29 квітня 2024 року
м. Чернівці
справа № 725/6356/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.
секретар Скулеба А. І.
позивачка ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 08 лютого 2024 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Войтун О. Б.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Просила стягнути щомісячно з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 9 182 гривень 50 копійок, що еквівалентно 250 Євро на час подання позову, до досягнення дитиною повноліття.
Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 . Син проживає разом із матір'ю та перебуває на її утриманні.
Відповідач тривалий час проживає окремо від них, при цьому не надає матеріальної допомоги по утриманню спільної дитини та не цікавиться її потребами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 08 лютого 2024 рокустягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4 500 гривень щомісячно, але не менше п'ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 гривень.
Суд виходив з того, що позивачкою не надано суду доказів щодо матеріального стану відповідача, стану його здоров'я та інші обставини передбачені статті 182 СК України.
Відомості про середню заробітну плату у Польщі, яка становить 1522,21 Євро суд не взяв до уваги, як доказ матеріального стану відповідача.
Відповідачем також не надано суду відповідних доказів. Його посилання на мінливий дохід не доведені жодними доказами.
Враховуючи спільний обов'язок сторін щодо утримання дитини, суд вважав, що з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі в розмірі 4 500 гривень щомісячно, але не менше п'ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що суд першої інстанції не врахував те, що відповідач не відмовлявся та не ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків по утриманню свого малолітнього сина. Він не має постійного місця роботи та отримує тимчасові заробітки в сумі 200-300 Євро на місяць.
З листопада 2022 року відповідач перевів грошові кошти на банківську карту, яка ним відкрита на ім'я його малолітнього сина, в сумі 77 028 гривень.
Сума аліментів в розмірі 4500 гривень є надмірною для відповідача.
Розмір витрат понесених позивачкою на правничу допомогу в суді першої інстанції є неспівмірним зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на відповідні послуги. Позивачкою не доведено, що її витрати були неминучими.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інший учасник справи відзив на апеляційну скаргу не подавав.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
24 лютого 2020 року у Республіці Польща у сторін народився син ОСОБА_4 , який зареєстрований громадянином України, що підтверджується довідкою посольства України в Республіці Польща від 29 липня 2021 року №6137/КВ/19-1220/Н (а.с.4).
ОСОБА_4 проживає разом з позивачкою. Вказана обставина не заперечується сторонами.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Щодо позову про стягнення аліментів
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов'язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно частин 1, 2 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Згідно частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Згідно з частиною другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття. ОСОБА_2 є працездатною особою, а тому з врахуванням його майнового стану, а також віку дитини, мінімальних потреб дитини для її належного забезпечення, суд першої інстанції правильно визначив розмір аліментів в сумі 4500 гривень.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовано правильно.
Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що підставою для відмови в позові може бути та обставина, що відповідач добровільно сплачував аліменти на утримання дитини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Частиною 1 статті 9 СК України встановлено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Відповідно до правил статей 180,181 СК України той з батьків з яким проживає дитина має право на отримання аліментів згідно рішення суду.
Згідно з частиною 1 статті 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Суд апеляційної інстанції вважає, що звернення до суду з позовом про стягнення аліментів є свідченням наявності спору між сторонами щодо виконання відповідачем обов'язку щодо утримання дитини.
В матеріалах справи відсутні докази про укладення між сторонами договору у письмовій формі про сплату аліментів на дитину у якому визначено розмір та строк їх виплати.
Добровільне виконання обов'язку щодо утримання дитини відповідачем не може бути підставою для відмови в позові про стягнення аліментів на користь особи, на утриманні якої перебуває дитина.
Предметом позову не є вимога позивачки про стягнення аліментів за період в якому відповідач платив такі аліменти добровільно.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним аргумент апеляційної скарги про те, що аліменти в розмірі 4500 гривень є надмірними для позивача.
Суд апеляційної інстанції враховує аргумент апеляційної скарги про те, що відповідач за період з 9 листопада 2022 року по 29 листопада 2023 року сплатив на утримання свого сина 77 028 гривень. Вказаний період охоплює 12 місяців. З наведеного вбачається, що відповідач мав можливість надавати грошові кошти в сумі по 6419 гривень щомісяця за вказаний період.
Щодо клопотання відповідача про долучення нових доказів
Відповідач подавав до суду апеляційної інстанції заяву про долучення до матеріалів справи доказів, а саме перекладу звіту з банківських операцій за період з 1 січня 2023 року по 23 лютого 2024 року.
Суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Зазначене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17.
У клопотанні заявник не зазначив обставини неможливості подання вказаних вище доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього та доказів наявності таких об'єктивних причин.
Крім того, обставини, які підтверджують вказані вище докази, не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову про стягнення аліментів.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу судом першої інстанції
З матеріалів справи вбачається, що правничу допомогу позивачці надавав адвокат Ткаченко О. Ю. Позивачка отримала послуги з надання професійної правничої допомоги на загальну суму 14 000 гривень, що підтверджується договором про надання правничої допомоги від 30 жовтня 2022 року, актом здачі-прийняття наданих послуг від 1 квітня 2023 року, детальним описом робіт (наданих послуг) від 1 квітня 2023 року (а.с.60-62 т.1)
З рішення суду першої інстанції вбачається, що ним було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7000 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
Ціна позову у даній справі складає 55 095 гривень.
Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом першої інстанції позов задоволено на 49 процентів.
Суд першої інстанції не врахував положення пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України та не розподілив судові витрати позивачки на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо аргументів апеляційної скарги про неспівмірність витрат позивачки на правничу допомогу зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на відповідні послуги, а також не доведеністю, що такі витрати були неминучими, слід зазначити наступне.
Відповідач неодноразово заявляв про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд першої інстанції не розглянув заяву відповідача про зменшення розміру судових витрат та не надав оцінку аргументам, викладеним в такій заяві.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження№ 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 910/12257/13 (провадження № 14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Понесені позивачкою витрати на правничу допомогу в сумі 14 000 гривень складають 25 процентів від ціни позову в розмірі 55 095 гривень. Отже, заявлені позивачкою витрати на правничу допомогу не є співмірними з ціною позову.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем сума судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, в розмірі 14 000 гривень підлягає зменшенню до 10 000 гривень.
Враховуючи те, що позов задоволено на 49 процентів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 4 900 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено в частині розподілу судових витрат з порушенням норм процесуального права, а тому його слід в цій частині змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4900 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги.
В решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 08 лютого 2024 року в частині розподілу судових витрат понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 900 (чотири тисячі дев'ятсот) гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 29 квітня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді Ігор ЛИСАК
Ірина ПЕРЕПЕЛЮК