Дата документу 17.04.2024 Справа № 331/3773/22
Єдиний унікальний № 331/3773/22 Головуючий у 1-й інстанції: Світлицька В.М.
Провадження № 22-ц/807/709/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
17 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухар С.В.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Територіальна громада в особі Запорізької міської ради, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Наталя Олександрівна, про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним розпорядження про передачу у власність нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Слизовської М.Ю. звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона з 20.05.1987 року була зареєстрована та постійно проживала у квартирі АДРЕСА_1 , куди вона була вселена разом із наймачем ОСОБА_5 як його дружина.
З 2016 року позивач вимушена була працювати в Італії, при цьому не рідше 2 разів на рік ОСОБА_2 приїжджала на 2-3 тижні до себе додому у квартиру АДРЕСА_2 .
Під час чергового перебування позивача в Італії, ОСОБА_5 , стверджуючи про не проживання ОСОБА_2 за місцем її реєстрації з 2013 року, звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2021 року ОСОБА_2 було визнано такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_5 зняв позивача з реєстраційного обліку її місця проживання та одноособово приватизував зазначену квартиру.
19.08.2021 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.09.2021 р. заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2021 р. було скасовано та призначено справу до розгляду, за результатами якого ухвалою Жовтневого районного суд у м. Запоріжжя від 23.11.2021 р. було залишено без розгляду позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Таким чином, підстава, за якою ОСОБА_2 була позбавлена права користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та знята з реєстрації місця проживання у цій квартирі, відпала. ОСОБА_2 також мала право на участь у приватизації вказаного майна.
Оскільки право власності на квартиру АДРЕСА_1 було набуте ОСОБА_5 всупереч вимогам законодавства, тому і правовстановлюючий документ на цю квартиру, на підставі якого ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 19.08.2021 р. із ОСОБА_1 , є незаконним, а отже має бути визнаний недійсним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, його донька ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги, звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила суд: визнати недійсним розпорядження голови районної адміністрації ЗМР по Олександрівському району «Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 »; визнати недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 та скасувати свідоцтво про право власності за № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 , видане 17.06.2021 р. районною адміністрацією ЗМР по Олександрівському району на ім'я ОСОБА_5 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 19.08.2021 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , серія та номер: 418, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Вельможко Н.О., та припинити право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 418, виданого 19.08.2021 р. приватним нотаріусом Запорізького МНО Вельможко Н.О.; а також стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Територіальна громада в особі Запорізької міської ради, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Наталя Олександрівна, про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним розпорядження про передачу у власність нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири задоволено.
Визнано недійсним розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району Мостового В. № 267р від 17.06.2021 р. «Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 ».
Визнано недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 та скасовано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 , видане 17.06.2021 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Олександрівському району на ім'я ОСОБА_5 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 19.08.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , серія та номер: 418, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Н.О., та припинено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 418, виданого 19.08.2021 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Н.О.
Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору по 1 488 гривень 60 копійок з кожної.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
В іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду від 05 лютого 2024 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку доповнила протягом строку на апеляційне оскарження, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 не є наймачем квартири, тому для її участі у приватизації є необхідним наявність двох умов, а саме: статус члена сім'ї наймача; постійне проживання у цій квартирі або збереження за цією особою права на житло (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15.06.20222 року у справі № 552/1123/20, провадження №61-3544св21).
Недоведеність факту не проживання в квартирі не можна ототожнювати з встановленням наявності у особи права на житло, оскільки втрата права користування жилим приміщенням відбувається у особи не внаслідок рішення суду, а внаслідок відсутності в квартирі більше шести місяців.
З аналізу правових норм про приватизацію слідує висновок, що закон розмежовує поняття право члена сім'ї на користування житловим приміщенням та право такої особи на приватизацію житлового приміщення, оскільки перше виникає безпосередньо при вселенні, якщо тільки не було угоди про інший порядок користування жилим приміщенням, а друге - безпосередньо пов'язане із фактом постійного проживання в житловому приміщенні.
Право осіб на приватизацію пов'язане з фактом проживання у квартирі, а не з фактом їх реєстрації в ній.
Крім того, на момент приватизації спірної квартири позивач не була членом сім'ї наймача, не вела спільне господарство з померлим, оскільки на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.01.2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано.
Звертає увагу, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справ, а не на стадії відкриття провадження. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад. Особою, яку безпосередньо стосується оскаржуване рішення, крім відповідачів, є районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району, до якої позивач фактично не заявила жодної вимоги.
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
Також зауважує, що оскільки ОСОБА_5 помер, спадкоємці мали б бути залучені до участі у справі співвідповідачами, проте позовні вимоги заявлені лише до доньки померлого ОСОБА_4 , хоча є ще один спадкоємець - син ОСОБА_6 .
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Від ОСОБА_4 на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, такожпросить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Шоніної О.В., представника ОСОБА_2 - адвоката Слизовської М.Ю., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2021 року по справі № 331/24/21 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, було задоволено; визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Розпорядженням голови районної адміністрації ЗМР по Олександрівському району Мостового В. № 267р від 17.06.2021 р. «Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 » на підставі заяви від наймача ОСОБА_5 передано в приватну власність ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 269719153 від 10.08.2021 р., за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 17, виданого 17.06.2021 р. Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Олександрівському району. Дата державної реєстрації: 23.06.2021 р.
19.08.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продав і передав у власність, а ОСОБА_1 купила та прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,00 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.09.2020 року скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2021 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2021 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, залишено без розгляду. Ухвала суду набрала законної сили 09.12.2021 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 07.04.2022 року.
ОСОБА_4 27.06.2022 року подала приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Кріль О.М. заяву при прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 , яка зареєстрована за № 26, заведено спадкову справу № 10/2022.
У судових засіданнях суду першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які пояснили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у стосунках, разом мешкали, як родина за іншою адресою, не у спірній квартирі. ОСОБА_2 була на заробітках в Італії, періодично приїжджала та перебувала в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , там знаходилися її речі, а після надання її в оренду іншим особам зупинялася у доньки. Іншого житла в ОСОБА_2 немає.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Разом з тим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади (органу місцевого самоврядування), які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 749/376/17 та від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц, належними відповідачами у справах щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування є: особа (особи), рішення якої (яких) стосується та орган місцевого самоврядування, рішення якого оскаржується.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22 січня 2020 року у справі № 344/13973/17 пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є бобов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 303/2845/15-ц та від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/6793/15-ц.
Під час розгляду справи судом першої інстанції не враховано, що за вимогами про визнання недійсним розпорядження голови районної адміністрації ЗМР по Олександрівському району «Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 », визнання недійсною приватизації квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 та скасування свідоцтва про право власності за № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 , яке видане 17.06.2021 р. районною адміністрацією ЗМР по Олександрівському району на ім'я ОСОБА_5 , є районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району. В даному випадку позивачка ставить під сумнів правомірність набуття ОСОБА_5 права власності на квартиру.
Незалучення зазначеної особи до участі у справі позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.
Однак суд вирішив спір без її залучення та участі, що в даному випадку є самостійною підставою для скасування рішення суду, оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо залучення співвідповідачів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з неналежністю суб'єктного складу сторін.
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеному 19.08.2021 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , серія та номер: 418, що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Вельможко Н.О., та припинення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 418, виданого 19.08.2021 р. приватним нотаріусом Запорізького МНО Вельможко Н.О., є похідними, а тому у задоволенні цих позовних вимог слід також відмовити.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів до уваги не бере з огляду на те, що після встановлення порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні позову з цих підстав.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту:
У задоволенні позову ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Територіальна громада в особі Запорізької міської ради, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вельможко Наталя Олександрівна, про визнання приватизації недійсною, визнання недійсним розпорядження про передачу у власність нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 29 квітня 2024 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: С.В. Кухар
Е.А. Онищенко