П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15536/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Свидою Л.І. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови внести належне виправлення помилки у написанні прізвища « ОСОБА_2 » у військовому квитку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити певні дії, а саме виправити помилку, допущену у військовому квитку у написанні прізвища, записавши його так само, як у паспорті громадянина України - « ОСОБА_2 ».
Вимоги адміністративного позову обґрунтовані тим, що у військовому квитку Позивача помилково записано його прізвище « ОСОБА_3 », однак вірним є « ОСОБА_2 ». Позивач звернувся до Відповідача із проханням щодо приведення його військового квитка у відповідність з паспортом громадянина України, однак службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 було відмовлено у внесенні виправлень та рекомендовано звернутися до суду. 02.06.2023 року з метою приведення запису у військовому квитку його прізвища у відповідність с паспортом громадянина України Позивач звернувся до Відповідача із письмовою заявою, однак відповіді не отримав.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.06.2023 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути звернення ОСОБА_1 від 02.06.2023 року;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог- відмовлено;
- стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073, 60 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що військовий квиток серії НОМЕР_1 від 14.05.2001 року було видано ІНФОРМАЦІЯ_4 (на теперішній час - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а не ІНФОРМАЦІЯ_5 (на теперішній час ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та на день видачі цього квитка Позивач погодився із всіма записами в ньому, про що свідчить його особистий підпис.
При цьому, вирішуючи справу по суті, судом першої інстанції не було враховано пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» та не запропоновано Позивачу подати докази про те, що правовстановлюючий документ (військовий квиток) належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення, тобто ІНФОРМАЦІЯ_6 , яким був виданий у 2001 році.
Також скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відшкодування Позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судового збору з огляду на те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_8 , який не є окремою юридичною особою публічного права, та не має самостійного балансу, реєстраційних рахунків в органах Казначейства, та не є розпорядником бюджетних коштів відповідного рівня.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, 12.12.1997 року Приморським РВ УМВС України в Одеській області Позивачу видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , в якому прізвище Позивача зазначено « ОСОБА_4 іцин».
14.05.2001 року ІНФОРМАЦІЯ_9 (на теперішній час - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) видано Позивачу військовий квиток серії НОМЕР_1 , в якому прізвище Позивача вказано « ОСОБА_5 ».
22.04.2005 року Позивача знято з обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_10 .
04.06.2008 року Позивача взято на облік військовозобов'язаних запасу в ІНФОРМАЦІЯ_11 (на теперішній час РТЦК та СП).
02.06.2023 року Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою щодо виправлення помилки у написанні його прізвища у військовому квитку, а саме записати у військовому квитку його прізвище так само як і у паспорті громадянина України - « ОСОБА_4 іцин».
Крім того, 02.06.2023 року представник Позивача звернувся до Відповідача із запитом щодо повідомлення про те, на підставі яких документів було внесено запис прізвища ОСОБА_4 и ОСОБА_6 у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 14.05.2003 року та зазначити причину відмови виправлення помилки у військовому квитку запису його прізвища « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_4 іцин», як зазначено в паспорті громадянина України НОМЕР_2 , виданому Приморським РВ УМВС України в Одеській області 12.12.1997 року.
Проте, ІНФОРМАЦІЯ_2 не було розглянуто заяву ОСОБА_1 ..
Вважаючи таку бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправною, яка призводить до порушення конституційних прав, як громадянина України на працевлаштування та вільний вибір місця проживання, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на те, що в межах передбаченого Законом України «Про звернення громадян» місячного строку Відповідачем не розглянуто звернення Позивача від 02.06.2023 року та не надано відповідної відповіді, у зв'язку із чим допущено протиправну бездіяльність. З огляду на встановлені обставини, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд першої інстанції вирішив вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо розгляду заяви Позивача від 02.06.2023 року та зобов'язання Відповідача розглянути звернення Позивача від 02.06.2023 року.
В даному випадку, в межах цієї справи, Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції саме в частині задоволення позовних вимог.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в частині задоволення позовних вимог Позивача.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Як визначено ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст. 9 Закону України «Про інформацію»
Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації (ст. 9 Закону України «Про інформацію»).
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм ст. 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян».
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
У статті 3 Закону України «Про звернення громадян» зазначені терміни, що вживаються в цьому Законі, зокрема:
- під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги;
- заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Тобто, з наведеної норми слідує, що особа у власному зверненні має самостійно визначити та зазначити спосіб, в який суб'єкт владних повноважень зобов'язаний повідомити про результати розгляду такого, та у разі необхідності зв'язатись з заявником.
За приписами абз. 7 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну (ч.ч. 1 та 2 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»).
Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2023 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою, в якій просив виправити помилку у написанні його прізвища у військовому квитку та записати у військовому квитку його прізвище так само як у паспорті громадянина України - ОСОБА_2 .
Колегія суддів зазначає, що заява Позивача від 02.06.2023 року за своїм змістом відповідає заяві, яка надіслана в порядку Закону України «Про звернення громадян», а відтак і відповідь на таку заяву Відповідач мав надати з дотриманням вимог цього Закону.
Проте, в даному випадку, відсутні беззаперечні підстави для твердження про доведення Відповідачем виконання ІНФОРМАЦІЯ_2 обов'язку щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви.
При цьому, колегією суддів встановлено факт відсутності належних доказів направлення Позивачу відповіді на звернення.
Не доведення факту з боку Відповідача розгляду заяви Позивача по суті та повідомлення про результати її розгляду у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян», в який Відповідач зобов'язаний письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, свідчить про порушення права Позивача на отримання відповіді на звернення, відтак Відповідачем допущено протиправну бездіяльність.
Враховуючи, що станом на час розгляду справи відсутні відомості щодо направлення на адресу ОСОБА_1 відповіді про результати розгляду його заяви від 02.06.2023 року, колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушених прав Позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо розгляду заяви Позивача від 02.06.2023 року та зобов'язання Відповідача розглянути звернення Позивача від 02.06.2023 року.
Стосовно доводів апелянта, колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки такі доводи фактично покладені в якості відповіді на звернення Позивача від 02.06.2023 року, тобто стосуються суті звернення, що не скасовує обов'язок ІНФОРМАЦІЯ_3 в порядку Закону України «Про звернення громадян» письмово повідомляти ОСОБА_1 про результати перевірки його заяви і суть прийнятого рішення.
Щодо доводів скаржника про відсутність підстав для відшкодуванню Позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судового збору з огляду на те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_8 , який не є окремою юридичною особою публічного права, та не має самостійного балансу, реєстраційних рахунків в органах Казначейства, та не є розпорядником бюджетних коштів відповідного рівня, колегія суддів зазначає наступне.
Як визначено п.п. 7 та 9 ч. 1 ст. 4 КАС України:
- відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
В той же час, ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що всі судові витрати, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
В даному випадку, позов ОСОБА_1 було визнано обґрунтованим, проте задоволено частково через обранням судом першої інстанції іншого способу захисту порушених прав ОСОБА_1 , більш ефективнішого ніж просив Позивач, з яким погодилась колегія суддів, тому за таких обставин, сплачений судовий збір за подачу цього позову, внаслідок його задоволення, підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До того ж, колегія суддів зазначає, що метою стягнення витрат є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко