29 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 340/8373/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дьорко Андрія Мирославовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року в адміністративній справі №340/8373/23 (головуючий суддя першої інстанції - Науменко В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання противоправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 30.09.2023 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача А7341 щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період 2022 - 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2023 року та матеріальної допомоги за 2023 рік для вирішення соціально-побутових питань.
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.06.2023 року та матеріальну допомогу за 2023 рік для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, пропорційно строку перебування на службі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти постанову про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з не повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, яким встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У період з 11.04.2024 року по 18.04.2024 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці. У період з 22.04.2024 року по 26.04.2024 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на навчанні.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.03.2022 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 за №185 від 30.06.2023 року позивача звільнено з військової служби відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у запас та виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення (а.с.11).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати при звільненні усієї суми грошового забезпечення, а саме матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 - 2023 рок, протиправною, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 та 2023 роки сторонами (в тому числі відповідачем) не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині рішення суду не переглядається.
Стосовно наявності підстав для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців -діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011 передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі по тексту - Порядок №260).
У відповідності до пункту 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
З наведеного вбачається, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі наказу командира військової частини лише за наявності рапорту військовослужбовця та виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Відповідно до змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2023 року №185 матеріальна допомога позивачу для вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік, відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 (зі змінами ) не надавалась.
Заява позивача про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2023 рік подана позивачем 25.08.2023 року, тобто через два місяця після звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини (30.06.2023 року), а тому не може бути підставою для нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (а.с.16).
Відповідно до пункту 8 розділу XXIV Порядку №260 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, накази про звільнення яких підписано минулого року, але не виключеним зі списків військової частини, в поточному році не надається.
З аналізу наведених норм апеляційний суд дійшов висновку, що Порядок №260 передбачає виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виключно військовослужбовцям, в той час, як позивач на час подання заяви вже припинив бути військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 .
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, як правильного висновку дійшов суд першої інстанції.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та внесення змін до рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Дьорко Андрія Мирославовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року в адміністративній справі №340/8373/23 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року в адміністративній справі №340/8373/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя Т.І. Ясенова