29 квітня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/281/22
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
розглянув заяву б/н від 17.04.2024 (вх. №3114 від 18.04.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” про розстрочку виконання рішення
у справі
за позовом Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська, 20, м. Львів, 79007) в інтересах держави в особі позивачів:
1. Головного управління Національної гвардії України (вул. Народного Ополчення, буд. 9-А, м. Київ, 03151)
2. Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” (вул. Шевченка, 171, м. Теребовля, Тернопільська область, 79069)
про визнання частково недійсними договорів та стягнення коштів.
За участю від:
прокурора - не з'явився
позивача 1 - не з'явився
позивача 2 - не з'явився
відповідача - ОСОБА_1
18.04.2024 через підсистему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” звернулось до Господарського суду Тернопільської області із заявою б/н від 17.04.2024 (вх. №3114 від 18.04.2024) про розстрочку виконання рішення суду від 20.11.2023 у справі № 921/281/22, в частині стягнення з нього 3541503,63 грн безпідставно отриманих коштів.
В обґрунтування вимог поданої заяви, ТОВ «Ферозіт» зазначено наступне:
- у відповідача є намір повністю та добровільно погасити борг шляхом перерахування сум на банківський рахунок Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- з цією метою ним вчиняються дії для погашення заборгованості перед позивачем;
- станом на 17.04.2024, підприємство перебуває у складному фінансовому становищі, що значно утруднює виконання рішення суду;
- військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану призвело до неритмічної роботи виробництва ТОВ «Ферозіт», а як наслідок - невиконання договірних зобов'язань перед третіми особами;
- крім вказаних факторів загального характеру, важливий вплив на дотримання договірних відносин мають такі чинники, як подальша реалізація підприємством відповідача виготовленої продукції суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність у сфері будівництва, які в даний час у своїй більшості призупинили свою діяльність або здійснюють її не в повному обсязі. Внаслідок чого доходи відповідача значно зменшились, що призвело до негативного фінансового стану підприємства;
- в підприємницькій діяльності ТОВ «Ферозіт» має місце несприятлива ситуація, що пов'язана з недобросовісним виконанням контрагентами своїх зобов'язань щодо укладених договорів на реалізацію товару, а саме в частині оплати вже поставленого нашим товариством товару. У зв'язку з чим у запланованому періоді ТОВ «Ферозіт» не одержало прибуток (дохід) на який він сподівався від ведення господарської діяльності;
- за період лише з 01.01.2023 до 20.03.2024 господарськими судами України винесено більше 17 судових рішень та судових наказів про стягнення за договорами поставки заборгованості з контрагентів на користь ТОВ «Ферозіт» на загальну суму більше 3600000 грн. Станом на зараз за заявами ТОВ «Ферозіт» про примусове виконання рішень приватними виконавцями та органами державної виконавчої служби відкрито виконавчих проваджень на загальну суму більше 2400000 грн;
- за період з 01.01.2024 і до сьогоднішнього дня в господарських судах України відкрито ще 6 судових проваджень про стягнення заборгованості за договорами поставки на суму близько 560000 грн;
- у зв'язку з цим, ТОВ «Ферозіт» було змушено продовж 2023-2024 років брати позики в банках України для можливості подальшого здійснення господарської діяльності. Отримані кредитні кошти відповідач застосовує на виплати заробітної плати робітникам (станом на 01.01.2024 колектив ТОВ «Ферозіт» налічує 403 штатні одиниці з місячним фондом оплати праці в сумі 3275725 грн), закупівлю сировини, ремонт і обслуговування устаткування, витрати на електрику та інші комунальні платежі необхідні для виробничих приміщень, та інші витрати, які виникають під час здійснення підприємницької діяльності;
- відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України, відповідач 18.03.2024 подав до Державної податкової служби заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені на загальну суму 3541503,63 грн;
- оскільки матеріалами справи №921/281/22 підтверджена сплата ТОВ «Ферозіт» до бюджету податку на додану вартість у розмірі 3541503,63 грн з операцій виконання будівельних робіт на об'єкті «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 » за період з 01.10.2017 до 31.03.2019, тому відповідач мав обґрунтовані сподівання на повернення сум ПДВ, які були ним сплачені до бюджету в тому ж розмірі, що й безпідставно отримані;
- 09.04.2024 ТОВ «Ферозіт» отримало відповідь від ГУ ДПС у Тернопільській області про залишення без задоволення вищезгаданих заяв;
- повернення сплачених сум грошових зобов'язань з ПДВ у розмірі 3541503,63 грн дало б змогу відповідачу виконати рішення суду в найкоротший термін;
- станом на день подання цієї заяви відповідачем готується позовна заява до ГУ ДПС у Тернопільській області про зобов'язання вчинення дій (повернення помилково сплачених сум ПДВ);
- при цьому, відповідач усвідомлює, що у випадку задоволення вищевказаного позову, враховуючи завантаженість адміністративних судів, можливе оскарження рішення суду першої інстанції, відсутність коштів у Державному бюджеті України, реальне повернення коштів у вказаній сумі, можливе в кращому випадку через 4-5 місяців;
- вищевказані обставини унеможливлюють виконання рішення суду у короткий строк, оскільки, для їх вирішення потрібен значний час, а на рахунках підприємства недостатньо коштів, щоб перерахувати позивачу всю суму заборгованості одним платежем, не зупинивши поточну діяльність товариства;
- відповідно до ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації;
- у випадку накладення арешту на рахунки та майно, такий арешт повністю заблокує всю підприємницьку діяльність, що може призвести до повного невиконання ТОВ «Ферозіт» своїх боргових зобов'язань перед Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- завадити таким негативним наслідкам можливо за умови поступової сплати суми боргу;
- ТОВ «Ферозіт» в межах своєї фінансової спроможності вже розпочав виконання рішення суду, зокрема 05.04.2024 відповідачем було повністю сплачено суму витрат по сплаті судового збору на користь прокуратури в сумі 58490,55 грн.
У зв'язку з наведеним відповідач просив, в порядку ст. 331 ГПК України, розстрочити виконання рішення на 7 платежів, шляхом сплати боржником на користь стягувача 3541503,63 грн безпідставно збережених коштів в наступних розмірах та порядку: травень 2024 року - 510000 грн; червень 2024 року - 510000 грн; липень 2024 року - 510000 грн; серпень 2024 року - 510000 грн; вересень 2024 року - 510000 грн; жовтень 2024 року - 510000 грн; до 20 листопада 2024 року - 481503 грн 63 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
З врахуванням ч.2 ст.331 ГПК України, ухвалою суду від 19.04.2024 вищевказану заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.04.2024 та запропоновано іншим учасника у справі надати письмові заперечення щодо заяви про розстрочення судового рішення та докази їх надіслання на адресу інших учасників по справі.
24.04.2024 через підсистему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” подало заяву б/н від 23.04.2024 (вх. №3294), у якій зазначено, що на виконання рішення суду у даній справі ним перераховано Військовій частині № НОМЕР_1 Національної Гвардії України кошти в сумі 481503,63 грн. У зв'язку з цим, заявник просив суд розстрочити виконання рішення суду наступним чином: травень 2024 року - 450000 грн; червень 2024 року - 450000 грн; липень 2024 року - 450000 грн; серпень 2024 року - 450000 грн; вересень 2024 року - 450000 грн; жовтень 2024 року - 450000 грн; до 20 листопада 2024 року - 360000 грн.
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” в судовому засіданні 29.04.2024 підтримано заяву б/н від 17.04.2024 (вх. №3114 від 18.04.2024) про розстрочку виконання рішення, з урахуванням заяви б/н від 23.04.2024 (вх. №3294 від 24.04.2024). Ним усно зазначено, що станом на 25.04.2024 штатна чисельність працівників ТОВ "Ферозіт" складає 403 працівники, які фактично працюють.
Решта учасників судового процесу явку повноважних представників в судове засідання 29.04.2024 не забезпечили, заперечень на заяву про розстрочку виконання рішення не надали, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.
При цьому, 29.04.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача 2 - Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла заява б/н від 29.04.2024 (вх. №3411) про розгляд заяви без участі його представника. Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України зазначено, що вона покладається на розсуд суду при розгляді заяви про розстрочку виконання рішення суду у даній справі.
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони відповідно до ст. 42 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання 29.04.2024 без участі представників решти учасників судового процесу.
Розглянувши вказану заяву, матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду, з огляду на наступне.
В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа №921/281/22 за позовом Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” про:
- визнання недійсними пунктів 2.1 договорів №5-1 від 17.05.2017 та №76 від 14.08.2018, укладених між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ферозіт”, в частині включення в ціну робіт за договорами суми податку на додану вартість;
- стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 3541503,63 грн (з урахуванням заяви №30-54/02-1661 вих-23 від 22.06.2023).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі №921/281/22 (залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024) позов задоволено: визнано недійсним пункт 2.1 договору підряду на будівельні роботи №5-1 від 17.05.2017, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ферозіт”, в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість; визнано недійсним пункт 2.1 договору підряду на виконання додаткових робіт №76 від 14.08.2018, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ферозіт”, в частині включення в ціну робіт за договором суми податку на додану вартість; стягнуто з Товариства з обмеженої відповідальністю “Ферозіт” (вул. Шевченка, 171 м. Теребовля, Тернопільська область, ідентифікаційний код 37961273) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) безпідставно отримані кошти в сумі 3541503 (три мільйони п'ятсот сорок одну тисячу п'ятсот три) грн 63 коп; стягнуто з Товариства з обмеженої відповідальністю “Ферозіт” (вул. Шевченка, 171 м. Теребовля, Тернопільська область, ідентифікаційний код 37961273) 58490 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто) грн 55 коп. витрат по сплаті судового збору на користь Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код 38326057, банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/р UA238201720343120001000082783).
04.04.2024 судом видано накази на примусове виконання вищевказаного рішення суду.
В матеріалах справи міститься копія платіжної інструкції №52601 від 05.04.2024, згідно з якою Товариством з обмеженої відповідальністю “Ферозіт” в добровільному порядку на користь прокуратури перераховано 58490,55 грн судового збору.
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” листом №54 від 25.03.2024 звернулось до Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з проханням повідомити банківські реквізити для перерахування коштів згідно з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі №921/281/22.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України у листі - відповіді №50/02/13-703 від 04.04.2024 повідомила Товариству з обмеженою відповідальністю “Ферозіт” свої банківські реквізити.
На виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі №921/281/22 відповідачем перераховано на рахунок позивача 481503,63 грн, згідно з платіжною інструкцією №53026 від 23.04.2024.
Наведене вказує на те, що ТОВ “Ферозіт” в добровільному порядку частково виконано рішення суду, в частині стягненої з нього суми безпідставно отриманих коштів. У зв'язку з цим, її залишок складає 3060000 грн.
До заяви про розстрочку виконання рішення додано наказ №105к/тр від 28.12.2023 генерального директора М.Потія ТОВ “Ферозіт” про затвердження та введення в дію з 01.01.2024 штатного розпису товариства у новій редакції в кількості 402,25 штатних одиниць з місячним фондом оплати праці в сумі 3275725 грн.
Згідно з поясненнями представника відповідача в судовому засіданні 29.04.2024 чисельність фактично працюючих на підприємстві складає 403 особи.
18.03.2024 мало місце звернення відповідача до Теребовлянської ДПІ Головного управління ДПС у Тернопільській області із заявами про повернення помилково сплачених грошових сум згідно з податковими накладними: №6481 від 18.10.2017; №3442 від 17.11.2017; №4996 від 28.11.2017; №1631 від 05.12.2017; №1727 від 12.12.2017; №2431 від 21.12.2017; №3376 від 08.08.2018; №7869 від 17.09.2018; №7870 від 25.09.2018; №8471 від 19.10.2018; №3317 від 12.11.2018; №3316 від 12.11.2018; №4601 від 29.11.2018; №4602 від 29.11.2018; №1265 від 12.12.2018.
За результатом їх розгляду ГУДПС у Тернопільській області у листі №5664/6/19-00-04-07/6960 від 28.03.2024 повідомило ТОВ "Ферозіт" про залишення вказаних заяв без задоволення.
В матеріалах справи міститься копія договору про послугу кредит 5-7-9 №LVO-ГЛ-19309/КЛ-1 від 16.11.2022, укладеного між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (надалі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (надалі - клієнт), згідно з умовами якого банк зобов'язався надати клієнту кредит лімітом 15000000 грн строком до 14.11.2025.
21.02.2024 між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (надалі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (надалі - клієнт) укладено договір про послугу кредитна лінія №LVO-ГЛ-19309/КЛ-2, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати клієнту кредит лімітом 10000000 грн строком до 06.08.2024.
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Процесуальні питання пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах регулюються Розділом V ГПК України (ст. ст. 326-338).
Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Положеннями ч. 4 ст. 11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України, заява №6962/02).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 по справі № 11-рп/2012).
Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм розстрочення виконання рішення за наявності певних умов.
Зі змісту ч. 1 ст. 331 ГПК України, вбачається, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Так, за приписами ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Розстрочення це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Також необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення.
При цьому, зазначена норма процесуального закону не наводить переліку обставин, за наявності яких може бути здійснено розстрочку виконання судового рішення, і покладає розв'язання цього питання, як і визначення періоду, протягом якого можливо здійснити розстрочку виконання рішення суду, безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи.
Тому, суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.
Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
В даному випадку, заява про розстрочення виконання судового рішення обґрунтована тим, що після набрання рішенням суду від 20.11.2023 у справі №921/281/22 законної сили та видачі наказів на його примусове виконання, відповідачем добровільно оплачено судовий збір в сумі 58490,55 грн та 481503,63 грн (із стягнених по рішенню 3541503,63 грн) безпідставно отриманих коштів. ТОВ "Ферозіт" здійснюється утримання чималого штату працівників, необхідність виплати яким заробітної плати та необхідність здійснення господарської діяльності зумовили його звернення до фінансово-кредитних установ, з метою отримання кредитів, строки виконання яких досі тривають. Відповідачем зроблено спробу повернути собі безпідставно перераховані кошти у встановленому рішенням суду у даній справі розмірі, залишену органом фіскальної служби без задоволення.
З'ясовуючи питання щодо дотримання балансу інтересів сторін в даному випадку, суд враховує доводи заявника про існування об'єктивних причин відсутності у нього можливості погасити усю стягнену рішенням суму одним платежем та одночасно забезпечити діяльність його юридичної особи, зокрема через існування грошових зобов'язань перед фінансово-кредитними установами та власними працівниками, а також накладення арешту на майно у разі одночасного стягнення усієї суми призначеної судовим рішенням у справі №921/281/22.
Аналізуючи питання ступеню вини відповідача необґрунтовано вказувати, що такий є високим, чи наявний умисел у діях останнього щодо невиконання своїх грошових зобов'язань перед стягувачем.
Судом з'ясовано, що ТОВ "Ферозіт" не має наміру ухилятися від виконання судового рішення, про що свідчить його позиція, викладена у заяві та докази добровільного часткового погашення стягненої суми за вказаним рішенням.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
У ч.5 ст. 331 ГПК України зазначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч.1 ст. 116 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання балансу інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про можливість задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення та наявність правових підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі № 921/281/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.02.2024, строком на 7 місяців (на протязі одного року з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції), а саме: травень 2024 року - 450000 грн; червень 2024 року - 450000 грн; липень 2024 року - 450000 грн; серпень 2024 року - 450000 грн; вересень 2024 року - 450000 грн; жовтень 2024 року - 450000 грн; до 20 листопада 2024 року - 360000 грн.
Суд приходить до висновку, що це справедливо забезпечить як стабільну діяльність юридичної особи відповідача, забезпечення працевлаштування задіяних у виробництві осіб, так і можливість реального виконання рішення суду на користь позивача.
Як вже зазначалось, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (позивач/стягувач) у заяві б/н від 29.04.2024 (вх. №3411 від 29.04.2024) поклалася на розсуд суду при розгляді заяви про розстрочку виконання рішення суду, тобто не заперечила щодо наведених/запропонованих відповідачем періодів та сум розстрочення виконання рішення суду.
Суд також враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява 36575/02, ухвала від 07.10.2003).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про виконавче провадження” за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням та не звільняє боржника від виконання встановленого судом грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 234, 235, 331, 338 ГПК України господарський суд -
1. Заяву б/н від 17.04.2024 (вх. №3114 від 18.04.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" про розстрочку виконання рішення, з урахуванням заяви б/н від 23.04.2024 (вх. №3294 від 24.04.2024), задоволити.
2. Виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2023 у справі №921/281/22 про стягнення з Товариства з обмеженої відповідальністю “Ферозіт” (вул. Шевченка, 171 м. Теребовля, Тернопільська область, ідентифікаційний код 37961273) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) безпідставно отриманих коштів в сумі 3060000 (три мільйони шістдесят тисяч) грн, розстрочити строком на 7 місяців, відповідно до наступного графіку:
травень 2024 року - 450000 грн;
червень 2024 року - 450000 грн;
липень 2024 року - 450000 грн;
серпень 2024 року - 450000 грн;
вересень 2024 року - 450000 грн;
жовтень 2024 року - 450000 грн;
до 20 листопада 2024 року - 360000 грн.
3. Ухвала, в порядку ч. 1 ст. 235 ГПК України набирає законної сили негайно після її оголошення - 29.04.2024.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається, в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 30 квітня 2024 року.
Суддя І.П. Шумський