30 квітня 2024 р. Справа № 480/9705/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, по справі № 480/9705/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області №183450026358 від 21.06.2023 щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати їй до пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 період роботи з 06.07.1990 по 02.01.2003;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Сумській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах з 13.06.2023 (з дати звернення із заявою про призначення пенсії).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 частково задоволено позов.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.06.2023 №183450026358 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 період роботи з 06.07.1990 по 02.01.2003.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, Головне управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в задоволенні в повному обсязі.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (Список №2). Зокрема, вказав, що 13.06.2023 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон 1058). За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії ОСОБА_1 була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. За результатами розгляду заяви, 21.06.2023 Головним управлінням прийнято рішення №183450026358 про відмову в призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю правових підстав.
Так, зазначив, що згідно з паспортом ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак, станом на 13.06.2023 (дата звернення із заявою про призначення пенсії) її вік складає 51 рік. При опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, Головним управлінням розраховано стаж, який склав 35 років 0 місяців 25 днів. Пільговий стаж роботи позивача не визначений. Поряд з цим, за доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 06.07.1990 по 02.01.2003 згідно довідки №105 від 05.04.2023, оскільки в розділі X Списку №2, затвердженого Постановою КМУ 162 від 11.03.1994, правом виходу на пенсію користуються працівники лабораторії цехів і виробництв, безпосередньо зайняті у виробництвах, перелічених у Списку №1 (за винятком зайнятих виконанням графічного аналізу). Виробництво в якому працювала заявниця в Списку №1 відсутнє. Крім того, в зазначеній вище довідці невірно зазначено позицію професії.
Зауважив, що норми ст. 114 Закону №1058 щодо пенсійного віку неконституційними не визнавались. Таким чином, відсутні законодавчі підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах у віці 51 рік для жінки 01.03.1972 р.н.
Враховуючи вищевикладене, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, а доводи, викладені у позові - необґрунтованими, оскільки позивач не досягла пенсійного віку та не набула пільгового стажу необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, визначеного ст. 114 Закону №1058.
Крім того, представник апелянта не погоджується з розміром правничої допомоги, який стягнуто на користь позивача.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 51-річного віку, звернулася 13.06.2023 до територіального відділення ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.15).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ в Чернівецькій області, рішенням якого від 21.06.2023 №183450026358 відповідач 2 відмовив позивачу у призначенні пенсій за віком на пільгових умовах відповідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв'язку з тим, що у позивача відсутній необхідний пільговий стаж. Так, у рішенні вказано, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах (Список № 2).
Страховий стаж позивача становить 35 років 0 місяців 25 днів.
Пільговий стаж - не визначений.
За доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 06.07.1990 по 02.01.2003, згідно довідки № 105 від 05.04.2023, оскільки в розділі X Списку №2, затвердженого Постановою КМУ №162 від 11.03.1994, правом виходу на пенсію користуються працівники лабораторій цехів і виробництв, безпосередньо зайняті у виробництвах, перелічених у Списку № 1 (за винятком зайнятих виконанням графічного аналізу). Виробництво в якому працювала заявниця в Списку №1 відсутнє. Крім того, в зазначеній вище довідці, невірно зазначено позицію професії (а.с.19).
Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивачки на підтвердження пільгового стажу підлягає відновленню у спосіб, яким є визнання протиправним та скасування рішення відповідача, а також з урахуванням дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, неврахування відповідачем спірного періоду роботи позивачки, зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
03.10.2017 Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.05.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" ст. 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Пунктом 3 резолютивної частини цього Рішення встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційним Судом України визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку з цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа) дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.
Суд у зразковій справі №360/3611/20 зазначав, що таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками суду у зразковій справі №360/3611/20, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:
- по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;
- по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;
- по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону".
В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто, вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини.
Колегія суддів звертає увагу, що у даному спірному випадку мотиви спірного рішення відповідача не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь позивачки.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент звернення до пенсійного органу із заявою від 13.06.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2 досягла 50-річного віку.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова ГУ ПФУ в Чернівецький обл. в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, яка на час звернення із заявою досягла 50 років, з посиланням недосягнення нею необхідного пенсійного віку, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Щодо зарахування до пільгового стажу позивачки періоду роботи: з 06.07.1990 по 02.01.2003, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Як вбачається з матеріалів справи, копія трудової книжки позивачки містить записи, що вона з 06.07.1990 по 31.03.2023 працювала і станом на день звернення з даною позовною заявою, досі працює у Сумському державному підприємстві «Виробниче об'єднання «Хімпром» (з 18.11.1996 перейменовано у ВАТ «СУМИХІМПРОМ», а з 13.04.2011 перейменовано у ПАТ «СУМИХІМПРОМ») (а.с.22-23).
Крім того, відповідно до довідки від 05.04.2023 №105, позивач працювала повний робочий день в ПАТ «СУМИХІМПРОМ» і за період з 06.07.1990 по 02.01.2003 виконувала вимірювання хімічних (пари, гази, аерозолі) та фізичних (шум, вібрація, параметри мікроклімату) шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища на робочих місцях, вимірювання вмісту забруднюючих речовин у технологічних викидах за професією, посадою лаборант хімічного аналізу (лабораторії цеху по виробництву піросульфіту натрія, лабораторя цеха по виробництву суперфосфату) централізованого відділу технічного контролю, що передбачено Списком 2 розділ 10 підрозділ 3 (а.с.27).
Колегія суддів звертає увагу, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було проведено перевірку та складено акт перевірки достовірності та обґрунтованості відомостей, поданих для призначення (перерахунку) пенсії №1800-1002-1/5922 від 07.07.2023, за висновками якого період роботи з 06.07.1990 по 02.01.2003 та посади, зазначені в довідці від 05.04.2023 №105, виданої ПАТ «СУМИХІМПРОМ» для призначення пенсії, відповідають первинним документам, наданим на перевірку (а.с.29-30).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до пільгового стажу періоди роботи позивачки з 06.07.1990 по 02.01.2003, який дає право на пільгову пенсію по Списку №2 на підставі довідки №105 від 05.04.2023 №105.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Щодо доводів апеляційної скарги про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 3000 грн. на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача, адвокат Шевйов П.В. заявив про відшкодування витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, що загалом оцінені ним у 8000,00 грн.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України, у силу положень якої за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом у цій справі надані копії договору № 01 від 12.07.2023 про надання правничої допомоги, акту приймання - передачі наданих послуг № 1 від 31.08.2023, розрахунку суми наданих послуг відповідно до договору № 01 від 12.07.2023, ордеру та копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копії квитанції № 01 від 31.08.2023 (а.с. 49-55) позивач сплатила адвокату Шевцову П.В. кошти в сумі 8000,00 грн на оплату правової допомоги.
До розрахунку суми гонорару за надання правничої допомоги адвокат Шевцов П.В. включив такі витрати: складання процесуальних документів (позовна заява) - 6 год. 30 хв.; складання адвокатських запитів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - 1 год. 30 хв.
Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд акцентує увагу на тому, що розподілу між сторонами підлягають судові витрати, що безпосередньо пов'язані з розглядом та вирішенням спору.
Дійсно, спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з'ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів.
Зазначена справа належить до справ незначної складності, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що відповідач проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу не заперечував, зазначивши, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а звернув увагу на те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з наведених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підготовлені представником позивача процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, отже беручи до уваги принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності, витрати які підлягають стягненню на професійну правничу допомогу у цій справі становлять 3000,00 грн.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі № 480/9705/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко