26 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 161/17389/23
провадження № 61-3763св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Пушкарчук В. П.
від 26 грудня 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Пушкарчук В. П. від 12 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., від 22 лютого 2024 року і виходив з наступного.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшло наступне нерухоме майно: житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; дачний будинок у с. Струмівка Луцького району Волинської області; земельні ділянки (паї) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Ігнатівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.
3. Посилалася на те, що батько за життя заповіту на випадок своєї смерті не складав. Вона є спадкоємцем за законом першої черги. Крім неї спадкоємцем за законом першої черги є також її сестра - відповідачка ОСОБА_2 та дружина померлого ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
4. Зауважувала, що після смерті матері, в кінці квітня 2023 року вона звернулася до ОСОБА_2 з приводу розподілу батьківського майна, проте таку пропозицію відповідачка проігнорувала. Водночас, їй також стало відомо, що ОСОБА_2 успадкувала усе спадкове майно ще після смерті батька, а її мати за життя відмовилася від спадкування на користь останньої.
5. Оскільки у добровільному порядку вирішити питання про перерозподіл спадкового майна не вдалося, вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Однак, нотаріус відмовив їй у вчиненні відповідної нотаріальної дії через пропуск шестимісячного строку для прийняття спадщини.
6. Вказувала, що пропуск вказаного строку зумовлений діями відповідачки, яка приховала від неї факт смерті батька, з яким вона певний час не спілкувалася через наявний між ними конфлікт. ОСОБА_2 створила для неї життєві обставини, за існування яких її фактично було позбавлено права на спадкування. Крім того, зауважувала, що на пропуск строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 також вплинуло введення на території України воєнного стану. Крім того, вона була юридично необізнаною про необхідність оформлення своїх спадкових прав.
7. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк в один місяць для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стислий виклад позиції відповідачки
8. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість. Зазначала, що обов'язковою умовою задоволення позову є доведення того факту, що існуючі перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини створили спадкоємцеві об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини. Однак, ні із змісту позовної заяви, ні доданих до неї документів не вбачається існування у позивачки поважних причин пропуску строку для звернення за оформленням спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
9. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не навела жодної поважної причини, пов'язаної з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкодили їй звернутися до нотаріуса понад два роки із заявою про прийняття спадщини. Посилання ОСОБА_1 на життєві обставини, які склалися у неї з її батьками та сестрою, суд вважав такими, що не свідчать про поважність причин пропуску нею встановленого строку для прийняття спадщини після смерті батька.
11. Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
12. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених відповідачкою на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, суд врахував співмірність таких витрат, характер спору, участь адвоката у справі, кількість судових засідань, а також засади справедливості, виваженості та розумності.
13. Постановою Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 року залишено без змін.
14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , зазначивши, що необізнаність позивачки щодо вимог законодавства, а також про смерть батька не може вважатися поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини. Наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які б завадили їй протягом тривалого проміжку часу вчинити дії щодо прийняття спадщини після смерті батька, позивачкою не наведено.
Узагальнені доводи касаційної скарги
15. 12 березня2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами
норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши,
що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 133/1880/18, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що вона є спадкоємицею першої черги після смерті свого батька, однак ні інші спадкоємці, ні нотаріус не повідомили її про відкриття спадщини. Зауважує, що нотаріусу було відомо про наявність інших спадкоємців першої черги, а відповідачці було відомо її місце проживання, і вона навмисно не повідомила його нотаріусу.
18. Акцентує увагу на невиконанні нотаріусом свого обов'язку з повідомлення усіх спадкоємців про відкриття спадщини, а також визначення без її участі 1/4 частки у нерухомому майні, яке перебувало у спільній частковій власності та входило до складу спадщини у частині, як належала ОСОБА_3 .
19. Посилається на те, що вона не відмовлялася від прийняття спадщини та не подавала нотаріусу відповідних заяв про це, натомість здійснювала догляд за батьком. Вважає, що відповідачка навмисне не повідомила її про смерть батька, а також про хворобу матері, з метою одноосібного спадкування належного йому майна. Зазначала, що до нотаріуса вона звернулася одразу ж як їй стало відомо про заведення спадкової справи після смерті батька.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/17389/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
21. 09 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторним) серії НОМЕР_1 від 22 червня 2023 року.
23. ОСОБА_3 заповіту на випадок своєї смерті не складав.
24. Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 була його дружина ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, а також його доньки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
25. ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька.
26. ОСОБА_4 за життя подала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття належної їй частки у спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
27. 10 липня 2023 року ОСОБА_2 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на усе спадкове майно після смерті ОСОБА_3 .
28. Постановою нотаріуса від 25 вересня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що вона пропустила встановлений законом шестимісячний строк для подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
30. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
31. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
32. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
33. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
35. Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
36. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
37. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
38. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
39. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
40. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
41. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
42. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
43. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
44. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, наявність неприязних стосунків, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини тощо.
45. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
46. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 14 лютого 2024 року у справі
№ 357/8183/22.
47. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду
від 11 липня 2022 року у справі № 650/48/20, від 27 квітня 2023 року у справі
№ 750/13008/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 754/3327/22).
48. У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі
№ 750/262/20 суд дійшов висновку, що не спілкування позивача з спадкодавцем внаслідок неприязних відносин між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
49. Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
50. Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18,
від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18, від 08 квітня
2024 року у справі № 334/2358/23.
51. Встановивши, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дочка ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з метою прийняття спадщини після його смерті лише 25 вересня 2023 року, тобто з тривалим пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачкою у позовній заяві причинам пропуску зазначеного строку (відсутність інформації про смерть спадкодавця, юридична необізнаність, конфліктні відносини у родині), суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
52. Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що наведені
ОСОБА_1 обставини не є поважними причинами значного пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Слід звернути увагу, що обставини, зумовлені введенням в Україні воєнного стану, виникли після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
53. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановив обставини справи та надав належну правову оцінку наявним у справі доказам.
54. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться в загальному до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, яким суди попередніх інстанцій надали належну та обґрунтовану правову оцінку.
55. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
56. Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій порушення нотаріусом свого обов'язку з повідомлення заявниці, як спадкоємиці першої черги, про відкриття спадщини є необґрунтованими. Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, та з огляду на відсутність доказів того, що нотаріус, який відкрив спадкову справу, знав або міг знати про місце проживання чи роботи позивачки, а також на відсутність інших обставин, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 , як спадкоємиці першої черги за законом, об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкодили їй звернутися до нотаріуса понад два роки із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька, якого, з її слів, вона певний час доглядала, дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
57. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
58. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
60. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
61. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
62. Висновки судів першої та апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
63. Так, у справах № 761/42165/17-ц, № 133/1880/18, № 314/2550/17,
№ 405/7058/19, які зазначені заявницею як підстава касаційного оскарження, спадкування здійснювалось за заповітом, а судами встановлено наявність обставин, які в сукупності підтверджували наявність у спадкоємця за заповітом об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкодили йому звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк (стан здоров'я, відсутність родинних зв'язків із спадкодавцем, відсутність відомостей про існування заповіту, незначний пропуск строку).
64. Натомість у справі, що переглядається в касаційному порядку, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б підтверджували наявність у позивачки об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкодили їй звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
65. Крім того, колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить окремих доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
66. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
67. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 лютого 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович