Провадження № 11-сс/803/827/24 Справа № 206/1640/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,(в режимі відеоконференції)
підозрюваного ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі, матеріали з кримінального провадження №12024041700000230 за апеляційною скаргою прокурора Лівоборежної окружної прокуратури міста Дніпра - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2024 року, про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрані домашнього арешту, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного за ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України,
Ухвалою слідчого судді від 29 березня 2024 року застосовано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 22 години вечора до 06 години ранку наступного дня строком до 29 травня 2024 року і покладено відповідні обов'язки.
Приймаючи рішення слідчий суддя встановив обґрунтованість підозри та наявність ризиків можливого переховування від органів досудового розслідування або суду; впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню. В той же час, зазначив про недоведення прокурором обставин неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам врахувавши дані про підозрюваного.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що рішення слідчого судді незаконне, так як слідчий суддя не взяв до уваги встановленні органом досудового розслідування обставини вчинення кримінальних правопорушень, покази свідків, і крім встановлених ризиків також наявність ризику можливого знищення, пошкодження речей та документів. Захисник вказує, що тяжкість можливого покарання свідчить про необхідність застосування виключного запобіжного заходу.
В апеляційному суді прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши головуючого суддю, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та надані до клопотання слідчого матеріали, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки слідчого судді про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, колегія суддів вважає правильними.
Відповідно до ст.ст.131,132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Як встановлено ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із матеріалів провадження видно, що ВП №4 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР 27 березня 2024 року за № 12024041700000230, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 296, ч.1 ст. 263 КК України.(а.с.4-5)
27 березня 2024 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України, а на наступний день повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 296, ч.1 ст. 263 КК України.(а.с.28-30)
Відмовляючи у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою та обираючи стосовно останнього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, слідчий суддя вірно, з урахуванням мети та підстав застосування запобіжного заходу, у відповідності до вимог ст.177 КПК України, обставин, передбачених ст.178 КПК України, а також з дотриманням вимог ст.196 КПК України ухвалив дане рішення.
Так, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у клопотанні слідчого дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 296, ч.1 ст. 263 КК України, яка підтверджується доданими до клопотання матеріалами, та відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряється.
Також, слідчий суддя вірно встановив наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, що підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування або суду, впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжких злочині, останньому відомі анкетні дані свідків покази, яких долучено до клопотання слідчого, а тому останній може вплинути на них, тим самим перешкоджати у кримінальному провадженні.
Окрім того, в сукупності із вищевикладеними обставинами для вирішення клопотання у відповідності до вимог закону слідчий суддя врахував мету застосування запобіжного заходу та дійшов висновку, що підстав для застосування виняткового запобіжного заходу не має, дослідивши також клопотання слідчого, яким не доведено неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам.
З урахуванням зібраних по справі доказів даних про особу підозрюваного, який має постійне місце проживання за місцем реєстрації, хоча офіційно не одружений, але офіційно працевлаштований, раніше не судимий, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про те, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню встановленого ризиків. На час апеляційного перегляду ОСОБА_7 обов'язків не порушив, так як таких даних не надано.
Доходячи до такого висновку, апеляційний суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, де у рішенні у справі «Хайредінов проти України», ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто, суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.
Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Таким чином, зазначені прокурором в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків слідчого судді про доцільність застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту з покладенням відповідних обов'язків, який, на думку колегії суддів, з врахуванням вищезазначеного, є достатнім для досягнення завдань досудового розслідування.
Порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, а тому її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Лівоборежної окружної прокуратури міста Дніпра - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2024 року, про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрані домашнього арешту, стосовно ОСОБА_7 , підозрюваного за ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4