29 квітня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/7531/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2) в якому просить:
- визнати протиправним рішення № 241670049767 від 12.10.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії та не зарахування стажу ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком відповідно до положень ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_1 з моменту мого звернення, тобто з 04.10.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачі протиправно відмовили в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
На думку позивача, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок щодо правильності її заповнення покладено саме на роботодавця.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог. Зазначило, що підстав для призначення пенсії за віком немає, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог. Зазначило, що підстав для призначення пенсії за віком немає, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Із змісту трудової книжки позивача НОМЕР_2 вбачається, що в оскаржуваний період з 08.06.1992 по 04.11.1995, в ній містяться наступні записи:
- №14 - 08.06.1992 - безперервно служив в органах внутрішніх справ України - наказ УАС №126 від 10.06.1992;
- №15 - 04.11.1995 - три роки 4 місяці 27 днів - наказ ВДСВ при УМВС №53 о/с від 04.11.1995.
04.10.2023 позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV.
Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, 12.10.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення за №241670049767 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зокрема зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 08.06.1992 по 04.11.1995, оскільки в наказі про прийняття на роботу має місце виправлення незавірене згідно вимог Інструкції ведення трудових книжок працівників. Також вказано, що періоди роботи згідно довідок про заробітну плату можливо зарахувати після зустрічної перевірки.
23.10.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача листом за вих. № 2400-1706-8/43965 щодо прийнятого рішення про відмову в призначенні пенсії.
Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються таку документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Постанова №637); для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені уст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами ст. 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Дослідженням трудової книжки позивача НОМЕР_2 вбачається, що в оскаржуваний період з 08.06.1992 по 04.11.1995, в ній містяться наступні записи:
- №14 - 08.06.1992 - безперервно служив в органах внутрішніх справ України - наказ УАС №126 від 10.06.1992;
- №15 - 04.11.1995 - три роки 4 місяці 27 днів - наказ ВДСВ при УМВС №53 о/с від 04.11.1995.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача містять всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Згідно з абзацом 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 1.2 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Форма заяви про призначення пенсії наведена в Додатку 2 Порядку № 22-1.
Згідно п. 4.1 Порядку №22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно п. 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень ст. 44 Закону №1058-IV та положень п. 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення” № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, в яких працювала позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірних періоду її роботи з 08.06.1992 по 04.11.1995.
Відповідачем також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача та вкладиші до нього є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, стаж позивача, що обрахований відповідачем, не в повній мірі відповідає записам трудової книжки.
Крім того, в оскаржуваному рішенні вказано, що періоди роботи згідно довідок про заробітну плату можливо зарахувати після зустрічної перевірки, однак доказів зустрічної перевірки до матеріалів справи відповідачем не надано.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що після звернення позивача, відповідач не вчинив жодних дій визначених ст. 101 Закону № 1788-XII.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, не зарахувавши спірні періоди роботи позивача з 08.06.1992 по 04.11.1995, що дає право на призначення пенсії за віком за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, такі дії не можуть відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому, суд вважає, що оскаржувані рішення про відмову в призначенні пенсії за віком Головного управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.10.2023 за №241670049767, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.10.2023 за №241670049767.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком відповідно до положень ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_1 з моменту мого звернення, тобто з 04.10.2023 року, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, як орган до якого позивачем було подано заяву про призначення пенсії, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності, фактично, оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 563,80 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскаржуване рішення якого визнано протиправними та скасовано.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.10.2023 за №241670049767 про відмову в призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2023 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених в мотивувальній частині рішення.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 563,80 грн.
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345);
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, 158б, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ 20490012).
Суддя І.В. Маренич