18.04.2024 Єдиний унікальний № 371/469/24
провадження № 2-ваі/371/1/24
Миронівський районний суд Київської області
ЄУН 371/469/24
Провадження № 2-ваі/371/1/24
18 квітня 2024 року м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Поліщука А.С.,
при секретарі Овчаренко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, заяву ОСОБА_1 про відвід судді Миронівського районного суду Київської області від участі в розгляді адміністративній справ за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
До Миронівського районного суду Київської області надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області Гаврищука А.В. від 05 квітня 2024 року позов був залишений без руху, у зв'язку із тим, що позовна заява не відповідає вимога ст. 160 КАС України, зокрема:
п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки до матеріалів позовної заяви не додано власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки у позовній заяві не наведено обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки у позовній заяві не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви та не зазначено про наявність доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності);
п. 7 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки позивачем не вказано відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
п. 4, п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України згідно, вказаних пунктів, у позовній заяві викладаються саме обставини якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини щодо предмету спору та докази на їх підтвердження. Натомість у позовній заяві, з абзацу 3 на сторінці 2 до абзацу 1 на сторінці 3, викладено ефемерні обставини нібито зацікавленості трьох з чотирьох суддів Миронівського районного суду Київської області у результатах розгляду цієї справи. Вказаний текс викладено замість належного обґрунтування саме позовних вимог. Разом із тим, у позовній заяві не вказаної жодної норми матеріального права, яку на думку позивача було порушено відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови. Також, на сторінці 4 абзац 4 замість зазначення доказів зроблено посилання на положення ч. 2 ст. 77 КАС України;
п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки у позовній заяві зазначено про відсутність номерів засобів зв'язку, натомість у заяві на отримання електронних повісток викладено прохання про надсилання судових викликів позивачу на власний мобільний номер телефону: НОМЕР_1 .
п. 1 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки неправильно зазначено назву суду до якого позивач звертається та його місце знаходження. Так назва суду має бути - Миронівський районний суд Київської області, адреса: вулиця Травнева, 3, м. Миронівка, Обухівського району Київської області.
16 квітня 2024 року до Миронівського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Миронівського районного суду Київської області Гаврищука А.В. з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України, а саме в зв'язку із наявністю у нього сумніву в неупередженості та об'єктивності судді Гаврищука А.В.
Сумнів вмотивовано тим, що в ухвалі від 05 квітня 2024 року про залишення позову без руху суддя Миронівського районного суду Київської області Гаврищук А.В. вийшовши за межі наданих йому ст. 160 КАС України на стадії вирішення питання про відкриття провадження повноважень, вдався до оцінки викладених позивачем в позові обставин справи, чим порушив також вимоги ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки у відповідності до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23 він цього робить не мав права, і йому це як судді достеменно відомо (він має обов'язок це знати).
Крім того, в цій ухвалі суддя Гаврищук А.В. вказав, що позивач порушив вимоги п. 7 ч. 5 ст. 160 КАС України, хоча ця норма зобов'язує позивача вказувати відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову, лише якщо такі вживались до подання позовної заяви, чого у його випадку не було, що засвідчило відсутність у позовній заяві цих відомостей.
Також, суддя Гаврищук А.В. у цій ухвалі вказав, що позивач порушив вимоги п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України, оскільки не зазначив щодо наявності у нього або іншої особи оригіналів письмових чи електронних доказів, копії яких додано до заяви та не зазначив про наявність доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
Проте це не відповідає дійсності, оскільки на останній сторінці позовної заяви, у кожному пункті переліку додатків, позивачем зазначено у кого знаходяться оригінали доданих ним доказів.
Всі ці дії судді ОСОБА_2 на думку позивача є свідомими, та спрямованими на перешкоджання в реалізації ним права на доступ до правосуддя, оскільки невиконання ним зазначених у цій ухвалі, неіснуючих обов'язків, у відповідності до ч. 4 ст. 169 КАС України можуть бути підставою для протиправного повернення позовної заяви.
Суддя Миронівського районного суду Київської області Гаврищук А.В. 16 квітня 2024 року розглянув заявлений йому відвід та своєю ухвалою відмовив у його задоволені.
Ця ухвала вмотивована тим, що заявлені підстави для відводу не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки заявник не пов'язує та не надає належних доказів щодо особистого відношення судді до позивача та як наслідок до можливих результатів розгляду справи. Заявник лише відображає власну думку.
Розглянувши заяву про відвід, приходжу до висновку про необхідність її задоволення, зважаючи на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.
Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків, вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочан проти України» від 03 травня 2007 року суд нагадує, що «безсторонність», в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності суддів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
В постанові від 06 лютого 2019 року № 761/37267/16-ц Верховний Суд України послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» та зазначив, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивними та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
У рішенні в справі «Castillo Algaro v. Spain» (постанова від 28 жовтня 1998 року, збірник 1998-VІІІ, с. 3116, параграф 45) зазначено, що навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні викликати у людей.
Як вбачається із ухвали судді Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_2 від 05 квітня 2024 року, якою залишено без руху позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, він на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи, зокрема зазначив:
«…у позовній заяві, з абзацу 3 на сторінці 2 до абзацу 1 на сторінці 3, викладено ефемерні обставини нібито зацікавленості трьох з чотирьох суддів Миронівського районного суду Київської області у результатах розгляду цієї справи. Вказаний текс викладено замість належного обґрунтування саме позовних вимог. Разом із тим, у позовній заяві не вказано жодної норми матеріального права, яку на думку позивача було порушено відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови. Також, на сторінці 4 абзац 4 замість зазначення доказів зроблено посилання на положення ч. 2 ст. 77 КАС України».
Тобто, головуючий суддя Гаврищук А.В. наперед оцінив і визначився, що в позові не вказано жодної норми матеріального права, яку на думку позивача було порушено відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови.
Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23 вказала, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 КАС вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.
Крім того, у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати надмірного формалізму. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Як вбачається із ухвали про залишення позову без розгляду, головуючий суддя вдався до надмірного формалізму, залишаючи позов без руху також з тієї підстави, що позивач в ній фактично не вказав про те, що ним не вживались заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, оскільки за нормою п. 7 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві лише вказуються відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.
Норма п. 7 ч. 5 ст. 160 КАС України не передбачає обов'язку позивача зазначати у позові про те, що ним не вживались заходи забезпечення доказів або позову. Відсутність в позові відомостей про це, саме по собі означає що такі заходи не вживалися.
Також, під час розгляду заяви про відвід знайшли своє підтвердження доводи позивача, щодо того, що головуючий суддя Гаврищук А.В., констатуючи невідповідність позовної заяви вимогам п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України проігнорував ту обставину, що на останній сторінці позовної заяви в розділі «Додатки» зазначено, в кого знаходяться оригінали доказів, копії яких він додає до позовної заяви.
В ухвалі від 16 квітня 2024 року суддя Гаврищук А.В. не навів логічного і зрозумілого обґрунтування таких своїх дій, лише послався, що заявник не пов'язує та не надає належних доказів щодо особистого відношення судді до позивача та як наслідок до можливих результатів розгляду справи. Заявник лише відображає власну думку.
Проте, із такими доводами судді ОСОБА_2 погодитись не можливо, оскільки він як вбачається із ухвали про залишення позову без розгляду, поза межами процедури розгляду заяви про відвід, передбаченої главою 3 КАС України, наперед оцінив сумнів позивача в об'єктивності та безсторонності суддів Миронівського районного суду Київської області щодо нього, визначивши їх «ефемерними», чим порушив культуру мовлення та правила ділової Української мови, зокрема щодо ввічливості, тактовності та аргументованості.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23, стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
Саме суд має бути найбільш обізнаним із нормами матеріального права, тому відсутність конкретного посилання людини в позові на такі норми не має бути перешкодою в забезпеченні такій особі доступу до правосуддя.
Зважаючи на викладене, приходжу до висновку, що суддя Гаврищук А.В. до розгляду справи по суті, фактично надав оцінку неналежності обґрунтування позову, відсутності норми матеріального права, яку можливо було порушено відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови, що у відповідності до ч. 1 ст. 244 КАС України має оцінюватися судом лише в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, чим наперед сформулював та висловив свою думку щодо суті справи, що саме по собі неминуче порушує право особи на розгляд його справи неупередженим та об'єктивним судом (подальший розгляд справи таким судом втрачає сенс), що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України є підставою для відведення головуючого судді.
Приймаючи рішення про необхідність відведення судді Гаврищука А.В. від участі в розгляді справи, не беруться до уваги його доводи щодо відсутності особистої упередженості до позивача, оскільки порушення ним правил ділової Української мови, зокрема щодо ввічливості, тактовності та аргументованості, самі по собі вказують про протилежне.
Такий висновок також ґрунтується на змісті передостаннього абзацу «пояснення на заяву про відвід головуючому судді по справі» від 22 березня 2023 року, яка хоч і не є документом по цій справі, проте очевидно вказує на порушення по відношенню до ОСОБА_1 вимог щодо тактовності і аргументованості, як наслідок упередженості, що залишити поза увагою та проігнорувати не можна.
На підставі викладеного, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 36 та ст. ст. 40, 41 КАС України,
1.Заяву про відвід головуючого судді задовольнити.
2.Відвести суддю Миронівського районного суду Київської області Гаврищука А.В. від участі в розгляді адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якій присвоєно ЄУН 371/469/24.
3.Копію ухвали надіслати сторонам, головуючому судді, та надати до канцелярії Миронівського районного суду Київської області для виконання вимог ч. 1 ст. 41 КАС України.
4.Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя підпис А.С. Поліщук
Суддя А.С. Поліщук