26 квітня 2024 року місто Київ
Справа № 756/4527/22
Апеляційне провадження № 22-з/824/809/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), Мазурик О. Ф., Немировська О.В.
вирішуючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позовуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Київ Фінанс», треті особи: Акціонерне товариства «Укрсиббанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Яна Миколаївна, про визнання правочину недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації прав, витребування об'єкта нерухомого майна та визнання права власності на об'єкт нерухомого майна
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року відкрито провадження в даній справі.
18 квітня 2024 року позивач звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на спірний об'єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2570273880000, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Підстава набуття права власності на цю квартиру є договір купівлі-продажу квартири від 31.01.2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М., серія та номер: 39, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Київ Фінанс».
Вказує, що спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_1 і вибула з його володіння внаслідок незаконних дій. З метою відновлення своїх порушених прав як власника цього майна, позивач і звернувся до суду з цим позовом. Зокрема позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири та витребувати її у ОСОБА_2 .
Зазначає, що таке забезпечення позову необхідне з огляду на те, що у разі задоволення позову, спірна квартира буде витребувана у відповідача та підлягатиме поверненню позивачу. У разі ж відчуження цього майна відповідачем 1, який на сьогодні є власником та може безперешкодно розпоряджатися майном до ухвалення рішення у справі, такі дії будуть неможливими або значно утрудненими, а позивачу доведеться вживати додаткових заходів для подальшого захисту та реалізації свого права.
Звертає увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач неодноразово подавав заяви про скасування заходів забезпечення позову, що на думку позивача є демонстрацією реальних намірів розпорядитись спірною квартирою і вигляді відчуження, задля уникнення виконання рішення суду.
Вказує, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно повністю відповідає меті зверненню до суду з даним позовом.
Звертає увагу, що суд першої інстанції у резолютивній частині рішення від 14.03.2024 року не вирішив питання щодо скасування заходів забезпечення позову. Натомість вже після складання повного тексту рішення, суд призначив засідання 15.04.2024 року і розглядав питання щодо скасування заходів забезпечення позову на підставі заяви Відповідача 1 від 29.12.2023 року. Позивач вважає, що в даному випадку суд першої інстанції допустив порушення процесуального порядку скасування заходів забезпечення позову.
Апеляційним судом встановлено, що ухвалою від 15 квітня 2024 районного суду заходи забезпечення позову скасовано. Дана ухвала набирає законної сили з дати її підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
З огляду на зазначене, заяву подано з дотриманням вимог процесуального законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Таким чином, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову розглядається без повідомлення учасників справи за правилами ч.1 ст. 153 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Відповідно до ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Оскільки майно, на яке позивач просить накласти арешт (квартира АДРЕСА_1 ), як об'єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик відчуження даного майна за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.
Крім того, відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Отже, предметом позову, є спірне нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано наразі за ОСОБА_2 .
Судом першої інстанції заходи забезпечення позову скасовані ухвалою від 15 квітня 2024 року, не вжиття заходів забезпечення позову на стадії апеляційного розгляду, в разі задоволення позову апеляційним судом, призведе до неможливості виконання рішення суду, а також позивач втратить можливість захистити свої права в межах заявлених вимог в даній справі.
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір щодо нерухомого майна, заявник обґрунтовано зазначив, що відповідач або його представники може відчужити зареєстроване за ним нерухоме майно.
Отже, із врахуванням предмету спору є обґрунтованими вимоги позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, яке входить до предмету спору, і такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами про витребування майна.
Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки майно, право власності на яке зареєстроване за відповідачем, може бути відчужене в будь-який час.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Питання застосування зустрічного забезпечення судом не вирішується, з огляду на те, що обов'язкових підстав застосування зустрічного забезпечення, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, в даному випадку не встановлено.
Керуючись ст. 149, 150, 152, 153, 261 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на спірний об'єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2570273880000, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Ухвала суду набирає законної сили з дня підписання і може бути подана до виконання з 26 квітня 2024 року. Також може бути оскаржена в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Оскарження ухвали не перешкоджає її виконанню.
Суддя-доповідач
Судді