ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.04.2024Справа № 910/1057/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Легкої А.С., розглянувши справу
за позовом ОСОБА_1
до Федерації велосипедного спорту України
про визнання недійсним рішення.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Федерації велосипедного спорту України з вимогою про визнання недійсним рішення Президії Федерації велосипедного спорту України, оформленого протоколом № 15 від 14.10.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення є протиправним, оскільки прийнято без участі позивача чим порушено його права як члена федерації та члена Президії за посадою, зокрема, право управління громадською організацією. Також вказав, що протокол, яким було оформлене вказане рішення не містить персонального переліку осіб, які брали участь у засіданні Президії Федерації велосипедного спорту України та за відсутності кворуму для прийняття рішення.
Ухвалою від 05.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати за правилами загального провадження.
20.02.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував посилаючись на те, що права позивача оспорюваним рішенням не порушені, оскільки він станом на 14.10.2022 не був членом, а ні Федерації велосипедного спорту України, а ні її Президії. Також зазначив, що засідання Президії, що було проведене шляхом опитування та спірне рішення, оформлене протоколом Президії ФВСУ, прийняте відповідно до вимог чинного законодавства та статуту відповідача.
28.02.2024 позивач подав відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.
05.03.2024 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких заперечив проти викладених позивачем у відповіді на відзив обставинах.
У судовому засіданні 05.03.2024 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 16.04.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
13.05.1998 було створено та зареєстровано громадську організацію Федерація велосипедного спорту України (відповідач, ФВСУ).
14.10.2022 відбулось засідання Президії Федерації велосипедного спорту України, оформлене протоколом № 15 від 14.10.2022 р. (за опитуванням), на якому були присутні: Перший віце-президент, Генеральний директор, Генеральний секретар, відповідальний за дисципліну трек, Голова колегії суддів, відповідальний за дисципліну МТБ та відповідальний за аматорський спорт.
На вказаному засіданні Президії було прийняте рішення провести звітно-виборчу Конференцію ФВСУ 15.11.2022 року, місце проведення: м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, 15 Київський велотрек, та опублікувати відповідне оголошення на вебсайті ФВСУ.
Предметом позову в даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним рішення Президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022, яке оформлено протоколом №15 засідання Президії Федерації велосипедного спорту України від 14.10.2022.
Підставами позову є порушення прав позивача як члена Федерації велосипедного спорту України та члена Президії Федерації велосипедного спорту України, а саме: на участь в проведенні засідання Президії.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" спортивні федерації (асоціації, спілки, об'єднання тощо) (далі - спортивні федерації) - громадські об'єднання фізкультурно-спортивної спрямованості, основними завданнями яких є:
забезпечення інтересів членів відповідних спортивних федерацій у сфері спорту, в тому числі сприяння захисту їх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших інтересів;
сприяння розвитку відповідного виду (видів) спорту шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних програм;
залучення різних груп населення до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності;
сприяння підготовці спортсменів національних збірних команд та забезпечення їх участі в офіційних міжнародних спортивних змаганнях;
організація та проведення фізкультурно-оздоровчих, спортивних заходів та спортивних змагань;
участь у здійсненні кадрового забезпечення розвитку відповідного виду (видів) спорту;
сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури і спорту.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" визначено, що громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи, тобто це одна з організаційно-правових форм громадських об'єднань в Україні; громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадське об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об'єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об'єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об'єднання та розгляду скарг.
Статут громадського об'єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов'язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об'єднання.
Пунктом 1.1. статуту громадської організації "Федерації велосипедного спорту України" у редакції, затвердженій черговим засіданням конференції Федерації від 20.11.2015 (надалі - статут), визначено, що Федерація є всеукраїнською громадською організацією спортивної спрямованості, яка об'єднує спортсменів, тренерів, суддів, інших фахівців в досягненні мети і завдань, передбачених цим статутом.
Згідно із пунктом 1.2. статуту Федерація діє на засадах добровільності, спільності інтересів, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності та гласності, обов'язковості виконання рішень, прийнятих згідно зі статутом.
Пунктом 1.3. статуту передбачено, що Федерація є всеукраїнською громадською організацією зі статусом юридичної особи, діяльність якої поширюється на територію всієї України. Федерація створена та здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про громадські об'єднання" та "Про фізичну культуру і спорт", інших законів та нормативно-правових актів України, а також цього статуту.
Відповідно до п.п.4.1. та 4.2. статуту членство у Федерації є добровільним і не накладає на її членів ніяких обмежень щодо підприємницької, громадської та будь-якої іншої діяльності, що не заборонена законодавством. Кількість членів Федерації не обмежена.
Згідно із п. 4.7. статуту члени Федерації, зокрема, мають право брати участь у роботі Федерації та обирати та бути обраними до керівних органів Федерації.
У пункті 5.1. статуту передбачено, що органами управління Федерації є: Конференція, Президія, Президент, Перший віце-президент, Дирекція, Ревізійна комісія
Відповідно до п.5.3.1. статуту керівним органом Федерації в період між Конференціями є Президія Федерації, очолювана Президентом Федерації.
Згідно із п.5.3.2. статуту до складу Президії Федерації входять Президент, Перший віце-президент, Генеральний директор, Генеральний секретар, голова комісії атлетів, голова антидопінгової комісії, голова колегії суддів, державний тренер з велосипедного спорту (за посадою), а також особи, призначені особисто Президентом Федерації у кількості, що не може перевищувати 3 (три) особи.
Засідання Президії Федерації проводяться в міру необхідності, але не рідше 1 (одного) разу на 6 (шість) місяців (п.5.3.3. статуту).
Відповідно до п.5.3.4. статуту засідання вважається правомочним, якщо на ньому присутні більше половини членів Президії.
Згідно п.5.3.5. статуту рішення Президії Федерації приймаються простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів Президії. За умови рівності голосів голос Президента Федерації є вирішальним.
У пункті 5.3.6. статуту передбачено, що Президія Федерації:
- затверджує Положення про розміри та порядок сплати вступних та членських внесків;
- забезпечує виконання завдань і функцій, визначених статутом Федерації рішень Конференції;
- визначає напрямки поточної роботи Федерації;
- скликає Конференції, встановлює норми представництва делегатів та порядок їх делегування;
- вирішує інші питання діяльності Федерації;
- реалізує право власності на майно та кошти Федерації в порядку передбаченому цим статутом та законом.
Як зазначалося вище, 14.10.2022 відбулось засідання Президії Федерації велосипедного спорту України, оформлене протоколом № 15 від 14.10.2022 р. (за опитуванням), на якому були присутні: Перший віце-президент, Генеральний директор, Генеральний секретар, відповідальний за дисципліну трек, Голова колегії суддів, відповідальний за дисципліну МТБ та відповідальний за аматорський спорт.
Враховуючи, що на засіданні 14.10.2022 були присутні більше половини членів Президії, склад якої визначений п. 5.3.2 статуту ФВСУ, то вимоги п. 5.3.4 Статуту щодо необхідного кворуму були дотримані.
Тому посилання позивача з цього приводу необгрунтовані.
Доводи позивача про те, що протокол, яким було оформлене вказане рішення не містить персонального переліку осіб, які брали участь у засіданні Президії Федерації велосипедного спорту України також безпідставні, оскільки у чинному законодавстві та статуті відповідача відсутні вказані вимоги.
Згідно п. 4.4 Статуту ФВСУ індивідуальним членом ФВСУ може бути громадянин України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, особа віком від 14 (чотирнадцяти) років, яка заявила про своє бажання приймати участь у діяльності ФВСУ та взяла на себе обов'язок виконувати передбачені Статутом ФВСУ обов'язки, визнає принципи, мету, завдання та Статут ФВСУ, сплачує відповідні вступні та членські внески.
Відповідно до підпункт 1.1. Положення про членські квитки, затвердженого Президією ФВСУ 22.02.2019, членський квиток/картка учасника («ліцензія») є ідентифікаційним документом, що підтверджує зобов'язання його власника дотримуватися Статуту ФВСУ, регламенту UСІ, Європейського Союзу велосипедистів, Правил змагань з велосипедного спорту та Положення про проведення змагань, і дає йому право брати участь у змаганнях з велосипедного спорту.
Всупереч ст. 74 ГПК України позивач не надав до матеріалів справи свою ліцензію/членський квиток ФВСУ за 2022 рік як доказ свого правового статусу члена ФВСУ станом на 14.10.2022.
Посилання позивача про те, що законодавством України і Статутом ФВСУ не передбачено обов'язкову мати ліцензії для членів ФВСУ безпідставні, оскільки ліцензія є членським квитком ФВСУ, що передбачено пунктом 4.4. Статуту ФВСУ та Положенням про членські квитки.
Також помилковими є твердження позивача про те, що відповідач не надав як доказ заяву позивача про вихід з складу членів ФВСУ та рішення Дирекції ФВСУ про припинення правового статусу члена ФВСУ щодо позивача, оскільки позивач втратив статус члена ФВСУ у зв'язку з невиконанням рішення керівного органу ФВСУ Президії ФВСУ щодо обов'язкової оплати щорічного членського внеску для продовження статусу члена ФВСУ відповідно до рішення Дирекції ФВСУ не видавати ліцензію/членський квиток члена ФВСУ за відповідний календарний рік.
Позивач обґрунтовує свій статус члена ФВСУ своїм статусом засновника ФВСУ на підставі таких документів як копія заяви про реєстрацію ФВСУ 23.02.1998, копія протоколу засідання ФВСУ від 16.01.1998, копія витягу з ЄДР від 10.08.2023, копія виписки з ЄДР від 02.11.2022. копія витягу з ЄДР від 06.04.2023.
Згідно ч. 5 ст. 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприсмницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації 14 років. Утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом. Повноваження засновника громадського об'єднання закінчуються після державної реєстрації громадського об'єднання в установленому законом порядку (ч.ч. 1, 7 ст. 7 Закону України "Про громадські об'єднання").
Відповідно до ч. 1. ст. 8 Закону України "Про громадські об'єднання" членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.
Враховуючи вказані приписи чинного законодавства громадські організації регулюються спеціальним Законом України "Про громадські об'єднання", який розмежовує статус засновника і члена (учасника) громадської організації. Зі змісту яких випливає, що засновники громадських організацій є особами, які беруть участь у створенні цих об'єднань. Після створення громадської організації засновники втрачають свої повноваження, а правом на участь в управлінні громадської організації володіють її члени (учасники).
Вищим керівним статутним органом ФВСУ є Конференція ФВСУ, яка обирає Президента ФВСУ, Першого віце-президента ФВСУ (пункти 5.2.1., 5.2.4. Статуту ФВСУ).
Таким чином, позивач не набув статусу члена (учасника) ФВСУ з огляду на свій статус засновника ФВСУ, оскільки статус засновника ФВСУ і статус члена (учасника) ФВСУ є різними правовими статусами.
Доводи позивача щодо того, що до складу Президії ФВСУ можуть бути призначені лише члени ФВСУ є необгрунтованими, оскільки Статут ФВСУ не містить жодного положення, яке встановлює вимогу до члена Президії бути членом ФВСУ, крім Президента ФВСУ (п. 5.4.2. Статуту).
З приводу посилань позивач щодо поновлення його на посаді Генерального секретаря ФВСУ наказом Президента ФВСУ № 5 від 15.09.2022 суд зазначає наступне.
20.07.2018 позачергова Конференція ФВСУ обрала Президентом ФВСУ ОСОБА_2..
20.08.2019 була проведена позачергова Конференція ФВСУ, на якій було прийняте рішення про відставку ОСОБА_2 з посади Президента ФВСУ та про обрання Грівка А.А. на посаду Президента ФВСУ.
22.09.2020 Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі №757/230/20-ц, згідно з яким рішення Конференції ФВСУ від 20.08.2019 року було скасоване.
02.11.2021 Київський апеляційний суд виніс постанову про залишення рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.09.2020 у справі № 757/230/20-ц без змін.
Вищенаведені рішення стали підставою для внесення змін до відомостей про керівника ФВСУ, що містяться в ЄДР. Відповідні зміни були внесені в ЄДР 27.06.2022.
ОСОБА_2 як поновлений Президент ФВСУ видав наказ Президента ФВСУ №5 від 15.09.2022 та наказ Президента ФВСУ ОСОБА_2. №7 від 16.09.2022, згідно з якими позивач був поновлений на посаді Генерального секретаря ФВСУ та набув статус члена Президії ФВСУ за посадою.
Постановою від 25.01.2023 у справі № 757/230/20-ц Верховний Суд скасував вищенаведені судові рішення та закрив провадження у справі.
Ухвалою від 15.02.2023 Верховний Суд передав справу № 757/230/20-ц для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Господарський суд міста Києва рішенням від 25.07.2023 у справі № 757/230/20 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування рішення позачергової Конференції ФВСУ від 20.08.2019 повністю, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 залишено без змін.
Таким чином, рішення Конференції ФВСУ від 20.08.2019 про відставку ОСОБА_2 з посади Президента ФВСУ є дійсним.
Враховуючи вищенаведене, наказ Президента ФВСУ №5 від 15.09.2022 та наказ Президента ФВСУ ОСОБА_2. №7 від 16.09.2022 були прийняті особою, яка не займала посаду Президента ФВСУ станом на 15.09.2022 та 16.09.2022.
Крім того, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано, яким чином оспорюванні рішення Президії порушують права позивача та яким чином їх скасування може відновити права позивача, враховуючи, що вказаними рішеннями, що оформлені протоколом №15 від 14.10.2022 було призначено проведення звітно-виборчу Конференцію ФВСУ на 15.11.2022, тобто вказана Конференція станом на день відкриття провадження в даній справі, як і на день ухвалення рішення вже відбулася.
Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права. Тому, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, порушення суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Тобто, встановивши наявність у позивача суб'єктивного матеріального права, на захист яких подано позов, суд повинен був з'ясувати наявність чи відсутність факту його порушення.
Як зазначено судом вище позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача, як члена федерації та члена Президії на управління громадською організацією.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, унаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке: порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Водночас, відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічні правові позиції викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі910/6091/19, від 23.12.2020 у справі №910/7579/16.
Приймаючи до уваги викладені обставини в сукупності, враховуючи те, що позивач станом на день проведення засідання Президії на якому були прийняті оспорювані рішення не був членом такої Президії, а тому не повинен був повідомлятися про проведення її засідання та приймати в ньому участь, враховуючи наявність кворуму на засіданні Президії, а також не доведення позивачем порушення його прав оспорюваними рішеннями, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 26.04.2024.
Суддя О.М.Ярмак