24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 947/68/22
провадження № 61-965св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлова С. О., Таварткіладзе О. М.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав кредит в сумі 188 198 дол. США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою відсотків у розмірі 13 % річних, комісій у розмірі та порядку, визначеному договором, строком до 12 березня 2018 року.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13 березня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0, 0430 га, по АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 червня 2017 року, що набрало законної сили, у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Альфа-Банк») встановлено, що позичальник свої зобов'язання за договором кредиту не виконувала належним чином, унаслідок чого станом на 12 лютого 2016 року заборгованість ОСОБА_1 за договором кредиту складала 13 783 978, 57 грн, що еквівалентно 528 452, 46 дол. США, з яких: борг за кредитом у розмірі 4 788 996, 92 грн, що еквівалентно 183 601, 36 дол. США; заборгованість за відсотками у розмірі 4 683 095 грн, що еквівалентно 179 541, 28 дол. США; пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів у розмірі 2 542 292, 23 грн, що еквівалентно 97 466, 82 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату відсотків 1 769 594, 20 грн, що еквівалентно 67 843 дол. США.
Зазначеним судовим рішенням позов банку до ОСОБА_1 задоволено. У рахунок погашення боргу за кредитним договором від 13 березня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 березня 2008 року на земельну ділянку, площею 0, 0430 га, по АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 . Сума боргу за кредитним договором не погашена.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 3 % річних у зв'язку з непогашенням кредитної заборгованості у розмірі 1 240 558, 07 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів щодо виконання рішення Київського районного м. Одеси від 20 червня 2017 року, яким в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 665-Ф03.10/42 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 березня 2008 року на земельну ділянку, площею 0, 0430 га, по АДРЕСА_1 . Відсутні докази того, що позивач звертався в установленому законом порядку до виконавчої служби про примусове виконання судового рішення. За таких обставин, суд першої інстанції вважав позов банку недоведеним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року змінено в частині обґрунтування підстав відмови у задоволені позову й викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог банку слід відмовити в зв'язку з тим, що позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов банку задовольнити.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 285/3536/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 570/2060/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 752/21859/19 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 947/68/22 із Київського районного суду м. Одеси.
У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України, не врахували, що рішенням Київського районного суду від 20 червня 2017 року у справі № 520/4110/16-ц зафіксовано суму боргу у розмірі 13 783 978, 57 грн, яка стягнута з ОСОБА_1 , а тому, оскільки відповідачка належно не виконує взяті на себе зобов'язання, станом на 11 листопада 2021 року у неї утворилася заборгованість за ставкою 3 % на кредитну заборгованість у розмірі 1 240 558, 07 грн, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 березня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 188 198 дол. США, зі сплатою 13 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 12 березня 2018 року (включно), на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. кредитного договору від 13 березня 2008 року кредит надається позичальнику на наступні цілі- купівля земельної ділянки.
У той же день для забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 0, 0430 га, кадастровий номер 5110136900:41:020:0037, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для придбання якої, згідно з пунктом 1.2. цього договору, надається кредит, заставною вартістю - 1 188 000 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення цього договору еквівалентно сумі у розмірі 235 247, 52 дол. США.
Згідно з пунктами 3.3.7., 3.3.8. кредитного договору від 13 березня 2008 року позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 1.1., 2.10. цього договору та комісії в розмірах та в порядку, передбачених цим договором. Своєчасно та в повному обсязі погашати ануїтетні платежі за фактичний час його виростання та можливими штрафними санкціями в порядку визначеному пунктом 1.1. цього договору.
Відповідно до пунктів 4.1., 4.3. зазначеного кредитного договору, у разі прострочення позичальником термінів сплати ануїтетних платежів, визначених пунктом 1.1.1. цього договору, а також комісій, передбачених умовами цього договору, що визначені у додатку до цього договору, що є його невід'ємною частиною, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення. У разі порушення позичальником вимог пунктами 3.3.2.-3.3.5., 3.3.7.-3.3.17. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 3 % від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, за кожний випадок.
13 квітня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просило суд у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту від 13 березня 2008 року у розмірі 13 783 978, 57 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку, площею 0, 0430 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за 1 039 443 грн.
Заочним рішенням Київського райсуду м. Одеси від 20 червня 2017 року, що набрало законної сили, у справі № 520/4110/16-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року у розмірі 13 783 978, 57 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 березня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А. Е., зареєстрований в реєстрі за № 543, а саме: земельну ділянку, площею 0, 0430 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, встановивши ціну на рівні, не нижчому за 1 039 443 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що позичальник свої зобов'язання за договором кредиту не виконувала належним чином, унаслідок чого станом на 12 лютого 2016 року заборгованість ОСОБА_1 за договором кредиту складала 13 783 978, 57 грн, що еквівалентно 528 452, 46 дол. США, з яких: борг за кредитом у розмірі 4 788 996, 92 грн, що еквівалентно 183 601, 36 дол США; заборгованість за відсоткам 4 683 095 грн, що еквівалентно 179 541, 28 дол. США; пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів у розмірі 2 542 292, 23 грн, що еквівалентно 97 466, 82 дол. США; пеня за несвоєчасну сплату відсотків 1 769 594, 20 грн, що еквівалентно 67 843 дол. США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 8.35. постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18).
У пункті 8.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем не надано належних доказів щодо виконання рішення Київського районного м. Одеси від 20 червня 2017 року у справі № 520/4110/16-ц, яким в рахунок погашення боргу за кредитним договором № 665-Ф03.10/42 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 березня 2008 року на земельну ділянку, площею 0, 0430 га, по АДРЕСА_1 , не надано того, що позивач звертався в установленому законом порядку до виконавчої служби про примусове виконання судового рішення.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав відмови у задоволені позову, апеляційний суд вказав, що позов про стягнення 3 % річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги, який банк не пред'явив.
Колегія не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суди встановили, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за кредитним договором від 13 березня 2008 року, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з вимогою до позивачки про звернення стягнення на іпотечне майно.
Заочним рішенням Київського райсуду м. Одеси від 20 червня 2017 року у справі № 520/4110/16-ц рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року у розмірі 13 783 978, 57 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 березня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А. Е., зареєстрований в реєстрі за № 543, а саме - земельну ділянку, площею 0, 0430 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, встановивши ціну на рівні, не нижчому за 1 039 443 грн.
Отже, судовим рішенням від 20 червня 2017 року у справі № 520/4110/16-ц підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальниці перед банком у розмірі 13 783 978, 57 грн та його порушення.
Виконавчий лист № 520/4110/16-ц, виданий 13 квітня 2018 року Київським районним судом м. Одеси, пред'явлений до примусового виконання, що підтверджується інформацією про виконавче провадження 66185721 від 28 червня 2022 року (а. с. 60-63).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Від наведених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступала.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, не перевірили наявність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 520/4110/16-ц, виданого 13 квітня 2018 року Київським районним судом м. Одеси, дійшли необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову банку про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку 3 % річних у зв'язку з непогашенням кредитної заборгованості, залишивши поза увагою, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Виходячи з того, що заочним рішенням Київського райсуду м. Одеси від 20 червня 2017 року у справі № 520/4110/16-ц, яке набрало законної сили, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року у розмірі 13 783 978, 57 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки і це рішення суду не виконано, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % процентів річних.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором за період з 11 листопада 2018 року по 11 листопада 2021 року 3 % річних склали 1 240 558, 07 грн (а. с. 24-25).
Таким чином в межах позовної давності, з урахуванням заявлених позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» необхідно стягнути 3 % річних за період з 14 грудня 2018 року (дня пред'явлення позову) по 11 листопада 2021 року у розмірі 1 204 304, 33 грн (13 783 978, 57 грн*3/100/365*18+13 783 978, 57 грн*3/100/365* 365+13 783 978, 57 грн*3/100/366*366+13 783 978, 57 грн*3/100/365*315).
Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Виходячи з викладеного вище, касаційна скарга підлягає до часткового задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою ставка судового збору складає 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на те, що позовні вимоги АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», задоволені частково на суму 1 204 304, 33 грн, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору: за подання позову у розмірі 18 064, 56 грн; за подачу апеляційної скарги - 27 096, 84 грн, за подачу касаційної скарги - 36 129, 12 грн, а всього - 81 834, 33 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасувати.
Позов акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», 3 % річних від простроченої суми у розмірі 1 204 304 (один мільйон двісті чотири тисячі триста чотири) грн 33 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк», судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 81 834 (вісімдесят одна тисяча вісімсот тридцять чотири) грн 33 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович