Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/10307/2024
26 квітня 2024 року місто Київ
справа № 753/10781/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів cудової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
перевіривши виконання вимог ст.356 ЦПК України за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2024 року про витребування доказів, постановлену під головуванням судді Осіпенко Л.М., у справі за ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2024 року клопотання відповідача ОСОБА_3 про витребування доказів задоволено.
Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено.
Частково не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 23 березня 2024 року подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.
05 квітня 2024 року Київським апеляційним судом до Дарницького районного суду міста Києва було направлено запит про витребування справи № 753/10781/23.
23 квітня 2024 року вказана цивільна справа надійшла до Київського апеляційного суду.
Разом з тим, у прийнятті до розгляду апеляційної скарги слід відмовити, а апеляційну скаргу повернути апелянту з огляду на наступне.
Як вбачається з ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2024 року у порядку ст.84 ЦПК України судом було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_3 та представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування доказів.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Стаття 353 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року №3-рп/2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).
Таким чином, право на суд, складовою якого є право доступу до правосуддя, в аспекті апеляційного оскарження ухвали місцевого суду може бути обмежено на національному рівні з легітимною метою та із забезпеченням пропорційності при застосуванні відповідних правових засобів, передбачених процесуальним законом. Наведене не має наслідком порушення права на доступ до правосуддя.
Правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі №522/14750/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі №761/6099/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі№623/3792/15-ц, у постанові від 13 березня 2019 року у справі №522/18296/14-ц.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №752/1016/17 дійшов висновку, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати в порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи своїми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №668/8268/15-ц, від 08 квітня 2021 року у справі №177/1251/18.
Питання витребування доказів регулюється ст.84 ЦПК України у разі коли учасник справи не має можливості самостійно надати докази.
Виходячи зі змісту статті 353 ЦПК України, ухвала суду про витребування доказів не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Згідно з п.4 ч.5 ст.357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Враховуючи те, що ухвала суду першої інстанції про витребування доказів відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, тому апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2024 року про витребування доказів слід повернути апелянту.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.
Керуючись ст.ст.353, 357 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2024 року про витребування доказів, постановлену під головуванням судді Осіпенко Л.М., у справі за ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя повернути апелянту.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: