Головуючий І інстанції: М.М. Шаповал
26 квітня 2024 р. Справа № 480/10700/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.11.2023, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 08.12.23 по справі № 480/10700/23
за позовом ОСОБА_1
до Сумської обласної прокуратури
про стягнення середього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Сумської обласної прокуратури, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо невиконання рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі № 480/4147/20 в частині її поновлення на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області;
- стягнути з Сумської обласної прокуратури (як правонаступника всіх прав та обов'язків перейменованої прокуратури Сумської області) на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивачки на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області за період з 21.01.2022 по 10.02.2023 у розмірі 382842,52 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що чинним законодавством передбачено обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.
Вказує, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Також звертаю увагу на те, що предметом спірних правовідносин є визнання протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо невиконання рішення суду від 20.01.2022 в частині поновлення її на посаді прокурора та стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді. Питання її працевлаштування на державну службу, отримання заробітної плати за цю роботу, не було предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Отже вважає, що у спірних правовідносинах обставина зайняття нею посади державного службовця в тій же самій державні організації ніяким чином не могла впливати на можливість поновлення на посаді прокурора на підставі судового рішення.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що відповідальність у виді сплати середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення можлива лише за невиконання рішення суду, яке на час звернення його до виконання було чинним, тому ініціювання такої відповідальності можливе лише в період чинності судового рішення, незалежно від того, що в подальшому воно може бути скасоване вищестоящими судовими інстанціями. Невжиття жодних дій щодо заявления вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання діючого рішення суду позбавляє позивача права на заявления таких вимог після скасування цього рішення оскільки невиконання вже скасованого рішення на момент звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки в жодному випадку не тягне за собою відповідальності роботодавця за ст. 236 КЗпП, оскільки в цій ситуації слідує визнати, що дії роботодавця щодо звільнення працівника з посади були повністю законними і правомірними і це автоматично скасовує будь-які його обов'язки щодо виконання судового рішення. Неіснуюче судове рішення не підлягає виконання ні в добровільному, ні в примусовому порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 27.12.2005 працювала в органах прокуратури, з 07.06.2010 безперервно проходила службу на прокурорських посадах в органах прокуратури Сумської області, остання з яких з 24.05.2018 - на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області.
Наказом прокурора Сумської області від 29.04.2020 № 99к позивачку звільнено з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області з 06.05.2020 згідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (у зв'язку з реорганізацією чи ліквідацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Підставою для прийняття наказу стало рішення Кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 1 № 257 від 10.04.2020 за наслідками складання ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
ОСОБА_1 звернулася із позовом до Офісу Генерального прокурора України, Кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 1, Сумської обласної прокуратури, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Сумської області № 99 к від 29.04.2020 про звільнення її з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області з 06.05.2020; визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 257 від 10.04.2020 про неуспішне проходження атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки прокурором відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області позивачем; поновити її на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу прокуратури Сумської області, з 06.05.2020; стягнути з прокуратури Сумської області на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 06.05.2020 і до моменту фактичного поновлення на роботі; стягнути з прокуратури Сумської області на свою користь 34411,93 грн різниці між нарахованою Відповідачем 1 заробітною платою.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 у справі № 480/4147/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України, Кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 1, Сумської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування наказу та рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та різниці між заробітною платою відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 по справі № 480/4147/20 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ прокурора Сумської області № 99к від 29.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області з 06.05.2020. Скасовано рішення Першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 257 від 10.04.2020 про неуспішне проходження атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки прокурором відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області з 07.05.2020. Стягнуто з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.05.2020 по 20.01.2022 у розмірі 424498,96 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області та стягнення з прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 20828,16 грн підлягає негайному виконанню.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.02.2023 касаційні скарги Сумської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі № 480/4147/20 скасовано. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 у справі № 480/4147/20 залишено в силі.
Вважаючи затримку виконання судового рішення за період з 20.01.2022 по 10.02.2023 протиправними діями Сумської обласної прокуратури, внаслідок чого у неї виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність у виді сплати середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення можлива лише за невиконання рішення суду, яке на час звернення його до виконання було чинним, тому ініціювання такої відповідальності можливе лише в період чинності судового рішення, незалежно від того, що в подальшому воно може бути скасоване вищестоящими судовими інстанціями. Не вжиття жодних дій щодо заявлення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання діючого рішення суду позбавляє позивача права на заявлення таких вимог після скасування цього рішення оскільки невиконання вже скасованого рішення на момент звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки в жодному випадку не тягне за собою відповідальності роботодавця за ст. 236 КЗпП оскільки в цій ситуації слідує визнати, що дії роботодавця щодо звільнення працівника з посади були повністю законними і правомірними і це автоматично скасовує будь-які його обов'язки щодо виконання судового рішення. Неіснуюче судове рішення не підлягає виконання ні в добровільному ні в примусовому порядку.
Враховуючи те, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом вже не існувало судового рішення про поновлення її на раніше займаній посаді, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Сумської обласної прокуратури середнього заробітку чи різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції , з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі № 480/4147/20, допущеного до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з Сумської обласної прокуратури середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 20828,16.
Позивач вважає, що оскільки у період з 20.01.2022 до 10.02.2023 було чинним постанова суду апеляційної інстанції, згідно з яким відповідач був зобов'язаний поновити позивача на посаді, то указані обставини свідчать про затримку виконання судового рішення, а тому є підстави для застосування статті 236 КЗпП України до указаного періоду та стягнення середнього заробітку.
В свою чергу відповідач стверджує про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 236 КЗпП України та відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що постановою Верховного Суду від 10.02.2023 постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 № 480/4147/20 скасовано, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 про відмову у задоволені позовних вимог залишено в силі.Вважає, що скасоване рішення суду не може викликати будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його скасуванням, та у будь-якому разі таке скасоване рішення не може породжувати право позивача на стягнення відповідних сум, передбачених положеннями статті 236 КЗпП України
Надаючи оцінку доводам сторін, колегія суддів зважає на таке.
Верховний Суд у справі № 580/5185/20, виходячи із положень статі 19 Конституції України, статей 14, 370, 371, 372 КАС України, статті 235 КЗпП України, вказав, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Одночасно з цим, Верховний Суд, з огляду на державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, зазначив, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. У цьому контексті Суд зауважив, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Тож згідно зі статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Зрештою Суд указав, що вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Оцінка спірних правовідносин у справі № 580/5185/20 та у справі за позовом ОСОБА_1 за характером урегульованих нормами права прав і обов'язків сторін спору свідчить про наявність спільних рис за їхнім змістом, а отже, про подібність цих правовідносин.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для застосування статті 236 КЗпП України, адже незастосування статті 236 КЗпП України у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.
Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний або касаційний суд не перегляне справу.
У цьому контексті слід зважати й на те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному або касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
На основі цих обставин і міркувань колегія суддів дійшла висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному або касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
Інакше застосування статті 236 КЗпП України може атакувати принцип обов'язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 460/16522/21 та від 26.10.2023 у справі № 640/11509/21.
Згідно з нормами п. 5 ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Твердження відповідача про те, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, а тому для цього необхідна заява від особи, яка бажає бути поновленою на посаді, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі колегія суддів визнає помилковими та зазначає, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
Аналогічні правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 05.02.2022 у справі № 280/4402/21.
З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що скасування у касаційному порядку рішення постанови Другого апеляційного адміністративного суду 20.01.2022 у справі №480/4147/20 та залишення рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 у справі №480/4147/20 в силі виключає можливість застосування статті 236 КЗпП України до спірних правовідносин.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу II Порядку №100).
Як встановлено матеріалами справи, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню з Сумської обласної прокуратури за період з 20 січня 2022 по 10 лютого 2023. Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача за цей період становить 290 днів.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, судом враховано, що, згідно з довідкою Сумської обласної прокуратури (№21-350 вих-23 від 28.09.2023, наявна у матеріалах справи), середньоденна заробітна плата, розрахована із нарахованої заробітної плати та кількості фактично відпрацьованих днів за два місяці перед звільненням складала 991,82 грн.
Окрім того, розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 станом на дату поновлення на посаді в сумі 991,82 грн. визначено в рішенні суду №480/4147/20 у спорі між тими ж сторонами, що набрало законної сили, тому не потребує доказування.
Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, який підлягає стягненню (за період з 20.01.2022 по 10.02.2023) на користь позивача з відповідача складає 287 627,8 грн. (991,82 грн. х 290 робочих днів).
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 по справі № 480/10700/23 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №480/4147/20 в розмірі 287 627,8 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий