Номер провадження: 22-ц/813/3091/24
Справа № 509/6026/21
Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.
Доповідач Назарова М. В.
23.04.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю.,
за участю секретаря Лупши В.В.,
учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2023 року, ухвалене Овідіопольським районним судом Одеської області у складі: судді Кочко В.К. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який згодом уточнив та який мотивував тим, що сторони з 22 вересня 2000 року по 10 липня 2021 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний 10 липня 2021 року, про що складено відповідний актовий запис № 133 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу Київським відділом ДРАЦС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
За весь період шлюбу сторони проживали у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 частка якої належить позивачу.
За 21 рік спільного проживання позивачем придбане за власні кошти нерухоме майно, а саме: майнові права по договору купівлі-продажу № Р1433В від 06 вересня 2013 року на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яке зареєстроване 24 липня 2015 року.
Квартира придбалася для подальшої здачі в оренду як надбавка до пенсії.
Протягом всього часу спільного життя позивач працював на іноземних суднах, що підтверджується послужною книжкою моряка № 01290/2006/24, виданою 11 травня 2006 року, на посаді слюсаря-зварювальника, працюючи включно до 07 березня 2015 року; контрактами, рахунками заробітної плати, де зазначено місячна зарплатня у сумі 2200 американських доларів США. За період трудової діяльності на іноземних суднах, враховуючи період контракту 6-7 місяців в рік, дохід позивача в середньому на рік складав 15 400 американських доларів США, що є наслідком достатнього заробітку для гідного життя та придбання нерухомості.
Придбавши майнові права по договору купівлі-продажу № Р1433В від 06 вересня 2013 року, та після звільнення з роботи на іноземних суднах у березні 2015 року, позивач за власні кошти, зробив вартісний ремонт в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , також за свої власні кошти придбав будівельні матеріали, облаштував квартиру необхідною технікою та меблями, про що свідчать квитанції про оплату товару, договори про доставку товару на ім'я позивача.
Після звільнення з посади слюсаря-зварювальника на іноземних суднах, з 04 квітня 2016 року позивач влаштувався до КП «ЖКС «Чорноморський» на посаду слюсаря-сантехніка 4-го розряду , де працює по теперішній час, що підтверджується довідкою з місця роботи вих. № 17к від 20 вересня 2021року та відомостями про заробіток за звітний період, починаючи з 4 квітня 2016 року по 31 серпня 2021 року, що також вказує на його фінансову незалежність.
Внаслідок непорозуміння між позивачем та дружиною та подальше розірвання шлюбу позивач вимушений був переїхати проживати у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та на даний час спільне володіння майном унеможливлює розпоряджатись ним на власний розсуд.
Отже, станом на час звернення до суду склався такий порядок користування майном, коли позивач мешкає в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , а його колишня дружина - відповідачка по справі - мешкає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де частка позивача складає 1/6.
Враховуючи зазначене, із посиланням на вимоги ст. 57, 60 СК України, позивач ОСОБА_1 просив припинити право власності відповідачки ОСОБА_2 на частини квартири АДРЕСА_4 ; визнати право особистої власності за ОСОБА_1 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; припинити право власності ОСОБА_1 на 1/6 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
До суду 10 грудня 2021 року надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яку згодом відповідачка уточнила та в якій просила стягнути з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на свою користь дійсну вартість частини квартири АДРЕСА_4 в розмірі 491 125 грн, що відповідає частини квартири АДРЕСА_4 ; задовольнити вимогу ОСОБА_1 за первісним позовом та припинити право власності відповідача ОСОБА_1 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_5 , зобов'язавши ОСОБА_1 знятись з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; визначити в судовому рішенні наступний порядок виконання: із врахуванням коригування дійсних (ринкових) цін на нерухомість в Україні, провести коригування розміру суми стягнення частки квартири АДРЕСА_4 станом на час виконання судового рішення, шляхом визначення такого розміру заходом незалежної оцінки дійсної вартості зазначеної нерухомості.
В обґрунтування позову зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2000 року по 10 липня 2021 року, який розірваний за ініціативою ОСОБА_1 в органах РАЦ. Під час шлюбу сторонами набуте спільне майно подружжя у вигляді квартири АДРЕСА_4 . Позивачці за зустрічним позовом ОСОБА_2 належить на праві власності спільної часткової власності частина квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області на бланку СТА № 717153 за ідентифікаційним номером: 41493705 від 30 липня 2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень на бланку ЕКА214256, ідентифікаційний номер: 41494915 від 30 липня 2015 року.
Також ОСОБА_2 зазначила, що згідно ордера № НОМЕР_1 серія КР разом із своїм першим чоловіком ОСОБА_3 та спільною дочкою ОСОБА_4 на підставі ордеру про вселення набула право на володіння та користування квартирою АДРЕСА_5 . В 1983 році народилася друга дочка ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_3 . Після його смерті за рахунок спільних коштів позивачка за зустрічним позовом почала робити ремонт в своїй квартирі, серед робітників був ОСОБА_1 , який прибув із Республіки Молдови. Громадянство України ОСОБА_1 набув лише в 2004 році, на підставі шлюбу та прописки в квартирі. Таким чином, вказана квартира, як набута відповідачкою та членами її родини в порядку приватизації у 2008 році - по 1/6 кожним, включаючи позивача, - не є предметом поділу подружнього майна.
Відповідачкою (позивачкою за зустрічним позовом), ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому вона позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити, зазначивши, що позивач ОСОБА_1 спотворює фактичні обставини справи та взагалі шість років їх подружнього життя не працював, а морську спеціальність, на яку він посилається, набув за її допомогою лише в 2006 році. Згідно наданих до суду доказів ОСОБА_1 вбачається, що його контракти за час із 2006 по 2015 рік лише тричі складали строк 6-7 місяців, інші контракти складали лише 2-4 місяці на рік, що прямо зазначається в його послужної книжки моряка № 01290/2006/24 виданої 11 травня 2006 року. Також, відповідачка ОСОБА_2 зазначила, що за період часу подружнього життя із 2000 року по 2004 рік, позивач ОСОБА_1 не працюючи, за її рахунок подорожував до своїх родичів за кордон України, про що надала фото та письмові пояснення.
Крім того, відповідачка ОСОБА_2 посилається, що квартира АДРЕСА_4 придбана за рахунок спільних коштів подружжя, заробітної плати ОСОБА_1 , яку вона збирала під час їх подружнього життя, особисто забезпечуючи потреби сім'ї особистими підробітками, та за рахунок грошей, які були взяті в борг у своєї сестри ОСОБА_6 , отриманих останньою за продаж будинку. Тобто, відповідачка ОСОБА_2 зазначила, що придбання квартири АДРЕСА_4 , здійснено подружжям за спільні кошти сім'ї, тому й в 2015 році ОСОБА_1 не заперчував проти державної реєстрації приватної спільної часткової власності на зазначену квартиру по частки кожному із подружжя. Також, відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що ремонт в квартирі АДРЕСА_4 та придбання меблі здійснювалось також під час шлюбу за спільні накопичені подружжям гроші.
Також, відповідачка ОСОБА_2 зазначила, що квартира АДРЕСА_5 , не є подружнім майном, так як набута сторонами за іншими правовими підставами, тому врахувати її при поділі подружнього майна, є незаконним. 28 березня 2008 року ОСОБА_2 , її діти та онуки - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 приватизували в рівних частках квартиру АДРЕСА_5 .
При цьому, громадянство України ОСОБА_1 набув лише в 2004 році, на підставі шлюбу та прописки в квартирі. Таким чином, вказана квартира не є предметом поділу подружнього майна, але так як за первісним позовом ОСОБА_1 ним заявлена позовна вимога про припинення його права власності на 1/6 частину цієї квартири та враховуючи, що ОСОБА_1 добровільно покинув із квітня 2021 року проживання в квартирі, просить суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_1 на 1/6 квартири АДРЕСА_5 .
Від представник позивача ОСОБА_1 - адвоката Євдокимової І.В. надійшла відповідь на відзив, в якому заперечувала проти аргументів та доводів відповідачки ОСОБА_2 щодо заперечень проти задоволення позову ОСОБА_1 .
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.
Стягнуто з відповідача за зустрічним позовом, ОСОБА_1 на користь позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_2 дійсну вартість частки квартири АДРЕСА_4 в розмірі 491 125 грн, що відповідає 16 787,78 доларам США за офіційним курсом НБУ долара США в Україні 29,2549 грн. за 1 долар США, на 15 червня 2022 рік.
Встановлено наступний порядок виконання судового рішення: Забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову відповідно ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 лютого 2023 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 . Забезпечення виконання рішення скасовується після повного виконання рішення суду, ухваленого пунктом 2.
Припинено право власності ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на частку квартири АДРЕСА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 .
Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 .
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання право особистої власності за ОСОБА_1 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , відмовлено.
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача ОСОБА_1 знятись із реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2023 року та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції розглянув справу без участі позивача та його представника, не розглянув клопотання представника позивача про перенесення розгляду справи у зв'язку з хворобою від 17 жовтня 2023 року, яке було направлено на електронну адресу суду, не надавши право виступити в дебатах та не викликавши у суд свідків, які були заявлені в клопотанні.
Крім того, ОСОБА_1 , посилаючись на постанову Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року № 367/5390/14-ц, зазначає, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Від відповідачки (позивачки за зустрічним позовом) надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача за первісним позовом, в якому вона доводи скарги не визнала, оскільки вони не обґрунтовані ані процесуально-цивільним законодавством України, ані нормами матеріального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу не визнали.
Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи 09 квітня 2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Степ'юка В.С. 23 квітня 2023 року на електронну пошту Одеського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 23 квітня 2024 року о 14-й, посилаючись на укладення із адвокатським об'єднанням «Гардаріка-Право» про надання правничої допомоги лише 22 квітня 2024 року.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 23 квітня 2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, повернув вказане клопотання без розгляду з огляду на таке.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів для встановлення фактичних обставин справи, у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, заява про відкладення розгляду справи не містить об'єктивних доказів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання, та обґрунтувань неможливості апеляційного перегляду за відсутності представника позивача ОСОБА_1 та самого позивача, повідомленого про дату, час та місце розгляду справи належним чином, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Окрім того, на момент подання заяви офіційно функціонують три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв'язку.
Суд враховує, що у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22, зазначено, що законодавцем допускається подання фізичною особою нарівні з паперовою формою, зокрема, апеляційних скарг в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи та подання такого документу через підсистеми "Електронний суд" та "Електронний кабінет", або з використанням офіційної електронної адреси із засвідченням кваліфікованим електронним підписом. Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв'язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду.
Проте, наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку, про що прямо вказано у зазначеному судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Отже, відповідно до норм ЦПК України та Положення про ЄСІТС, а також враховуючи зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного суду, адвокат може подати позовну заяву в електронній формі лише через підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та "Електронний кабінет".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у своїх рішеннях, у тому числі, у постановах від 19 жовтня 2023 року (справа №380/17452/21), від 30 листопада 2023 року (справа №372/1428/22) та в ухвалі від 01 листопада 2023 року (справа № 460/2467/23).
Проте, всупереч наведеним вимогам, заява адвоката Степ'юка В.С. як представника позивача разом із доданими до неї матеріалами надіслана на електронну пошту Одеського апеляційного суду без використання підсистеми "Електронний суд".
Відомості про сформування позивачем (або його представником) зазначеного процесуального документа в підсистемі "Електронний суд" відсутні, що свідчить про використання представником позивача адвокатом Степ'юком В.С. непередбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду із заявою.
З урахуванням зазначеного, цю заяву не можна вважати такою, що подана у визначений процесуальним законом спосіб.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Що стосується доводів з приводу неповідомлення ОСОБА_1 та його представника про судове засідання, то колегія суддів вказує наступне.
Частиною 2 статті 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
За умовами частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 43 ЦПК України, учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
За змістом ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (само представництво) та (або) через представника.
Відповідно до ч. 3, 4, 7 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Як свідчать матеріали справи, судову повістку про виклик до суду на 18 жовтня 2023 року на 13- ту год позивачу за первісним позовом було направлено засобами поштового зв'язку на всі відомі суду адреси місця його проживання: ж/ масив «Ульянівка», буд. АДРЕСА_3 (колишнє с.Мізікевича) та на адресу реєстрації: АДРЕСА_1 . Однак судова кореспонденція повернулась до суду із довідкою поштового відділення про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» за адресою місце проживання, та за адресою реєстрації повернулася на адресу суду із відміткою Укрпошти «за закінченням зберігання» (а.с. 234, 249, т.2)
Якщо особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи (ч. 6 ст. 130 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що за заявою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 про прохання направляти судові повістки та повідомлення позивача ОСОБА_1 про час та місце судового розгляду за його місцем роботи, або уповноважити її, в порядку аб. 2 ч. 6 ст. 128 ЦПК України, доставляти судову повістку для вручення позивачу за первісним позовом за місцем його роботи, оскільки позивач за місцем своєї реєстрації не проживає, відмовляється отримувати судові повістки.
Згідно відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Чорноморський» на запит адвоката Жучкової С.І. зазначено, що ОСОБА_1 є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Чорноморський» та йому вручено судову повістку на 18 жовтня 2023 року о 13.00 год., що підтверджується відміткою про отримання та листом вказаного ТОВ.
Таким чином, оскільки судова повістка-повідомлення про судове засідання неодноразово направлялась листом рекомендованою кореспонденцією ОСОБА_1 на всі відомі суду адреси місця їх проживання та реєстрації та враховуючи, і ОСОБА_1 відповідно до ч. 6 ст. 130 ЦПК України повідомлявся про розгляд справи за місцем роботи, судом першої інстанції вказаний процесуальний обов'язок виконано щодо повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.
В суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляли адвокат Крижанівський С.В., повноваження якого підтверджено ордером серії АА №1235602 від 12 вересня 2022 року, та адвокат Санжаровська Т.В., повноваження якої підтверджено ордером серії АІ № 1406069 від 07 червня 2023 року.
07 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Санжаровська Т.В. повідомила суд про те, що право адвоката Крижанівського С.В. на заняття адвокатською діяльністю зупинено, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на підставі рішення дисциплінарної палати Вінницької області КДКА від 19 квітня 2023 року.
Вказане підтверджується відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України.
17 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Санжаровська Т.В. повідомила суд про те, що Додатковою угодою № 13/0723/1 до договору № 05/0523/1-п від 05 травня 2023 року про партнерство в Адвокатському об'єднанні «Крижанівський та партнери» - адвоката Санжаровську Т.В. відкликано щодо представництва та наданими усіма законними методами та засобами правничої допомоги ОСОБА_1 , просила не здійснювати виклик адвоката Санжаровської Т.В. в якості представника сторони ОСОБА_1 .
Отже, відповідно до вимог п. 1 ч. 8 ст. 128, ч. 6 ст. 130 ЦПК України ОСОБА_1 слід вважати належно повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, а клопотання про перенесення розгляду справи, призначеної на 18 жовтня 2023 року, у зв'язку з хворобою ОСОБА_12 не мав право подавати, оскільки на час його подання не був повноважним представником позивача.
Щодо суті ухваленого рішення.
Судом встановлено, позивач ОСОБА_13 та відповідачка ОСОБА_2 із 22 вересня 2000 року по 10 липня 2021 року перебували в шлюбі, який розірваний 10 липня 2021 року згідно Свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), актовий запис № 133, серія НОМЕР_3 .
Під час шлюбу, подружжям набуте спільне майно у вигляді квартири АДРЕСА_4 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності - по кожному: ОСОБА_2 згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області на бланку СТА № 717153 за ідентифікаційним номером: 41493705 від 30 липня 2015 року (а.с. 16, т. 1), зареєстровано 24 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, за номером 10616688, що підтверджується Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер 41494915 від 30 липня 2015 року (а.с. 136, т. 1), та ОСОБА_1 відповідно до зареєстрованого 24 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, за номером 10616856, що підтверджується Інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер 275298733 від 17 вересня 2021 року (а.с. 26, т. 1).
Згідно висновку експерта № 023/2022 від 15 червня 2022 року дійсна (ринкова) вартість частини квартири АДРЕСА_6 , на момент складання даного висновку, становить 491125 грн.
Згідно письмового роз'яснення № 106 від 15 листопада 2022 року висновку судового експерта Скибінської Т.М. № 023/2022 від 15 червня 2022 року будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи по цивільній справі № 509/6026/21 вбачається: «при проведенні дослідження щодо визначення дійсної (ринкової) вартості квартири АДРЕСА_4 , для проведення його вартості до національної валюти України, експертом враховувався офіційний курс НБУ, який на дату проведення оцінки, відповідно до Постанови правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 (із змінами, внесеними постановою Правління НБУ № 113 від 07 червня 2022 року), був зафіксований на рівні, на якому він діяв 24 лютого 2022 року, а саме в розмірі - 29,2549 грн за 1 долар США». Також судовий експерт ОСОБА_14 у письмовому роз'ясненні № 106 від 15 листопада 2022 року, зазначає, що «визначена у Висновку дійсна вартість квартир в гривнях, відповідає доларовому еквіваленту, який діяв на час проведеного дослідження. Враховуючи те, що з моменту складення Висновку експерта № 023/2022 будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, а саме 15 червня 2022 року до сьогодні пройшов значний проміжок часу, за який відбулось значне коливання офіційного курсу гривні до долара США (а саме: станом на момент складання Висновку 15 червня 2022 року офіційний курс гривні до долара США становив - 29,2549 грн; на сьогодні - 15 листопада 2022 року, курс гривні до долара США становить 36,5686 грн.), тобто девальвація (знецінення) гривні, тому, для того, щоб встановити чи зменшилась ринкова (дійсна) вартість квартир, у зв'язку із зміною (ростом) ринкового курсу долара США, необхідно провести оціночно-будівельну експертизу, щодо встановлення ринкової вартості даних квартир станом на теперішній час».
Задовольняючи частково первісний позов ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги відповідачки, суд виходив із того, що квартира є спільним майном подружжя, придбаного під час шлюбу за кошти, що є спільним майном подружжя та належать кожному із сторін в рівних частках, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача за зустрічним позовом, ОСОБА_1 на користь позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_2 дійсної вартості частки квартири в розмірі 491 125 грн, та припинення права власності ОСОБА_2 на частку квартири АДРЕСА_4 , з визнанням права приватної власності на квартиру після отримання відповідачкою ОСОБА_2 грошової компенсації від ОСОБА_1 .
Щодо вимог про припинення ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_5 , суд зазначив, що ця квартира не є подружнім майном, так як набута сторонами за іншими правовими підставами, тому не є предметом поділу подружнього майна. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 28 березня 2008 року, № НОМЕР_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 приватизували в рівних частках квартиру АДРЕСА_5 , на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках - по 1/6 кожен, на підставі Розпорядження УЖКХ ПЄК № 207645 від 28 березня 2008 року.
Відмовляючи позивачці за зустрічним позовом ОСОБА_2 в задоволені позовної вимоги про зобов'язання відповідача ОСОБА_1 знятись із реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , суд виходив, з того, що задоволення судом позовної вимоги ОСОБА_1 про припинення його права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 , надає позивачці ОСОБА_2 передбачену діючими нормативними актами можливість та іншим власникам зазначеного житлового приміщення зняти із зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 поза судовим порядком.
Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу поділу спільного майна подружжя - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення права власності на якої відповідачки зі сплатою позивачем першій вартості цієї частки, проти чого заперечував позивач, який вважає квартиру своєю особистою приватною власністю. Крім того, позивачем ставиться питання про припинення його права на 1/6 у спільній частковій власності в квартирі АДРЕСА_5 , яке набуте ним в порядку приватизації державного житлового фонду. Щодо відмови суду у знятті з реєстраційного обліку відповідача в цій квартирі, то апеляційна скарга не містить доводів щодо відмови судом у цій частині.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19).
Вимогу про поділ спільного майна подружжя заявлено відповідачкою (позивачкою за зустрічним позовом), яка просить припинити її право у спільній частковій власності із виплатою позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) на її користь вартості вказаного спірного майна - квартири АДРЕСА_6 .
Суд, задовольняючи таку позовну вимогу позивачки за зустрічним позовом про стягнення з відповідача на її користь вартості частки спірної квартири, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира придбана під час шлюбу за кошти, що є спільним майном подружжя, та належать кожному із сторін в рівних частках. Одночасно суд припинив право власності ОСОБА_2 на вказану частки квартири та визнав за позивачем право власності на спірну квартиру в цілому.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги, які фактично є підставами позову і яким суд дав належну оцінку, не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Належних доказів того, що спірна квартира набута позивачем за власні особисті кошти та, відповідно, є його особистою приватною власністю, матеріали справи не містять, а посилання на таке позивача не доведено належними, допустимими та достатніми доказами.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що спірна квартира не тільки придбана в період перебування сторін у шлюбі, а й ще титульним її власником записаний не один із подружжя, а обидві сторони - по кожен.
Натомість, що стосується рішення суду в частині припинення права власності позивача ОСОБА_1 на 1/6 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , набутого ним в порядку приватизації державного житлового фонду, то висновки суду не ґрунтуються на вимогах ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якої приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Право на приватизацію квартири мають особи, які постійно проживають у цій квартирі.
Для здійснення права на приватизацію житла, яке є особистим і невідчужуваним правом громадянина, достатньо виразу волі лише однієї особи - цього громадянина.
Виникнення права власності на житло спричиняє певний юридичний склад, що містить низку юридичних фактів. Орган приватизації видає особі свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності. Свідоцтво про право власності підлягає обов'язковій реєстрації в органі державної реєстрації прав (абз. 1 п. 22, пп. 23, 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Мінжитлокомунгоспу України від 16.12.2009 № 396).
Державна реєстрація прав власності на приватизоване житло проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації, є підставою для державної реєстрації прав (п. 5 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, процес приватизації змінює житлові правовідносини на відносини власності.
Варто звернути увагу, що житло, набуте особою за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», та земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала в її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, не відносяться до об'єктів спільної сумісної власності подружжя (пп. 4, 5 ч. 1 ст. 57, ст. 61 Сімейного кодексу України).
Ставлячи вимогу про припинення його права власності на 1/6 у приватизованій квартирі, яка не є предметом поділу майна подружжя, ОСОБА_1 позивається лише до одного з інших співвласників - відповідачки ОСОБА_2 , натомість інших чотирьох співвласників він під час вирішення такого питання до участі у справі не залучив.
Оскільки вирішується питання про припинення права власності, без формулювання вимог щодо переходу такого права до інших осіб, а інші співвласники до участі у справі не залучені, вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в наведеній частині, незважаючи на визнання позову одним із співвласників - відповідачкою ОСОБА_2 .
Що стосується позовних вимог про відмову у задоволенні позову відповідачки ОСОБА_2 про зобов'язання позивача ОСОБА_1 знятися із реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , то суд хоча і зробив помилкові висновки в цій частині щодо припинення права власності ОСОБА_1 , яке є підставою для можливості іншим співвласникам зняти його з реєстраційного обліку, проте це не призвело до неправильного вирішення справи.
Вимога апеляційної скарги про направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції не ґрунтується на вимогах діючого ЦПК України, оскільки по справі відсутні передбачені статтею 378 ЦПК України порушення територіальної підсудності.
Вказане порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права в наведеній частині згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя: 1/6 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду є таким, що ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя: 1/6 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - 1/6 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення права приватної власності ОСОБА_1 на вказану частку квартири відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 26 квітня 2024 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
О.Ю. Карташов