17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 211/5952/21
провадження № 61-14827св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луценко Сергій Анатолійович, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року у складі судді Ткаченко С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року у складі колегії суддів Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання протиправною реєстрацію речового права на житлове приміщення, зобов'язання вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що наказом Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - ДП «Придніпровська залізниця») від 18 лютого 2014 року № НОК-224/ос він був призначений на посаду начальника відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Батуринська» ДП «Придніпровська залізниця» з наданням службового житла у м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
21 серпня 2014 року на підставі ордеру на службове приміщення площею
67,0 кв. м в окремій квартирі АДРЕСА_1 він набув право користування цим приміщенням та разом зі своєю сім'єю зайняли квартиру і проживають у ній на момент звернення до суду із позовом.
Рішенням Довгинцівської районної у місті ради від 15 квітні 2015 року № 133 вказана квартира виключена зі складу службових.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до балансоутримувача квартири із заявою про передачу виділеної йому квартири у комунальну власність міста, однак отримав відповідь про неможливість виконати вимоги Порядку розпорядження майном АТ «Укрзалізниця» від 22 листопада 2017 року № 1054 із підстав відсутності відповідного рішення АТ «Українська залізниця».
З отриманої відповіді позивачу стало відомо, що виділена йому квартира увійшла до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» і у 2019 році здійснено реєстрацію іншого речового права, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 30211413.
Законодавець не включив житловий фонд до переліку майна залізничного транспорту, яке передається у користування новоствореному акціонерному товариству залізничного транспорту загального користування. Однак одночасна передача у комунальну власність державного житлового фонду у разі злиття підприємства є обов'язковою вимогою Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Іншого правового становища для державного житлового фонду цим законом не передбачено. Передача житлового фонду на баланс у комунальну власність обумовлює безумовну втрату відповідачем права на господарське відання такого майна. Право господарського відання на виділену позивачу квартиру виникло у відповідача внаслідок бездіяльності відповідальних працівників під час формування статутного капіталу
АТ «Укрзалізниця».
Позивач вказує, що спірна квартира не може на законних підставах перебувати у статутному капіталі АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання після реорганізації шляхом злиття. Передача житлового фонду у комунальну власність здійснюється на підставі рішення вищого органу товариства.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною реєстрацію за АТ «Укрзалізниця» іншого речового права на жиле приміщення площею 67,0 кв. м в окремій квартирі АДРЕСА_1 , зобов'язавши відповідача виконати пункти 5-9, 11 Порядку розпорядження майном АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 1054, стосовно передачі жилого приміщення площею 67,0 кв. м в окремій квартирі
АДРЕСА_1 за заявою позивача від 09 листопада 2020 року та вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення про передачу житлового фонду, у тому числі квартири
АДРЕСА_1 , з державної власності до комунальної власності повинно прийматися Кабінетом Міністрів України.
Доказів прийняття Кабінетом Міністрів України вказаного рішення матеріали цивільної справи не містять та позивачем не надано.
Крім того, передача об'єктів, визначених у Законі України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», не є обов'язковим для органів, які уповноважені приймати ці рішення. Водночас, суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функції державних органів для вирішення питання про передачу визначених у законі об'єктів, як і визнавати правомірність чи неправомірність реєстрації за відповідачем вказаного жилого приміщення на праві господарського віддання.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, цей орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі у якості відповідача.
Крім того, спори, які виникають під час приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, хоча й вирішуються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов'язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.
У зв'язку з тим, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у його мотивувальній частині.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
13 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луценко С. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 23 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 19 липня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не взяли до уваги вимоги пункту 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 369/11046/15-ц (провадження № 61-149св18), про те, що відсутність відповідного рішення органу приватизації щодо відмови у приватизації не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки судом не зроблено висновку щодо порушеного права позивача або щодо відсутності такого порушення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди не врахували висновки щодо ефективності обраного позивачем способу захисту права на приватизацію, викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі
№ 201/6092/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 760/23067/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 750/13452/19, від 12 травня 2021 року у справі
№ 750/2176/17.
Крім того, судом апеляційної інстанції помилково здійснено посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію житлового фонду» без урахування вимог Порядку розпорядження майном АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада
2017 року № 1054.
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луценко С. А., строк на касаційне оскарження рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору
у розмірі 3 632,00 грн за подання касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У грудні 2023 року справа № 211/5952/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що на підставі ордеру на службове жиле приміщення № 10, виданого 21 серпня 2014 року, ОСОБА_1 як начальнику ВСП «Вагонне депо Батуринська» ДП «Придніпровська залізниця» та членам його сім'ї надано
у користування жиле приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради від 20 серпня
2014 року № 449 (а. с. 14).
Рішенням виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради
від 15 квітня 2015 року № 133 виключено зі складу службового житла отриману ОСОБА_1 п'ятикімнатну квартиру
АДРЕСА_1
у зв'язку з тим, що відпала потреба у використанні квартири як службової
(а. с. 15).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27 травня
2014 року вказана квартира належить ДП «Придніпровська залізниця», форма власності - державна (а. с. 16).
Реєстрацію права господарського відання за АТ «Укрзалізниця» щодо вказаної квартири здійснено 05 лютого 2019 року на підставі передавального акта
від 03 серпня 2015 року, затвердженого Міністерством інфраструктури України, зведеного переліку майна ДП «Придніпровська залізниця», що закріплюється за ПАТ «Українська залізниця» на праві господарського відання, затвердженого
18 серпня 2015 року Міністерством інфраструктури України, наказом
ПАТ «Українська залізниця» від 01 грудня 2015 року «Про наділення майном регіональної філії «Придніпровська залізниця».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції
у незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі ордеру на службове жиле приміщення № 10, виданого
21 серпня 2014 року ОСОБА_1 як начальнику ВСП «Вагонне депо Батуринська» ДП «Придніпровська залізниця» та членам його сім'ї надано
у користування жиле приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради від 20 серпня
2014 року № 449. На момент звернення до суду із позовом та розгляду справи судами позивач разом із родиною проживає у спірній квартирі.
Рішенням виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради
від 15 квітня 2015 року № 133 виключено зі складу службового житла квартиру АДРЕСА_1 , яка згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27 травня 2014 року належала ДП «Придніпровська залізниця» із державною формою власності.
У подальшому на підставі передавального акта, виданого 03 серпня 2015 року та затвердженого Міністерством інфраструктури України 18 серпня 2015 року,
а також на підставі зведеного переліку майна, що закріплюється за
АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання, затвердженого Міністерством інфраструктури України, наказу від 01 грудня 2015 року № 044 «Про наділення майном регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 05 лютого 2019 року здійснено запис про державну реєстрацію іншого речового права - права господарського відання за АТ «Укрзалізниця».
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною реєстрацію за АТ «Українська залізниця» іншого речового права на жиле приміщення площею 67,0 кв. м в окремій квартирі на АДРЕСА_1 , зобов'язавши відповідача виконати пункти 5-9, 11 Порядку розпорядження майном АТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 22 листопада 2017 року № 1054, стосовно передачі жилого приміщення площею 67,0 кв. м в окремій квартирі на АДРЕСА_1 в комунальну власність м. Кривого Рогу за заявою позивача від 09 листопада 2020 року.
В обґрунтування порушення своїх прав та законних інтересів ОСОБА_1 посилався на те, що має намір скористатися правом на приватизацію державного житлового фонду та оформити правовстановлюючі документи на спірну квартиру, проте оскаржувані дії відповідача, зокрема реєстрація за АТ «Українська залізниця» права господарського відання, порушує його право на приватизацію.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб
у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини та визначає правовий механізм приватизації житлових приміщень, є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень
у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат
у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.
Ключовим у цьому визначенні є термін «відчуження», який дає змогу відносити приватизацію житла до кола підстав набуття права власності із дотриманням визначеної процедури та сукупності певних юридичних фактів.
Установлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.
Організація проведення приватизації та оформлення права власності урегульована статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до змісту якої, зокрема, державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
Передача житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні підприємств, установ чи організацій у комунальну власність, визначається відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада
1995 року № 891 (далі - Положення).
Згідно з пунктом 8 Положення акт приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність складається в чотирьох примірниках, підписується членами комісії з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність та затверджується держадміністрацією або виконкомом, який утворив цю комісію.
Отже, приватизації підлягають, зокрема, квартири багатоквартирних будинків, що не віднесені у встановленому порядку до числа службових та входять до складу житлового фонду місцевих рад, тобто перебувають у комунальній власності відповідної територіальної громади. При цьому законодавчо визначено відповідну процедуру здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється уповноваженими на те органами.
Особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Застосування фрази суду «мета позову» повинно відбуватися відповідно до підстав (обставин) позову.
Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду
в процесі, колегія суддів наголошує, що суд має владні повноваження
у процесі провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.
У свою чергу, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає
у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
ЄСПЛ неодноразово акцентував увагу на тому, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. Крім того, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення ЄСПЛ від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України»).
Самостійна кваліфікація судом правовідносин, обрання іншого способу захисту, незаявленого позивачем, без урахування підстав (обставин) позову є порушенням прав як позивача, оскільки він обґрунтовує свій позов, надає відповідні докази заявленого ним позову, так і порушенням прав відповідача, який готує свою правову позицію саме щодо заявленої позовної вимоги, а не тієї, яку застосовує суд (див. постанови Верховного Суду від 01 листопада
2023 року у справі № 205/6867/20, від 02 листопада 2022 року у справі
№ 685/1008/20).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Вирішуючи спори щодо приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що у випадку, якщо орган місцевого самоврядування та орган приватизації зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов'язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача. Висновок щодо ефективності способу захисту права на приватизацію було викладено Верховним Судом у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі № 344/1350/21 (провадження № 61-12730св22).
У цій справі з метою захисту свого права на приватизацію кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною реєстрацію за АТ «Укрзалізниця» іншого речового права на спірне жиле приміщення, зобов'язавши відповідача виконати пункти 5-9, 11 Порядку розпорядження майном АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 1054 стосовно передачі жилого приміщення в комунальну власність м. Кривого Рогу за заявою позивача від 09 листопада 2020 року.
Закон України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
Згідно зі статтею 2 вказаного Закону утворення товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення ПАТ «Укрзалізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити ПАТ «Укрзалізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (у подальшому відбулася зміна назви
ПАТ «Укрзалізниця» на АТ «Укрзалізниця»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 1054 затверджено Порядок розпорядження майном АТ «Укрзалізниця», пунктами 5-9, 11 якого урегульовано порядок та правовий механізм списання державного майна підрозділами товариства, встановлення факту непридатності державного майна і неможливості та/або недоцільності проведення його відновного ремонту чи неможливості його використання іншим чином.
У справі, що є предметом перегляду, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 разом із членами сім'ї на підставі ордеру № 10, виданого 21 серпня 2014 року, проживає у квартирі АДРЕСА_1 (правомірне користування). Вказана квартира не має статусу службового житла та відноситься до державного житлового фонду, що свідчить про відсутність підстав вважати, що позивач позбавлений права на її приватизацію. Крім того, таке право відповідач не заперечував, а лише посилався на відсутність механізму. Суди не встановили обставин, що перешкоджають ОСОБА_1 із дотриманням визначеної процедури звернутися до компетентного органу із метою здійснення приватизації.
Ураховуючи характер спірних правовідносин, що виникли з метою захисту права громадянина на приватизацію житла, беручи до уваги підстави та зміст позовних вимог, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та резюмує, що обраний позивачем спосіб захисту, зокрема шляхом зобов'язання АТ «Укрзалізниця» виконати пункти 5-9, 11 Порядку розпорядження майном АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 1054, стосовно передачі жилого приміщення в комунальну власність, не може вважатися ефективним способом захисту, спрямованим на передачу житла у власність, та не призведе на практиці до відновлення його порушеного права на приватизацію спірної квартири. У свою чергу позовна вимога про визнання протиправною реєстрацію за АТ «Укрзалізниця» іншого речового права на спірне жиле приміщення сама по собі не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а тому не спроможна надати ефективний захист його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням того, що пункти 5-9, 11 Порядку розпорядження майном
АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 22 листопада 2017 року № 1054, виходячи зі встановлених обставин справи та підстав позову, не регулюють спірні правовідносини, що пов'язані з правом позивача на приватизацію житла, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права є неприйнятними та свідчать про помилкове тлумачення заявником нормативно-правових актів.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 760/23067/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 750/13452/19,
від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17, щодо ефективності способу захисту порушеного права, оскільки у вказаних постановах, на які міститься посилання в касаційній скарзі, предметом спору було саме визнання права особи на приватизацію житла та зобов'язання відповідачів вчинити дії або вжити відповідних заходів щодо передачі житла у власність.
Висновки апеляційного суду по суті спору не суперечать вказаній правовій позиції Верховного Суду, а сам факт незазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений судом касаційної інстанції.
З урахуванням того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, та від характеру його порушення, а обрання неналежного способу захисту є самостійної підставою для відмови у позові, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
При цьому помилкове посилання суду апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови на відмову в задоволенні позову ще й тому, що орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі у якості відповідача, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог із підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, вказане посилання правового значення не має та не впливає на результат розгляду справи по суті.
Колегія суддів також наголошує, що у цьому випадку відмова в задоволенні позову не позбавляє права ОСОБА_1 на захист його порушених прав на приватизацію із обранням способу судового захисту, який є ефективним.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в постанові апеляційного суду, якою змінено рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин у процесуальному сенсі, а доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають та не спростовують висновків апеляційного суду.
Щодо судових витрат
Звертаючись до суду із касаційною скаргою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луценко С. А., подав до Верховного Суду клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року клопотання задоволено та відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 3 632,00 грн за подання касаційної скарги на рішення Довгинцівського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року до ухвалення судового рішення у справі.
З урахуванням висновків Верховного Суду та ухвалення судового рішення
у справі про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року у незміненій частині та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року - без змін, судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3 632,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,
а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції у його незміненій частині та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права, переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України з урахуванням екстраординарного характеру касаційного перегляду знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Луценко Сергій Анатолійович, залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року у незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3 632 гривень (три тисячі шістсот тридцять дві) грн 00 коп за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК
у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк