Справа № 932/8983/23
Провадження № 2/932/1491/24
04 січня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Кудрявцевої Т.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа - Інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магала Олександр Олександрович, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу місцевого самоврядування -
04 жовтня 2023 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла вищезазначена позовна заява в якій ОСОБА_1 просить суд стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на його користь суму у розмірі 12 950,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000, 00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Інспектора з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магали О.О. від 06.12.2022 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. З огляду на те, що вищезазначена постанова була скасована рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2023, яке змінено постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.08.2023 в частині розміру стягнутих витрат на правничу допомогу та судового збору, позивач вважав за необхідне звернутися до суду з даним позовом, оскільки діями відповідача щодо винесення постанови від 06.12.2022 йому спричинено моральні страждання, які виразилися у порушенні звичного темпу життя та стали передумовою для організації процедури оскарження, яка, в свою чергу, зайняла значний час та відповідні матеріальні витрати.
Відповідачем 30.10.2023 було надано до суду відзив на позовну заяву, доводи викладені в якому, зводяться до не згоди з заявленими позовними вимогами. Так, останнім зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди і причинно-наслідкового зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідача та моральною шкодою. Також, зазначено, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є не співмірним з заявленими вимогами.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 04.10.2023 року справу передано судді Кудрявцевій Т.О.
Ухвалою від 05.10.2023 року суддя Кудрявцева Т.О. відкрила провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що відповідно до копії постанови серії РАП №00140769 до повідомлення серія ІД №01090157 від 06.12.2022, винесеної інспектором з паркування відділу контролю за стоянкою і зупинкою Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магала О.О., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, яке мало місце 30.11.2022, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 340,00 грн.
Згідно копії рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2023, ухваленого за результатами розгляду справи №932/11/23, постанову серії РАП №00140769 від 06.12.2022 скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Також стягнуто з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 496,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Відповідно до копії постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22.08.2023, рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2023 змінено в частині стягнення витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.04.2023 залишено без змін.
Як вбачається з вищезазначених судових рішень, підставою для скасування оскаржуваної постанови інспектора слугувала відсутність доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 13.10.2022; детальний розрахунок витрат на правничу допомогу; копію акта №2023/10/04 приймання-передачі послуг від 04.10.2023; квитанцію про оплату юридичних послуг.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Шкода, завдана фізичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пункті 3 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що: «статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)».
Таким чином, вказаними діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, у цьому випадку застосуванню підлягає Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 640/5211/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 142/143/17, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17, від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20.
Враховуючи викладене, суд, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надавши їм належну оцінку, визначивши характер спірних правовідносин і норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, доходить висновку про часткове задоволення позову, а саме відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. Вказана суму, на переконання суду, є спів мірною з понесеними позивачем моральними стражданнями передумовою яких стали дії відповідача.
Посилання відповідача на відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди, є безпідставними, оскільки здійснення провадження у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутності складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження.
Інші доводи відповідача судом не приймаються до уваги оскільки, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для останнього, що має за мету відмову у задоволенні заявлених вимог, а не встановлення істини у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 №301/1894/17 вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У відповідності до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витрати на професійну правничу допомогу покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно постанови ВП/ВС від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 у процесі вирішення питання про віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху», для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в межах доведених позивачем витрат, враховуючи критерії реальності та розумності розміру адвокатських витрат, а саме, в сумі 1 500 грн., судовий збір по даній справі компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 265, 268, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа - Інспектор з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Магала Олександр Олександрович, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу місцевого самоврядування, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди - 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп., відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011р., з подальшими змінами.
Стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу - 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 коп., відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011р., з подальшими змінами.
Судовий збір по даній справі компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання учасником справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Кудрявцева