29 квітня 2024 року м. Рівне №460/3092/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29.01.2024 №172050005631 про відмову в призначенні їй пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку;
- зобов'язати відповідача призначити й виплачувати їй з 23.01.2024 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказала, що 23.01.2024 вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучила оригінали необхідних документів, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.01.2024 №172050005631 їй безпідставно відмовлено у призначенні такої пенсії. При цьому, позивач зазначила, що вона є особою, потерпілою від аварії на Чорнобильській АЕС 3-ї категорії, що підтверджується відповідною довідкою, має загальний стаж роботи понад 22 роки та станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення більше п'яти років, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили. На переконання позивача, це дає їй право на зниження пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на шість років. Таким чином, позивач вважає, що відповідач безпідставно й необґрунтовано відмовив їй у призначенні пенсії, а тому, просила позов задовольнити.
Ухвалою суду від 25.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/3092/24 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду у відповідача витребувано додаткові докази по справі.
08.04.2024, з використанням підсистеми «Електронний суд, відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Свої заперечення аргументував, зокрема, тим, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вона не проживала у зоні гарантованого добровільного відселення необхідної кількості років. При цьому, пенсійний орган пояснив, що початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують її постійне проживання або постійну роботу у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 у зоні гарантованого добровільного відселення матеріали пенсійної справи не містять. Зауважив, що наданою позивачем довідкою органу місцевого самоврядування підтверджується факт її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 лише 11 місяців та 11 днів (з 05.12.1990 до 15.11.1991). Крім того, відповідач звернув увагу суду, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі №556/1911/23 встановлено факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Велика Осниця Маневицького району Волинської області в період з 23.07.1986 до 21.05.1996, однак Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, у вказаному переліку відсутнє. Таким чином, відповідач вважає прийняте ним рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії правомірним та обґрунтованим. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується довідкою від 04.12.2023 №583, виданою Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.16).
23.01.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучила відповідні документи (а.с.19-20, 21).
Разом з тим, 29.01.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення №172050005631 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку із «непідтвердженням періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років», про що позивача повідомлено листом від 30.01.2024 (а.с.22, 23).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи наявним у себе право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (зі змінами), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
При цьому, умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років (…).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ, для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо того, щоб особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, з 26.04.1986) до 31.07.1986.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (частина друга статті 55 Закону №796-XII).
Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання або постійна праця такої особи у зазначеній зоні з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) до 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (починаючи з 26.04.1986) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6 років.
Суд також враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Так, за змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Спірним у межах даної судової справи є питання наявності у позивача права на призначення їй пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на тривалість її проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками підприємств, установ, організацій (військкоматів) та органів місцевого самоврядування відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.
Положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У свою чергу, нормами частини першої статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема:
- осіб, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (пункт 2);
- осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (пункт 3).
За змістом частини четвертої статті 65 Закону №796-ХІ, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог частини четвертої статті 65 Закону №796-ХІ, постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, який визначає процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та передбачає видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій (…) (далі - Порядок №551).
Відповідно до пункту 2 Порядку №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій (…), і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІ, іншими актами законодавства.
За правилами абзацу п'ятого пункту 6 Порядку №551, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Як встановлено вище судом, ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується довідкою від 04.12.2023 №583, виданою уповноваженим на те державним органом - Рівненською обласною державною адміністрацією, який при видачі зазначеної довідки перевірив достовірність поданих позивачем документів. За змістом цієї довідки, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (а.с.16).
При цьому, згідно з долученим до матеріалів справи листом Міністерства соціальної політики України від 22.11.2023 №18344/0/2-23/54, довідки про встановлення статусу, зокрема, особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, видані відповідними регіональними комісіями за результатами розгляду справ таких громадян, використовуються до отримання такими громадянами посвідчення встановленого зразка (а.с.18).
На переконання суду, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи або учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а та від 18.06.2020 у справі №751/2738/17.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом №796-XII для такої категорії, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18).
З наведеного слід дійти обґрунтованого висновку про наявність у позивача статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що не оспорюється й відповідачем за змістом поданого ним відзиву на позовну заяву.
Отже, вказана вище довідка потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3 від 04.12.2023 №583 засвідчує факт проживання (роботи) ОСОБА_1 на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.
Також, з матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована і постійно проживала у АДРЕСА_1 у періоди з 28.03.1967 до 1985 року та з 22.02.2019 до 09.05.2023, що підтверджується довідкою Великоосницького старостинського округу №6 виконавчого комітету Колківської селищної ради Луцького району Рівненської області від 19.09.2023 №913 (а.с.14).
Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі №556/1911/23 (номер провадження 2-о/556/176/2023), яке набрало законної сили 07.09.2023, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 23.07.1986 по 21.05.1996 постійно проживала в селі Велика Осниця Маневицького району Волинської області (а.с.14а-15).
Доказів того, що позивач у вказані періоди не проживала у селі Велика Осниця Маневицького (нині - Луцького) району Волинської області відповідачем не надано та судом не встановлено.
З 09.05.2023 ОСОБА_1 проживає на території села Суховоля Вараського району Рівненської області, що засвідчено витягом з реєстру територіальної громади від 09.05.2023 №2023/003568047, виданим Рафалівською селищною радою Рівненської області (а.с.12а).
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами), село Велика Осниця Маневицького (нині - Луцького) району Волинської області та село Суховоля Володимирецького (нині - Вараського) району Рівненської області відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності достеменно підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, що надає їй право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII.
При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на положення Порядку №22-1 та висновки Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 24.11.2023 у справі №460/11030/23, як на підставу для незарахування періоду проживання позивача з 23.07.1986 по 21.05.1996 у с. Велика Осниця Маневицького району Волинської області (встановленого рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі №556/1911/23, яке набрало законної сили) до періоду її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, з огляду на наступне.
Суд наголошує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Приписами частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Отже, рішення суду, яким встановлено факт, що має юридичне значення, є обов'язковим для виконання, зокрема, і пенсійним органом при прийнятті ним рішення про призначення пенсії особі, незважаючи на відсутність у такому судовому рішенні встановленого судом обов'язку для органу Пенсійного фонду призначити цій особі пенсію.
Поряд з цим, покликання відповідача на позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду, наведену у постанові від 24.11.2023 у справі №460/11030/23, не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Що стосується величини зниження пенсійного віку ОСОБА_1 при вирішенні питання про призначення їй пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII, то суд зазначає, що наявність у позивача права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки достеменно підтверджується рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі №556/1911/23, згідно з яким у період з 23.07.1986 по 21.05.1996 ОСОБА_1 постійно проживала у селі Велика Осниця Маневицького (нині - Луцького) району Волинської області.
Тобто, позивач протягом періоду, що дає право на початкову величину зниження пенсійного віку строком на 3 роки (з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986), проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 23.07.1986 до 31.07.1986.
Також, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування додаткового зниження пенсійного віку позивача, яке здійснюється виходячи з розрахунку 1 рік за кожні 2 роки проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, але не більше 6 років.
Як встановлено вище судом на підставі довідки Великоосницького старостинського округу №6 виконавчого комітету Колківської селищної ради Луцького району Рівненської області від 19.09.2023 №913 та рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.08.2023 у справі №556/1911/23, яке набрало законної сили, у періоди з 23.07.1986 до 21.05.1996 та з 22.02.2019 до 09.05.2023 позивач постійно проживала у селі Велика Осниця Маневицького (нині - Луцького) району Волинської області у періоди. А з 09.05.2023 ОСОБА_1 постійно проживає у селі Суховоля Вараського району Рівненської області (витяг з реєстру територіальної громади від 09.05.2023 №2023/003568047).
Тобто, зазначені документи сукупно засвідчують факт постійного проживання (роботи) ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення протягом понад 14 років, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для застосування додаткового зменшення пенсійного віку позивача на 3 роки.
Таким чином, позивач наділена правом на зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII сукупно на 6 років (3 роки - початкова величина зниження та 3 роки додатково (з розрахунку 1 рік за 2 роки проживання)), а відтак, остання набула право на призначення такої пенсії у віці 54 років, які їй виповнилися 28.03.2021.
Одночасно, суд зауважує, що обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІ є наявність в особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Отож, страховий стаж позивача повинен становити не менше 22 років (28 - 6 років).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами за змістом поданих ними заяв по суті спору, що на момент подання заяви про призначення пенсії страховий стаж позивача становив 22 роки 11 місяців 26 днів.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивач 28.03.2021 досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, з урахуванням зменшення пенсійного віку (54 роки), має необхідний страховий стаж (понад 22 роки) та підтвердила необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (не менше 3 років), а відтак, має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІ.
Натомість, відповідачем не спростовано належність та достатність наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи.
З урахуванням встановлених обставин справи у їх сукупності, суд вважає, що відповідач, відмовивши у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку, діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а рішення про таку відмову від 29.01.2024 №172050005631 не відповідає критеріям правомірності, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.
Таким чином, суд зазначає, що на момент прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржуваного рішення щодо відмови у призначенні пенсії, ОСОБА_1 відповідала критеріям, визначеним статтею 55 Закону №796-ХІ та статтею 26 Закону №1058-IV, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача із відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІ. Відтак, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є визнання протиправним та скасування судом спірного рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії, позаяк останнє прийнято з мотивів, які суперечать вимогам законодавства та фактичним обставинам, зокрема, тому, що позивач станом на 01.01.1993 не проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років.
Поряд з цим, належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІ.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - призначити та виплачувати позивачу пенсію.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку, дійсно, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на настання визначених законодавством умов, а саме досягнення необхідного пенсійного віку, наявність достатнього обсягу страхового стажу та необхідного періоду постійного проживання у відповідній зоні радіоактивного забруднення, відповідач був зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - призначити та виплачувати пенсію, враховуючи норми статті 55 Закону №796-ХІ. Водночас, оскільки пенсійний орган цієї дії не вчинив та прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, останнього слід зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18).
Суд зауважує, що позивач, одночасно з поданням заяви про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, надала усі необхідні документи для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Як встановлено вище судом, позивачу виповнилося 54 роки 28.03.2021, однак із заявою про призначення пенсії вона звернулася до відповідача лише 23.01.2024, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку (з урахуванням зменшення пенсійного віку), а тому пенсія зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІ повинна бути призначена позивачу з 23.01.2024.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також, згідно пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування судом, що відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими остання обґрунтовувала позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень у конкретних спірних правовідносинах, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачена сума судового збору в розмірі 1211,20 грн відповідно до квитанції від 20.03.2024 №1302676720 підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.26).
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.01.2024 №172050005631 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.01.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 29 квітня 2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя С.А. Борискін