29 квітня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/5555/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Соник Василь Васильович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати відстрочку від призову під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особі яка зайнята постійним доглядом за своєю матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка відповідно до заключення лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у відповідності до абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” не підлягає призову на військову службу, так як здійснює постійний догляд за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії потребує постійного догляду.
Позивач посилався на те, що йому надано відстрочку від призову під час мобілізації 06.07.2022 на підставі абз. 10, ч.1, ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 06.01.2023. Згодом надано відстрочку від призову під час мобілізації 09.01.2023 на підставі абз. 10, ч.1, ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 09.07.2023.
У зв'язку із цим, ним особисто було подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 нотаріально посвідченні документи.
Однак, згідно витягу з протоколу комісії №321 від 24.07.2023 з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_4 йому відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки відсутні відповідні підтверджуючі документи, які вказують на необхідність у постійному сторонньому догляді матері військовозобов'язаного, згідно постанови №1317 від 03.12.2009 «Питання медико-соціальної експертизи», яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності.
Із вказаною відмовою позивач не погоджується, посилаючись на те, що відповідачем не вказано та не роз'яснено, яких конкретних документів не було ним подано до заяви про надання відстрочки від призову.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами позивача, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що відповідно до абз. 10. ч. 1. ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Тобто військовозобов'язаним необхідно довести факти: зайнятості постійним доглядом; потреби у постійному догляді особи за якою здійснюється догляд; родинного зв'язку військовозобов'язаного із особою за якою він здійснює догляд (дружина, дитина, батько, мати, батько дружини, мати дружини).
Відповідач наголошував на тому, що 24.07.2023 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачем для розгляду питання по наданню відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації разом із заявою було надано наступні документи: заяву про надання відстрочки, зареєстрована за вх. №3922, від 24.07.2023; копію паспорта громадянина; копію свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 ; копію заключення ЛКК №6 від 02.01.2023 року; акт про встановлення факту догляду за пристарілою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , №134 від 10.07.2023 року; довідку Клішковецької сільської ради №1027 від 10.07.2023 року; копію з книги погосподарського обліку за 2021-2025 роки, стосовно об'єкта по господарського обліку №08111.
Вказував, що керуючись Положенням "Про медико-соціальну експертизу", затверджене постановою Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи", №1317 від 3 грудня 2009, у редакції від 11.07.2023, а саме п. п. 1, п. 11 Міські, міжрайонні, районні комісії: 1) визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Відповідно а. 1-2, п. 27 Положенням "Про медико-соціальну експертизу", Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
В свою чергу для керування у роботі 21.06.2023 року вищим командуванням до ІНФОРМАЦІЯ_5 було направлено лист від департаменту охорони здоров'я Закарпатської обласної військової адміністрації №1282/01.10, від 06.09.2022 року, стосовно роз'яснень роботи лікарсько-консультативної комісії. Однак, підзаконні нормативно-правові акти наведені у зазначеному листі не містять в собі відповідних зразків документації яка могла б встановлювати факти необхідні для відстрочки від призову на військову службу згідно абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та в цілому не врегулює правовідносини які в подальшому встановлюють факт потреби постійного стороннього погляду для повнолітніх осіб, окрім висновку лікарської комісії медичного закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного захворювання, проте згідно наданих документів психічних захворювань у ОСОБА_2 не зафіксовано.
В свою чергу ЛКК наділені повноваженням видавати висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку, відповідно до п. 4, розд. 4, Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності" затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності" №189 від 09.04.2008, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 04.07.2008, за №589/15280.
Тобто ЛКК вповноважені надавати документи які встановлюють необхідність здійснення догляду за особами які не досягли 18 віку.
Також відповідач вказував, що співвідносячи норми абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та норми абз. 5 п. п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" окрім статусу суб'єкта правовідносин не несуть в собі інших розбіжностей, на основі чого дане уточнення можна співвідносити відповідно до принципу аналогії права, в сфері правовідносин з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, відповідач наголошував на тому, що надане заключення ЛКК № 6 від 04.12.2023 є неналежним документом, який не доводить факту необхідності постійного догляду за громадянкою ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із відзивом на позовну заяву, позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому вказував, що посилання відповідача на відсутність медичного висновку МСЕК про потребу у здійсненні стороннього догляду за його хворою матір'ю є протиправним та таким що обмежує його права. Вказував, що Законом України № 646-ІХ від 02.06.2020 «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальних гарантій для окремих категорій осіб» запроваджено новий вид допомоги на догляд - одиноким особам, які досягли 80-річного віку та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та відповідно до наказу МОЗ №407 від 09.03.2021 року «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» визначено, що довідка ЛКК видається комунальними закладами охорони здоров'я (лікарнями) за особистим зверненням особи, яка потребує такого догляду. Довідка ЛКК видається не всім, а лише тим особам, які у зв'язку із захворюваннями, когнітивними порушеннями функцій організму або інвалідністю потребують сторонньої допомоги на непрофесійній основі. Просив суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.09.1970 ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 10).
Згідно заключення ЛКК КНП «Хотинської багатопрофільної лікарні» Хотинської міської ради №6 від 02.01.2023 ОСОБА_2 за станом здоров'я хвора. Потребує постійного стороннього догляду (а.с. 11).
Згідно акту «Про встановлення факту догляду за пристарілою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 » дійсно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно здійснює догляд за хворою пристарілою матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії потребує постійного догляду. Інших працездатних осіб, які б здійснювали догляд не має (а.с. 13).
Із доданого до позовної заяви військового квитка серії НОМЕР_3 , судом встановлено, що 06.07.2022 позивачу надано відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз.10, ч.1, ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 06.01.2023 року, 09.01.2023 надано відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз.10, ч.1, ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 09.07.2023 (а.с. 14).
Згідно матеріалів справи, 24.07.2023 позивач звертався до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу за призом по мобілізації, на особливий період, відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки здійснює постійний догляд за матір'ю, згідно рішення ЛЛК, відповідно до якого вона потребує постійного догляду.
До заяви позивачем додано: паспорт НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження НОМЕР_1 ; заключення ЛКК №6; довідку сільської ради і облікові документи та акт матеріальних умов (встановлення умов догляду) №134; довідку с/р - №1027; копію облікової картки господарського обліку (а.с. 50).
Відповідно до витягу з протоколу комісії №321 від 24.07.2023 з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підстава: відсутні відповідні підтверджуючі документи, які вказують на необхідність у постійному сторонньому догляді матері військовозобов'язаного, згідно постанови №1317 від 03.12.2009 «Питання медико-соціальної експертизи», яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності (а.с. 15).
Не погоджуються із діями ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення чинних правовідносин, далі - Закон № 3543-XII).
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно ст. 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №3543-XII мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
В частині 7 ст. 1 Закону №2232-ХІІ закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Статтею 22 Закону №3543-XII визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим ст. 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії)
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати;
опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України “Про військову службу і військовий обов'язок”;
народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Особи, зазначені в абзаці другому частини першої та в абзацах четвертому - дев'ятому частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації є вичерпний та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб'єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз. 10. ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", згідно якого не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Як зазначено вище, 24.07.2023 позивач звертався до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу за призом по мобілізації, на особливий період, відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки здійснює постійний догляд за матір'ю, згідно рішення ЛЛК, відповідно до якого вона потребує постійного догляду. До заяви позивачем додано: паспорт НОМЕР_2 ; свідоцтво про народження НОМЕР_1 ; заключення ЛКК №6; довідку сільської ради і облікові документи та акт матеріальних умов (встановлення умов догляду) №134; довідку с/р - №1027; копію облікової картки господарського обліку.
Однак, згідно витягу з протоколу комісії №321 від 24.07.2023 з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підстава: відсутні відповідні підтверджуючі документи, які вказують на необхідність у постійному сторонньому догляді матері військовозобов'язаного, згідно постанови №1317 від 03.12.2009 «Питання медико-соціальної експертизи», яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності.
Обґрунтовуючи протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 , надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", представник позивача посилався на те, що позивачем разом із заявою про надання відстрочки відповідачу були наданні достатні та належні документи на підтвердження обставини, що він є особою, яка зайнята постійним доглядом за своєю матір'ю ОСОБА_2 , яка відповідно до заключення лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду,
Натомість, представник відповідача заперечує указані доводи представника позивача, посилаючись при цьому на те, що надане позивачем заключення ЛКК №6 від 02.01.2023 є неналежним документом, який не доводить факту необхідності постійного догляду за громадянкою ОСОБА_2 ..
Дослідженням матеріалів справи, зокрема заключення ЛКК КНП «Хотинської багатопрофільної лікарні» Хотинської міської ради №6 від 02.01.2023, судом встановлено, що ОСОБА_2 за станом здоров'я хвора та потребує постійного стороннього догляду.
Надаючи оцінку зазначеному заключенню ЛКК КНП «Хотинської багатопрофільної лікарні» Хотинської міської ради №6 від 02.01.2023, згідно якого, на думку позивача, останній має право на відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 №2961-IV (далі - Закон №2961-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 ст. 7 Закону №2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Згідно з п. 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення №1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Абзацами 2 та 4 п.п. 1 п. 11 Положення №1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
У свою чергу, відповідно до п. 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 року №189, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Таким чином, із системного аналізу зазначених норм, вбачається, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Тобто, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі справа №814/76/16, адміністративне провадження №К/9901/6722/18.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд зазначає, що у даному випадку, для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю ОСОБА_2 , позивач мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії.
Проте, позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не долучив висновок медико-соціальної експертної комісії, який би підтверджував необхідність здійснення постійного догляду за його матір'ю ОСОБА_2 , що, на думку суду, свідчить про відсутність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд враховує, що нормативно-правові приписи Закону №2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №1317 не суперечать Закону №3543-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон №3543-XII встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи Закону № 2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
Таким чином, заключення ЛКК КНП «Хотинської багатопрофільної лікарні» Хотинської міської ради №6 від 02.01.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не може бути визнане документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивачу може бути надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла повноліття.
Відтак, посилання представника позивача на те, що позивачем долучено до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації заключення ЛКК КНП «Хотинської багатопрофільної лікарні» Хотинської міської ради №6 від 02.01.2023, яке підтверджує потребу у постійному догляді за його матір'ю ОСОБА_2 , суд вважає необґрунтованим, оскільки вказане заключення є підставою для організації надання соціальної послуги з догляду за даною особою.
В свою чергу, абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII містить посилання на таку передумову отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як “постійний догляд”, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Водночас, як зазначено судом, в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд приходить до висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Відтак, зважаючи на вищевикладене, суд погоджується з аргументами представника відповідача, що таке заключення не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
На переконання суду, відмовляючи позивачу у задоволенні його заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та надані матеріали до позовної заяви, суд вважає, що наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки у задоволенні адміністративного позову відмолено, то відповідно до ст. 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243-246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Соник Василь Васильович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 від 25.11.1996, виданий Хотинським РВ УМВС в Чернівецькій області);
представник позивача - адвокат Соник Василь Васильович (свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю №000476 від 21.02.2020, вдане Радою адвокатів Черніевцької області на підставі рішення №1/24 від 17.01.2020;
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.О. Григораш