79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.12.06 Справа№ 2/1410-18/122
Господарський суд Львівської області в складі
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні в м.Львові
розглянувши справу за позовом
Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області
до
Санітарно-епідеміологічної станції Турківського району Львівської області
про
стягнення економічних санкцій
з участю представників:
від позивача - Грицак О.О. -завідуючий юридичного сектору (довіреність за №2010 від 30.12.2005 року);
- Миколайська Г.І. -головний спеціаліст (довіреність за №04-1627 від 02.10.2006 року);
від відповідача -Павлик М.І. -головний бухгалтер (довіреність за №1194/05 від 06.11.2006 року),
що Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Санітарно-епідеміологічної станції Турківського району Львівської області 1291 грн. 23 коп. економічних санкцій.
Підставами позову є те, що на підставі проведеної перевірки, якою виявлено порушення відповідачем державної дисципліни цін, до останнього застосовано економічні санкції.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити. При цьому представник позивача зазначив, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 фіксовані тарифи враховують обов'язкові платежі, у тому числі й податок на додану вартість, в зв'язку з чим завищення позивачем таких тарифів на суму цього податку є неправомірним. Факт того, що затверджені даною Постановою Кабінету Міністрів України фіксовані тарифи враховують й обов'язкові платежі, у тому числі й податок на додану вартість, підтверджується також документами з питань узгодження проекту згаданої постанови Кабінету Мністрів України, листом Міністерства охорони здоров'я України від 18.03.2005 року № 05-20/306. Окрім того, на думку представника позивача, посилання відповідача на роз'яснення Державної податкової адміністрації України від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416 у вирішенні даного спору є необгрунтованим, оскільки надаючи дані роз'яснення Державна податкова адміністрація перевищила надані їй Законом України «Про державну податкову службу в Україні»повноваження. Також, вважає представник позивача, що відповідач неправильно трактує норми п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Окрім того, в поясненні від 11.12.2006 року за №10/5-1/2056 позивач зазначає, що єдиним правильним заходом для недопущення правопорушення було дотримання вимог згаданої постанови Кабінету Міністрів України. Також, вважає позивач, що відповідач мав право оскаржити постанову уряду або ініціювати перед Кабінетом Міністрів Українипитання про внесення змін.
Представник відповідача проти позову заперечив та вважає, що у відповідності до вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»та згідно роз'яснення Державної податкової адміністрації України від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416 правомірно включав нарахований податок на додану вартість у вартість наданих послуг. Окрім того, вважає, що у відповідності до вимог ч.2 ст.218 ГК України, у позивача були відсутні підстави для застосування господарсько-правової відповідальності, оскільки відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
Державною інспекцією з контролю за .цінами у Львівській області проведено перевірку дотримання державної дисципліни цін при формуванні та застосуванні ціни за послуги, що надаються Львівською міською санітарно-епідеміологічною станцією, за період: вересень 2003 року - листопад 2004 року, за результатами якої складено акт №001308 від 02.11.2004 року.
Даною перевіркою, як вбачається із згаданого акту, встановлено, що відповідач проводив нарахування непередбачуваної націнки в розмірі 20% у вигляді податку на додану вартість за період з грудня 2003 року по вересень 2004 року, і це є збільшенням розмірів затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351, цін (тарифів) і, відповідно, порушенням ст.ст. 13, 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення».
За результатами перевірки начальником Державної інспекції з контролю за цінами в Львівській області прийнято рішення від 27.12.2004 року №1, яким до позивача застосовано економічні санкції у вигляді вилучення у нього в дохід державного бюджету 1291 грн. 23 коп. необгрунтовано одержаної виручки.
Згідно ст.1 Закону України «Про ціни та ціноутворення», законодавство в Україні про ціноутворення складається з цього закону та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього. Як вбачається з преамбули цього Закону, він визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно з ст. 8 вищезазначеного Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів; введення Урядом України інших методів державного регулювання.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про ціни та ціноутворення» державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. А в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.
За змістом статті 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 визначено тарифи на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та - закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки, відповідальність платників визначається Законом України «Про систему оподаткування», яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1 Закону).
Згідно акту №4 від 12.10.2006 року анульовано свідоцтво платника податків (відповідача у справі) на додану вартість. Таким чином, на момент проведення перевірки відповідач був платником податку на додану вартість.
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість».
Згідно з пунктом 3.1 зазначеного Закону, зокрема, операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є об'єктом оподаткування.
У відповідності з пунктом 6.1 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Пунктом 4.1 статті 4 цього ж Закону, чинним на момент вчинення операцій зазначених в акті перевірки, передбачено, що база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
Вищевикладені норми чинного законодавства дозволяють прийти до наступних висновків:
- тільки законами про оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись ставки, механізм справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), і пільги щодо оподаткування;
- об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України;
- об'єкти оподаткування, в даному випадку, оподатковуються за ставкою 20 відсотків;
- база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної, в даному випадку, регульованими цінами (тарифами), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
Суд звертає увагу і на те, що в згаданій Постанові Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 не зазначається про включення податку на додану вартість в вартісний вираз тарифу.
Однак, у відповідності до вимог ч.3 ст.189 ГК України, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
А відтак, місцевий господарський суд приходить до висновку, що порядок ціноутворення, що діє, передбачає регульовані ціни (тарифи) з врахуванням кінцевої вартості послуг для споживача, тому такі включають в себе податок на додану вартість.
В підтвердження даних обставин, позивачем подано пояснювальну записку до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби», з якої вбачається, що при визначенні тарифів враховано витрати на розвиток закладів та установ державної санітарно-епідеміологічної служби в розмірі 10 відсотків та податок на додану вартість -20 відсотків згідно чинного законодавства.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, окрім зазначених обставин позивач вважає, що ним було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Даючи правову оцінку зазначеним поясненням, господарський суд виходив з наступних міркувань та норм чинного законодавства.
Враховуючи те, що, як вже зазначалось, в Постанові Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 не зазначається про включення податку на додану вартість в вартісний вираз тарифу, Міністерство охорони здоров'я України звернулося з листом до Державної податкової адміністрації україни, яка надалі роз'яснення за №8101/5/15-2416 від 15.09.2003 року.
У відповідності до вимог ч.3 ст. 19 ГК України, держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах, зокрема, цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги.
Згідно ч.1 ст.238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Як передбачено, ч.3 ст.217 цього ж Кодексу, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Зокрема, одним із видів адміністративно-господарської санкції, згідно ч.1 ст.239 ГК України, є вилучення прибутку (доходу), що і було застосовано рішенням Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області за №1 від 27.12.2004 року.
Таким чином, питання додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги є господарськими правовідносинами, і оскільки, чинним законодавством не встановлено спеціальної норми, яка б регулювала порядок господарської відповідальності, в даному випадку, суд застосовує загальні норми господарсько-правової відповідальності.
Так, згідно ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У відповідності до підпункту 4.4.2 Закону України «Про порядок погашень зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб чи питань оподаткування. Роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України «Про систему оподаткування», та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається.
Оскільки порядок та розмір сплати відповідачем податку на додану вартість при наданні платних санітарно-епідемічних послуг є питанням оподаткування, Державною податковою адміністрацією України було надано роз'яснення від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416, за змістом якого, при здійсненні операцій з надання зазначених послуг до законодавчо визначеної ціни необхідно додавати податок на додану вартість.
У відповідності до підпункту «д» підпункту 4.4.2 Закону України «Про порядок погашень зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано). При цьому, суд враховує лише ту обставину, що відповідач діяв у відповідності до згаданого роз'яснення.
Також, листом за №3585/012 від 23.09.2003 року, адресованим головним державним санітарним лікарям міст та районів області, головний державний санітарний лікар Львівської області надіслав відповідачу згадане роз'яснення органу державної податкової служби.
Посилання позивача на лист Міністерства економіки з питань Європейської інтеграції України за №32/6-6/5549-10 від 17.12.2004 року не може бутись до уваги судом, оскільки такий документи не є джерелом права та не має обов'язкового характеру. Окрім того, даний документ датований груднем 2004 року, тобто, після обставин викладених в акті перевірки.
Щодо посилань позивача на те, що рішення, яким вилучено у санітарно-епідеміологічної станції 1291 грн. 23 коп. не носить обов'язкового характеру, а тому не потребує скасування його в окремому судовому порядку, то такі судом беруться до уваги, виходячи з наступного.
Відповідач має право на оспорення згаданого рішення у відповідності до вимог ч.2 ст.2 КАС України, однак, реалізація даного права не може впливати на провадження у цій справі, оскільки, воно (рішення) не носить обов'язкового характеру і його невиконання не несе жодних правових наслідків для відповідача.
Враховуючи викладені обставини, та те, що відповідач діючи, у відповідності до роз'яснення Державної податкової адміністрації України, компетентного органу з питань оподаткування, від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416, вказівок вищестоящого відомства -Міністерства охорони здоров'я України, суд приходить до висновку, що, у відповідності до вимог ч.2 ст.218 ГК України, відсутні обставини для застосування до нього адміністративно-господарської відповідальності.
З огляду на викладена, суд вважає, що позов є безпідставним та необґрунтованим, а тому в його задоволенні належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі не належить покладати на сторін у справі.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
1. В позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
3. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.