, 1984, 1985, 1986 та 1987 роках річний мінімум трудової участі виконаного не було.
При цьому, щодо причини невиконання встановленого мінімум трудової участі у трудовій книжці зазначено - догляд за дитиною.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю трьох дітей, а саме:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно свідоцтва про народження від 19.11.1981 року серії НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження від 28.08.1983 року серії НОМЕР_1 ;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно свідоцтва про народження від 16.09.1986 року серії НОМЕР_2 .
В той же час, чинним законодавством про працю на момент народження дітей було передбачено право жінки на відпустку по вагітності, родах і догляду за дитиною.
Зокрема, ст. 179 КЗпП Української РСР було встановлено, що жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю п'ятдесят шість календарних днів до родів і п'ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох і більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів і, за їх бажанням, при наявності загального трудового стажу не менше одного року частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.
Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року.
Статтею 181 КЗпП Української РСР було передбачено порядок надання відпусток по догляду за дитиною і зарахування їх в стаж роботи, а саме частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року надаються за заявою жінки повністю або частинами в межах встановленого строку і оформлюються наказом (розпорядженням) адміністрації. Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю.
З огляду на зазначене, можливо дійти висновку, що періоди невиконання встановленого мінімуму трудової участі ОСОБА_1 у колгоспі збігаються із періодами перебування останньої у відпустці по вагітності і родах тривалістю 56 календарних днів до родів і 56 календарних днів після родів, а також у відпустці по догляду за кожною дитиною до досягнення нею віку півтора року, тобто невиконання річного мінімуму трудової участі було з поважних причин.
Оскільки у періоди з 01.11.1981 року по 11.09.2000 року ОСОБА_1 виконувала роботу у колгоспі ім. Петровського на підставі членства, про що є відповідні записи в трудової книжці від 22.07.1980 року, засвідчені підписами уповноваженої особи колгоспу, печаткою колгоспу та не мають недоліків, тому в силу вимог статті 56 Закону № 1788-XII такі періоди трудової діяльності підлягали зарахуванню до її стажу роботи, а згідно із частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV і до страхового стажу.
При цьому, судом першої інстанції вірно застосовано практику Верховного Суду з аналогічних правовідносинах та зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином на Позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення Позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка або уточнюючі довідки, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною Позивача (постанова від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17).
Твердження скаржника про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1981 року по 31.12.1998 року у колгоспі ім. Петровського через відсутність у записах про трудову діяльність підстав із зазначенням номеру та дати документу, а також відсутності довідки про фактично виконаний мінімум трудової участі у громадському господарстві, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наявна в матеріалах справи трудова книжка ОСОБА_1 від 22.07.1980 року містить належним чином оформлені записи, які свідчать про трудову участь Позивача у колгоспі ім. Петровського у спірний період (зокрема, встановленого у колгоспі річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Колегія суддів наголошує, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.
В матеріалах справи відсутні відомості про невиконання Позивачем, як членом колгоспу ім. Петровського, встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.
Отже, враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.11.1981 року по 31.12.1998 року в колгоспі ім. Петровського.
Щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів догляду до досягнення дітьми 3-х річного віку, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 є матір'ю трьох дітей, а саме:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно свідоцтва про народження від 19.11.1981 року серії НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження від 28.08.1983 року серії НОМЕР_1 ;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно свідоцтва про народження від 16.09.1986 року серії НОМЕР_2 .
Оскаржуваним рішенням пенсійний орган відмовив ОСОБА_1 у зарахуванні до її загального страхового стажу періодів догляду до досягнення дітьми 3-х річного віку з підстав відсутності відмітки про видачу паспорту.
Суд першої інстанції не погодився з таким твердженням пенсійного органу, оскільки норми чинного законодавства не містять обов'язку щодо наявності штампу про отримання паспорта на свідоцтві про народження, з чим повністю погоджується колегія суддів з огляду на пункт 11 Порядку № 637, яким передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України.
За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення № 155050003081 від 06.09.2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області, оскільки під час його прийняття пенсійним органом не було враховано усі обставини та положення законодавства, що мають значення для призначення пенсії Позивачу, як наслідок, допущено неналежний розгляд поданої заяви і документів та, відповідно, прийнято необґрунтоване рішення про відмову у зарахуванні певних періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком.
Щодо доводів скаржника про відсутність правових підстав для відшкодуванню ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області судового збору за подачу позову в сумі 1073, 60 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Як визначено п.п. 7 та 9 ч. 1 ст. 4 КАС України:
- відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
В той же час, ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що всі судові витрати, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
В даному випадку, позов ОСОБА_1 було визнано обґрунтованим, проте задоволено частково через обранням судом першої інстанції іншого способу захисту порушених прав ОСОБА_1 , більш ефективнішого ніж просив Позивач, з яким погодилась колегія суддів, тому за таких обставин, сплачений судовий збір за подачу цього позову, внаслідок його задоволення, підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки, даний спір виник внаслідок протиправних дій саме ГУ ПФУ в Донецькій області у через прийняття необґрунтованого рішення про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні певних періодів роботи до стажу, що дає право на призначення їй пенсії за віком, яке у судовому порядку було скасовано, тому саме за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 сплаченого нею судового збору за подачу позову в сумі 1073, 60 грн. на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України.
До того ж, колегія суддів зазначає, що метою стягнення витрат є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко