18 березня 2024 рокуСправа №160/33883/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про зобов'язання вчинити певні дії
25.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа - Військова частина НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 , щодо не нарахування та не виплати премії за виконання бойового завдання військовослужбовцю ОСОБА_1 за вересень 2022 року, щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні, щодо не нарахування та не виплати компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцем ОСОБА_1 ; щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та за 2023 рік - протиправною;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_3 ) середній заробіток за час прострочення здійснення повного розрахунку в день звільнення з військової служби, в розмірі 152 411 (сто п'ятдесят дві тисячі чотириста одинадцять) грн. 16 коп.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію за виконання бойового завдання за вересень 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за недоотримане речове майно військовослужбовцем;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі, проте зазначені кошти не були йому виплачені на час виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . А тому позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування йому грошового забезпечення у повному обсязі на час виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . За таких обставин, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв'язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.
На виконання вимог ухвали суду, 15.01.2024 від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій зазначалось, що ОСОБА_1 не мав можливості вчасно звернутися до суду з позовною заявою, у зв'язку з проходженням ним лікування, на підтвердження чого додано відповідні виписки із медичних карт та довідки. З огляду на що, позивач просив визнати поважним пропущення строку звернення до суду та поновити процесуальний строк, встановлений законом для подання позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з означеним позовом; відкрито провадження у справі №160/33883/23 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
07.02.2024 на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 176 від 03.09.2022 року, наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 180 від 07.09.2022 року позивач знаходився на амбулаторному лікуванні з 03.09.2022 року по 06.09.2022 року включно. Оскілки позивач не приймав участь у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань в вересні 2022 року керуючись Постановою КМУ від 28.02.2022 Документ сформований в системі «Електронний суд» 06.02.2024 10 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та Окремим дорученням у відповідача не було правових підстав включати позивача до наказу про виплату додатковї грошової винагороди за вересень 2022 року. Також зазначено, що оскільки позивач рапорт до командування військової частини НОМЕР_4 виплату матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з документами що підтверджують підстави для виплат відповідно до п. 6 окремого доручення Міністра оборони України № 2683 від 01.02.2023 року не подавав йому не нараховується і не виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Крім того відповідачем зазначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації можна прийти до висновку що дана позовна вимога заявлена передчасно, оскільки ані рапорт, а ні заява від позивача до відповідача про компенсацію за недоотримане речове майно військовослужбовцем не надходила, а отже відсутній предмет спору в частині нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за недоотримане речове майно військовослужбовцем. Окремо, відповідачем зазначено, що згідно банківській виписки АТ КБ «Приватбанк», яка надана позивачем, 30.12.2022 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 13069,67 грн. із розрахунку 13268,70 - 1,5% (199,03 грн. військового збору) = 13069,67 грн. Тобто грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік перерахована позивачу повністю. Грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік не виплачувалася, оскільки військовослужбовець ОСОБА_1 не подавав рапорт до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати матеріальної допомога на оздоровлення за 2023 рік.
12.02.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзиви, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзиви є законодавчо необґрунтованими та такими, що не спростовують доводів, викладених в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про розгляд справи №160/33883/23 в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.
19.02.2024 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував, та підтримав позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, та зазначено, що міркування позивача ґрунтуються виключно на формальних запереченнях щодо встановлених обставин справи.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_5 від 05.09.2023 №542/8828.
Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.06.2023 № 153, солдат ОСОБА_1 , стрілець 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , звільнений з військової служби у запас за наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2023 № 76-РС (по особовому складу) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з наявністю дружини, із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, вважається таким, що справи та посаду здав. ОСОБА_1 з 02.06.2023 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 02.06.2023.
Згідно змісту наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.06.2023 № 153, наказано виплатити позивачу: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 523 % від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня по 02 червня 2023 року; надбавку за вислугу років у розмірі 25 % посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням з 01 червня по 02 червня 2023 року; додаткову нагороду у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30000 гривень 00 копійок з розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 01 червня по 02 червня 2023 року; виплатити грошову компенсацію за 04 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 36% місячного грошового забезпечення за 09 повних календарних місяців служби.
Представник позивача звернувся із заявою від 29.08.2023 до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
1) надати відомості щодо наявної заборгованості ВЧ НОМЕР_1 перед ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) з наявної заборгованості у зв'язку зі звільненням з військової служби, станом на 02.06.2023. 2) повідомити, якщо станом на день звільнення, тобто на 02.06.2023, військова частина НОМЕР_1 мала заборгованість перед ОСОБА_1 щодо грошового забезпечення, то надати вичерпні відомості, коли відповідна заборгованість була погашена (із зазначенням дня, суми та виду грошового забезпечення). 3) надати окрему бухгалтерську довідку щодо середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця ОСОБА_1 за період часу з Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.12.2023 5 01.12.2022 по 01.07.2023. 4) надати в виді окремої бухгалтерської довідки інформацію щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 у період часу з 01.09.2022 по 01.08.2023 (із розшифровкою складових грошового забезпечення). 5) надати відомості щодо позбавлення ОСОБА_1 премії за виконання бойових завдань за вересень 2022 року (копію наказу або витягу з наказу, за наявності-акту службового розслідування). 6) повідомити, чи були нараховані та виплачені за 2022 та 2023 рік грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. 7) у зв'язку з самостійним придбанням військовослужбовцем ОСОБА_1 речового забезпечення, зазначити та підтвердити документально, яким речовим забезпеченням військовослужбовець був забезпечений. Чи при звільненні з військової служби виплачувалась грошова компенсація за неотримане речове майно.
Листом від 25.09.2023 за №38/2939 військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на адвокатський запит та зазначила наступне:
- щодо невиплати премії за виконання бойового завдання військовослужбовцю ОСОБА_1 за вересень 2022 року премія за виконання бойового завдання не нараховувалась у зв'язку з тим, що в рапорті командира другої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 за вересень військовослужбовець ОСОБА_1 не вказаний як особа, яка залучалась до виконання бойових завдань;
- щодо виплати та нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно до п. 9 розділу XXIV порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а оскільки рапорт військовослужбовця про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2022 році, 2023 році від військовослужбовця ОСОБА_1 не надходив, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в 2022-2023 роках йому не виплачувалась;
- матеріальна допомоги на оздоровлення за 2023 рік не виплачувалась, оскільки військовослужбовець ОСОБА_1 не подавав рапорт до військової частини НОМЕР_1 щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік;
- щодо речового забезпечення та виплати грошової компенсації військовослужбовцю ОСОБА_1 зазначено, що відповідно до п. 17 Розділу ІІІ та абз. 9 п. 29 Розділу V Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.12.2023 6 Сил України у мирний час та особливий період, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (зі змінами), при звільненні військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період вони вибувають у тій формі одягу та з предметами речового майна, що знаходилися в їх особистому користуванні. Речі, які ними не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. Інвентарні речі здаються на речовий склад військової частини. З урахуванням цього, компенсація за недоотримане речове майно військовослужбовцям за призовом під час мобілізації на особливий період не нараховується та не виплачується.
Отже, позивач, фактично не погоджуючись із протиправними діями відповідача щодо невиплати йому грошового забезпечення, звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за та зобов'язання здійснити виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає про таке.
Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260).
Розділом ХХІV Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1).
Пунктом 7 розділу ХХІV Порядку №260 встановлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 9 розділу ХХІV Порядку №260).
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Відповідно до п. 6 наказу Міністерства оборони України «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік» від 31.01.2022 року № 30 та відповідно до пункту 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 № 2683/з матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в 2023 році виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків; поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану; у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманого внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини; порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами, а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцевосудинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втрачених кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів; сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільного) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, за їх заявою та на підставі наказу командира один раз на рік в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, який установлюється за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Таким чином, на законодавчому рівні не встановлено конкретного, фіксованого, розміру такої допомоги, а лише визначено її максимальний розмір. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань встановлюється щороку рішенням Міністра оборони України, виходячи з кошторису та наявного фонду грошового забезпечення.
Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується виключно за наявності коштів.
Вказаний висновок, відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18.03.2020 року у справі № 810/3476/16.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що позивач до моменту звільнення з військової служби звертався до командира військової частини НОМЕР_1 із відповідними рапортами. Крім того, у позовній заяві позивач також не наводить жодних з передбачених пунктом 6 наказу Міністерства оборони України «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік» від 31.01.2022 року № 30 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з обставин, настання яких зумовлює виникнення у військовослужбовця права на отримання такої допомоги.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що зазначені вище позовні вимоги, в частині виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, задоволенню не підлягають.
Щодо невиплати додаткової винагороди за виконання бойового завдання військовослужбовцю ОСОБА_1 за вересень 2022 року, суд зазначає про таке.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), яка набрала чинності 28.02.2022 року та застосовується з 24.02.2022 року.
Пунктом 1 Постанови №168, зокрема, встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях або заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, Міністром оборони України видано окреме доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 (надалі - Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29), згідно з пунктом 1 якого під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:
- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу у групування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
- виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
Абзацами 1 та 2 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 передбачено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Водночас, абзацами 3-7 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад;
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Відповідно до пункту 4 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29, керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення.
У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення.
У підставах про видання таких довідок (додаток №1 або додаток №2) обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Надати право керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, перелік яких затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України, включати до таких довідок терміни безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах починаючи з 24 лютого 2022 року.
Пунктом 14 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 передбачено, що це доручення застосовувати з 01.06.2022 року (крім абзацу третього пункту 1, абзацу четвертого пункту 7 та підпункту 9.11 пункту 9 (в частині виплати додаткової винагороди військовослужбовцям за час проходження підготовки (навчання) за кордоном щодо порядку застосування, обслуговування та ремонту різних видів озброєння та військової/спеціальної техніки) цього доручення, які застосовувати з 24.02.2022 року).
Тобто, зазначене Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 видане Міністром оборони України з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, застосовується з 01.06.2022 року (крім окремих випадків, коли положення цього акта застосовуються з 24.02.2022 року). При цьому абзацом 4 пункту 5 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29 надано право керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп включати до довідок про безпосередню участь у бойових діях або заходах терміни безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах починаючи з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або заходах є виконання військовослужбовцем у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави та у визначених відповідним рішення Головнокомандувача Збройних Сил України районах ведення бойових дій завдань та участь військовослужбовця у заходах, перелік яких визначений пунктом 1 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29.
При цьому, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах повинна бути підтверджена відповідними документами, перелік яких визначений абзацами 4-6 пункту 3 Доручення від 23.06.2022 року №912/з/29, на підставі яких керівником органу військового управління видається довідка про дні безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах.
Суд зазначає, що матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів на підтвердження прийняття безпосередньої участі позивачем в заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації за період вересень 2022 року, що дає право на отримання збільшеної грошової винагороди в розмірі 100000 гривень пропорційною в розрахунку на місяць у відповідності до Постанови КМУ № 168.
В свою чергу, суд бере до уваги рапорт командира 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 про участь військовослужбовців, у виконанні бойового завдання відповідно до БР №506 від 01.09.2022, в якому відсутнє зазначення про участь солдата ОСОБА_1 у виконанні бойового завдання відповідно до БР №506 від 01.09.2022.
Як вказано судом вище, згідно з абзацом 3 пункту 1 Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства та наданих до матеріалів позову доказів суд зазначає, що безпосередня участь позивач в заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що дає право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн., матеріалами справи не підтверджена, тому відповідачем правомірно не нараховувалась позивачу додаткова винагорода за період вересень 2022 року у розмірі 100 000,00 грн.
Щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд зазначає про таке.
Пунктами 1, 2, 6 розділу ХХIІІ Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, з наведених норм законодавства слідує, що військовослужбовець має право на отримання грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, яка у випадку невиплати її протягом року (незалежно від вибуття у щорічну основну відпустку), виплачується на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Така допомога надається незалежно від подання чи неподання рапорту військовослужбовцем.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2022 році надано грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік, що підтверджується наказом військової частини НОМЕР_1 №447 від 20.12.2022.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, позивач у 2023 році не використав щорічну основну відпустку та грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік не отримував.
При цьому, у наказі на звільнення позивача з військової служби та виключення військовослужбовця зі списків особового складу військовою частиною також не зазначено про виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, та не проведено її нарахування та виплату.
Відповідач не надав доказів і належного розрахунку суми виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік.
Та обставина, що позивач при звільненні з військової служби надав згоду на виключення його зі списків військової частини та не звертався до відповідача із заявами чи рапортами щодо виплати грошового забезпечення не позбавляє позивача права оскаржити нарахування та виплату належних до виплати при звільненні сум в судовому порядку.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд приходить до висновку, що ненарахування та невиплата позивачу грошової допомоги для оздоровлення саме за 2023 рік, є протиправною.
Щодо компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцем, суд зазначає про таке.
У частині першій статті 9 Закону № 2011-XII закріплено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) було встановлено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі грошова компенсація), визначається Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі Порядок № 178).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178 ).
За приписами пункту 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 (далі Інструкція № 232) встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Пунктом 6 Інструкції № 232 встановлено, що особи офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, які перебували в запасі та вступили на військову службу в установленому законодавством порядку, у тому числі на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, набувають права на отримання речового майна в день прийняття їх на військову службу. Видача речового майна цим військовослужбовцям проводиться після прибуття їх до місця проходження служби. Наступна видача речового майна проводиться за встановленими нормами в разі продовження строку служби. Предмети речового майна, отримані понад 12 місяців до звільнення в запас, в забезпечення не враховуються.
Таким чином, за змістом наведених вище правових норм, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а реалізація вказаного права здійснюється військовослужбовцем виключно шляхом подання рапорту.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Зазначений висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).
За приписами абзаців 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а у відповідної військової частини обов'язок або забезпечити військовослужбовця неотриманим речовим майном, або ж виплатити йому відповідну грошову компенсацію взамін такого майна.
Відтак, у зв'язку з наявністю законодавчо закріпленого у позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, виплату якого не було здійснено з неналежних від нього причин, поведінка відповідача у цьому разі свідчить про його протиправну бездіяльність як суб'єкта владних повноважень.
Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки здійснення розрахунку при звільненні, суд зазначає про таке.
За загальним правилом застосування законодавства пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Такої позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 16.04.2020 у справі №822/3307/17, від 27.08.2020 у справі №804/871/16.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
Суд звертає увагу на те, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За висновком Конституційного Суду України невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідачем нарахування і виплата грошового забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на виконання цього рішення не здійснені, а тому позовні вимоги про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів і середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними.
Таким чином, на момент розгляду цієї справи спір щодо нарахування і виплатити позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - відсутній.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Іншого порядку розподілу судових витрат КАС України не передбачено.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом між ОСОБА_1 та адвокатом Анищенко Андрієм Олександровичем укладено Договір про надання правової допомоги від 28.08.2023 року.
Відповідно до умов Договору, клієнт зобов'язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (замовленнях), які є невід'ємною частиною Договору, шляхом сплати виставлених Адвокатом рахунків за послуги (п. 3.1).
Додаткові витрати, що відповідно до завдання-доручення, що не були включені до загальної вартості юридичних послуг згідно Договору, сплачуються Клієнтом на підставі окремих рахунків (п. 3.2).
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, виходячи з умов пунктів 3.1 та 3.2 Договору, суд звертає увагу, що підтвердженням надання юридичних послуг адвоката є додаткові угоди (замовлення), рахунки за послуги та окремі рахунки.
Втім, суд вказує, що представником позивача не було надано до суду відповідних доказів, які, в свою чергу, є підставою (умовою) для сплати Замовником на адресу Виконавця коштів за надання правничої допомоги.
Відтак, на думку суду у матеріалах справи відсутні докази надання юридичних послуг адвокатом Анищенко Андрієм Олександровичем позивачу на суму 24 000,00 грн.
Отже, суд доходить висновку про необґрунтованість витрат на правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем непідтверджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн. під час розгляду цієї справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцю ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік військовослужбовцю ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за недоотримане речове майно військовослужбовцем.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
У задоволенні клопотання про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко