22 квітня 2024 р.Справа № 524/3937/15-а
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Рибалка Ю.В., повний текст складено 18.01.24 по справі № 524/3937/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради
про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні
ОСОБА_1 звернулась до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області із заявою в порядку ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд зобов'язати Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради подати до суду звіт про виконання рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 15.08.2018 року у справі №524/3937/15-а.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області 18.01.2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області 18.01.2024 року та прийняти нову про задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні заяви про встановлення судового контролю з посиланням на те, що заявником до заяви про встановлення судового контролю не додано жодних доказів на підтвердження того, що виконавчий комітет Кременчуцької міської ради не виконав судове рішення. Вказує, що у відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Стверджує, що обов'язок подання доказів щодо виконання рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15.08.2018 у справі №524/3937/15-а покладено саме на Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради. Звертає увагу, що суд першої інстанції мав змогу витребувати від відповідача інформацію щодо обставин виконання чи не виконання ним судового рішення.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в якому просила суд стягнути з Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 25.11.2010 по 12.05.2015 в сумі 304 270,80 грн.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26.02.2018 року замінено первісного відповідача - Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області належним відповідачем - Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.08.2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 року, позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні задоволено частково. Стягнуто з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2010 по 12.05.2015 в сумі 330386 (триста тридцять тисяч триста вісімдесят шість) гривень 26 коп. Стягнуто з Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на користь держави судовий збір в сумі 3303,86 грн. В іншій частині відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25.04.2019 року касаційну скаргу Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області залишено без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.08.2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.08.2018 року та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 року, зупинених ухвалою Верховного Суду від 07.12.2018 року.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29.07.2019 року роз'яснено рішення Автозаводського районного суд м. Кременчука від 15.08.2018 року по справі 524/3937/15-а в частині стягнення з виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2010 по 12.05.2015 в сумі 330386 (триста тридцять тисяч триста вісімдесят шість) грн 26 коп. наступним чином - дана сума підлягає стягненню з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Виданий судом виконавчий лист ОСОБА_1 подано для забезпечення примусового виконання до Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської області.
Позивачка вважає, що відповідачем протиправно не виконується рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.08.2018 року у справі №524/3937/15-а, що стало підставою для звернення до суду з даною заявою в порядку статті 382 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивачки в порядку статті 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не наведено достатніх і переконливих аргументів на обґрунтування необхідності вжиття таких процесуальних заходів як встановлення судового контрою в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, а також не надано доказів на підтвердження вказаних нею обставин стосовно невиконання судового рішення й наміру відповідача ухилення від цього обов'язку.
Колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, враховуючи наступне.
Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі ОСОБА_2 проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року №16-рп/2009).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
На підставі аналізу ст.ст.3, 8, ч.ч.1, 2 ст.55, ч.ч.1 та 2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
У справі Сорінг проти Об'єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 статті 382 КАС України).
Крім того, відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; накладення штрафу, визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Колегія суддів наголошує, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Слід зауважити, що норми ст.ст. 382, 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 800/320/17 сформульовано правовий висновок про можливість встановлення судового контролю, передбаченого ст. 382 КАС України, після прийняття кінцевого рішення у справі.
Як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 340/962/19: “…клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі. Отже, позивача не позбавлено можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі у разі існування ризику його невиконання”.
В обґрунтування заяви про встановлення судового контролю ОСОБА_1 вказала на те, що отриманий нею виконавчий лист по вказаній справі пред'явлено до виконання до Управління Державної казначейської служби України в м. Кременчук Полтавської області, однак, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.08.2018 року Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради так і не виконано.
Колегія суддів враховує, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
В контексті вищевказаного слід зазначити, що встановлення судового контролю, є правом, а не обов'язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України, чого у даній справі судом зроблено не було.
Разом з цим, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду обставини виконання (невиконання) судового рішення (здійснення відповідачем перерахунку користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2010 по 12.05.2015 в сумі 330386,26 грн , наявність або відсутність доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів, спрямованих на виконання судового рішення) судом не досліджувалися та відповідні докази не витребовувались
Наведеним обставинам належна оцінка судом першої інстанції не надавалася, незважаючи на доводи позивача, викладені у заяві щодо невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили .
При цьому, суд першої інстанції лише обмежився посиланням на ненадання позивачем до заяви про встановлення судового контролю жодних доказів на підтвердження того, що Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради не виконав рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 15.08.2018 у справі № 524/3937/15-а.
Колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень.
Наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи судом встановлюється на підставі доказів, якими є будь-які дані. Відповідно до статтей 73 та 74 КАС України докази мають бути належними та допустимими.
Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви про встановлення судового контролю за виконання рішення суду , висновки суду першої інстанції є передчасними .
Інші доводи і заперечення сторін по справі, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про відмову у задоволенні заяви позивачки про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, дійшов передчасних висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18.01.2024 по справі № 524/3937/15-а скасувати.
Справу № 524/3937/15-а направити до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко
Повний текст постанови складено 26.04.2024 року