П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/29169/23
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,
повний текст судового рішення
складено 07.02.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ) та просила:
- визнати протиправним рішення Центрального об'єднаного управління ПФУ (правонаступник - ГУПФ) №951050835611 від 22.09.2023р. в частині неврахування до стажу роботи судді у відставці ОСОБА_1 , який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки (стаж роботи на посаді старшого юрисконсульта після здобуття вищої юридичної освіти, що становить 1 рік 1 місяць 2 дні, та частково стаж роботи на посаді слідчого); стажу роботи на посаді слідчого - 8 місяців 22 дні (за винятком врахованого вище стажу роботи в галузі права, необхідного для призначення на посаду судді);
- зобов'язати ГУПФ зарахувати до стажу роботи на посаді судді додатково стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки (стаж роботи на посаді старшого юрисконсульта після здобуття вищої юридичної освіти, що становить 1 рік 1 місяць 2 дні, та частково стаж роботи на посаді слідчого); стажу роботи на посаді слідчого - 8 місяців 22 дні (за винятком врахованого вище стажу роботи в галузі права, необхідного для призначення на посаду судді) та збільшити відсотковий розмір її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на 8%, а саме з 70% до 78%;
- зобов'язати ГУПФ провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 08.09.2023 року у розмірі 78% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Державної судової адміністрації України №2059/23-вих від 14.09.2023 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 07.09.2023р. № 878/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судці Малиновського районного суду м.Одеси у зв'язку з поданням заяви про відставку», позивачку звільнено з посади судді (а.с.14-20).
Відповідно до вказаного рішення загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право позивачці на відставку, становить 34 роки 3 місяці 25 днів.
Згідно з розрахунком Малиновського районного суду м.Одеси стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці від 07.09.2023р., до вказаного стажу зараховано посади: старший юрисконсульт Сніжнянського виноробного заводу РПО Азервиноградпром (07.09.1987р. - 08.06.1990 р.) - 01 рік 01 міс. 02 дні; слідчий слідчого відділення Сніжнянського МВ ВС УВС Донецької області (01.06.1990р. - 21.01.1993р.) - 01 рік 10 міс. 28 дні; слідчий слідчого відділення Сніжнянського МВ ВС УВС Донецької області - 08 міс. 22 дні; помічник прокурора, старший помічник прокурора, заступник прокурора, помічник прокурора м.Сніжного Донецької області (03.02.1993 р.-18.09.2008 р.) - 15 років 07 міс. 15 днів; суддя Великоновосілківського районного суду Донецької області (19.09.2008р.); суддя Шахтарського міськрайонного суду (10.07.2009 р.); суддя Малиновського районного суду м.Одеси 14.02.2015 р.-07.09.2023 р. (а.с.36-37)
Відповідно до довідки Державної судової адміністрації України №2059/23-вих від 14.09.2023 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням виплачених сум станом на 01.09.2023 р. суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 134002,5 грн. (а.с.38)
Позивачці проведено розрахунок пенсії на підставі рішення №951050835611 від 22.09.2023 року, згідно з яким загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 70,00. (а.с.13)
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду роботи на посаді слідчого і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним.
Суд також зазначив, що до стажу роботи на посаді судді, що дає позивачці право на відставку, підлягають зарахуванню стаж роботи на посаді старшого юрисконсульта після здобуття вищої юридичної освіти, що становить 1 рік 1 місяць 2 дні (із трьох років) стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
На момент призначення позивачці щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402).
Відповідно до пункту 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Таким чином, спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі - закон №2453).
За правилами частини першої статті 120 Закону №2453-VI, в редакції діючій на час подання позивачкою заяви про відставку, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно із вимогами статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон №2862-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з пунктом 3-1 Постанови КМУ від 3 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (чинної на час набуття позивачкою стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинної на час набуття позивачкою стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
На час набрання чинності Законом №2453-VI (30 липня 2010 року) діяла Постанова КМУ від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Оскільки стаж роботи позивачки на посаді судді становить більше ніж 14 років (при достатніх 10), до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також період роботи на посаді слідчого.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду роботи на посаді слідчого і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є протиправним.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17, від 05 грудня 2019 року у справі №592/2737/17, від 24 березня 2020 року у справі № 227/766/17.
Частиною другою статті 137 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми, у її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям додатково до стажу роботи на посаді судці, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2862-ХІІ (чинного на час призначення позивачку на посаду судді) право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Водночас, частиною третьою статті 127 Конституції України (у редакції, чинній на час призначення позивачки на посаду судді) визначалось, що на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який мав вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживав в Україні не менш як десять років та володів державною мовою.
У разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим самим органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.
Наприклад, у випадку суперечності норм закону та Конституції України, які прийняті Верховною Радою України, колізія вирішується на користь Конституції, яка має найвищу юридичну силу.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що до стажу роботи на посаді судді, що дає позивачці право на відставку, підлягають зарахуванню стаж роботи на посаді старшого юрисконсульта після здобуття вищої юридичної освіти, що становить 1 рік 1 місяць 2 дні (із трьох років) стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді.
Решта стажу роботи за юридичною спеціальністю (робота на посаді слідчого) вже зарахована до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, на підставі абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону №2862-ХІІ.
Тобто, до загального стажу роботи позивачки, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (14 років 11 місяців 18 днів) та врахованого періоду на посаді прокурора, також календарний періоди роботи на посаді слідчого (01 рік 10 міс. 28 днів + 08 міс. 22 дні) та стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді, на посаді старшого юрисконсульта після здобуття вищої юридичної освіти, що становить 1 рік 1 місяць 2 дні, загалом 34 років 4 місяців 24.
Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачки, вислуга років якої на посаді судді складає 34 роки 4 місяці 24 дні має становить 78%, з яких: 50% - за стаж роботи на посаді судді 20 років; 28% (14*2) - за кожен рік на посаді судді понад 20 років, а рішення пенсійного органу № 951050835611 від 22.09.2023р. - є протиправним.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук