26 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 947/16551/21
провадження № 61-5036ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Черепова Дмитра Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2021 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 квітня 2024 року касаційну скаргу адвоката Черепова Д. В., який діє
в інтересах ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2021 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими,
що втратили право користування житловим приміщенням, передано судді-доповідачеві Сердюку В. В .
Судом встановлено, що касаційна скарга адвоката Черепова Д. В., який
діє в інтересах ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2021 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у цій справі надійшла на адресу Верховного Суду з пропуском строку на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 ЦПК України.
У касаційній скарзі адвоката Черепова Д. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , порушує клопотання
про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, яке мотивує тим, що повний текст постанови складено 20 лютого 2024 року, а отримано його представником заявниці - Поповою О. А. 21 лютого 2024 року о 20 год 42 хв засобами електронного зв'язку.
На підтвердження вказаного суду надано відповідні докази, зокрема роздруківку
з електронної пошти адвоката Попової О. А.
Розглядаючи вказане клопотання, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 ,
та її копії відповідно до кількості учасників справи підписані його представником Череповим Д. В. 25 березня 2024 року.
З накладної кур'єрської служби доставки в м. Одесі встановлено, що Черепов Д. В.
25 березня 2024 року о 17 год 34 хв направив на адресу Верховного Суду «касаційну скаргу на постанову від 20.02.2024 р, по справі № 947/16551/21», категорія доставки - економ з повідомленням.
Разом з тим касаційна скарга надійшла в поштовому конверті від ТОВ «Київ Кур'єр Плюс» на адресу Верховного Суду і на поштовому конверті міститься відмітка Укрпошти про дату відправлення кореспонденції - 04 квітня 2024 року.
Оскільки Верховний Суд на день постановлення цієї ухвали не може встановити конкретної дати відправлення касаційної скарги адвоката Черепова Д. В., який діє
в інтересах ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 ,
яка підписана 25 березня 2024 року, представнику заявниці необхідно подати
до Верховного Суду належні докази, які підтвердять конкретну дату відправлення касаційної скарги на адресу суду.
Відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. Водночас, протягом десяти днів з дня вручення ухвали
про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави
для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк
або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
Проте подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки, оскільки представником заявника не дотримано вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скаргу з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Проте в порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України
в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу
в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело
до ухвалення незаконного судового рішення (рішень);
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах.
При цьому суд звертає увагу представника заявника, що судовими рішеннями
у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року
у справі № 922/2383/16).
Касаційна скарга не відповідає зазначеним вище вимогам.
Представник заявниці узагальнено посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, посилається на постанови Верховного Суду, однак вказані посилання не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстава касаційного оскарження, оскільки представник заявниці не зазначає конкретні підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України представнику заявниці необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави),
на якій (яких) подається касаційна скарга, передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, та копії скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 392 ЦПК України касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом
та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро
або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня
2019 року № 41 (далі - Положення), ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням, обов'язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об'єднання і скріплений печаткою юридичної особи (пункт 10 Положення).
Згідно з підпунктом 12. 5 пункту 12 Положення ордер має містити прізвище, ім'я,
по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01 січня
2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане.
На підтвердження своїх повноважень адвокат Черепов Д. В. надав ордер
від 25 березня 2024 року серії ВН № 1343432, виданий адвокатським об'єднанням «АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ «АДВОКАТСЬКА ФІРМА «ЛЕГІОН», який не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено ким та коли видане посвідчення адвоката України.
Отже, на підтвердження повноважень адвоката Черепова Д. В. підписувати касаційну скаргу, яка підписана ним 25 березня 2024 року, та представляти у Верховному Суді інтереси ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , до суду касаційної інстанції необхідно надати оформлений належним чином відповідний документ.
Також у касаційній скарзі порушено питання про відстрочення ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , сплати судового збору за подачу касаційної скарги.
Вказане клопотання мотивоване скрутним матеріальним становищем ОСОБА_1 , оскільки вона тимчасово не працює. Вказує, що ОСОБА_1 є багатодітною матір'ю та на її утриманні знаходяться троє неповнолітніх дітей, що підтверджується матеріалами справи.
Розглядаючи вказане клопотання, суд приходить до висновку, що воно задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно із частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом,
але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних
з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити
або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше
ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи
за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки),
які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх
чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Таким чином, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони.
Згідно із статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини
на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Вирішуючи клопотання про відстрочення від сплати судового збору, Верховний Суд ураховує, що зазначені представником заявниці обставини не є безумовними підставами для відстрочення від сплати судового збору, оскільки представником заявниці не надано суду касаційної інстанції доказів на підтвердження реального майнового стану (дані про доходи за попередній календарний рік (2023), наявність рухомого і нерухомого майна, рахунків у банківських установах, тощо), який перешкоджає їй виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором, та докази, які підтвердять статус багатодітної матері
ОСОБА_1 , та докази на підтвердження, того, що на її утриманні перебувають троє малолітніх дітей.
Таким чином, у задоволенні клопотання представника заявниці про відстрочення від сплати судового збору за подачу касаційної скарги необхідно відмовити.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України
від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму
для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.
Тому за подання касаційної скарги заявнику необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1 816 грн (2 270 * 0,4)* 200 %).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК
у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ,
що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Разом з тим, за наявності визначених законом підстав, заявниця не позбавлена права звернутися до суду касаційної інстанції з повторним клопотанням
про відстрочення сплати судового збору, обґрунтованим належними доказами (зокрема, банківськими документами про відсутність на рахунках коштів, наявність чи відсутність рухомого або нерухомого майна та їх обсягу (вартості), цінних паперів, можливості розпоряджатися ними, або ж відповідними довідками,
які підтвердять статус багатодітної матері, тощо), що свідчать про відсутність
у неї іншого майна, яке належить їй на праві власності, з якого вона отримує дохід.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Таким чином, виходячи із наведених норм права, якщо представник заявниці, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк усуне недоліки касаційної скарги, вона вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Отже, касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду, оскільки скаржником не виконані в повній мірі вимоги статті 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати АТ «КристалБанк» строк для усунення їх недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу адвоката Черепова Дмитра Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_2 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2021 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали будуть застосовані наслідки, передбачені частиною третьою статті 393 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк