справа № 757/33144/22-ц головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.
провадження № 22-ц/824/6051/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
24 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно нього.
Позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну підстав позову обґрунтовані тим, що 22 липня 1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який рішенням суду розірвано 19 жовтня 2022 року. У період шлюбу народився ОСОБА_3 (позивач по справі), який проживав з батьком та перебував на його утриманні. З липня 2021 року по лютий 2023 року ОСОБА_1 не виконує свої батьківські обов'язки стосовно позивача. У вказаний період (з липня 2021 року) відповідач не спілкується з дитиною, не приймає участі в її житті і не цікавиться інтересами дитини, не здійснює догляд за дитиною та її вихованням, а також не забезпечує матеріальне утримання і задоволення життєвих потреб дитини (щодо їжі, одягу, оплати вартості навчання, шкільного приладдя, медичного обслуговування і лікування, розвитку здібностей дитини і відвідування спортивних секцій тощо). У період з 23 грудня 2022 року (з дня смерті батька) по лютий 2023 року (по день встановлення піклування дитині) відповідач фактично покинула дитину одну в складних життєвих обставинах, оскільки не цікавилася в яких фактичних умовах залишилася проживати дитина, з ким із дорослих залишився син, хто за ним доглядає і займається вихованням.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що ні первісна позовна заява, ні позовна заява з урахуванням зміни підстав позову не містять обґрунтованих та встановлених законодавством підстав для позбавлення її батьківських прав стосовно дитини. Поза увагою суду першої інстанції залишилися обставини щодо місця проживання дитини, які є важливими в рамках даної справи, оскільки впливають на наявність/відсутність підстав для задоволення позову. Мати зауважує, що вона та дитина близько 10 останніх років постійно проживають на території Естонії, де, зокрема, дитина має зареєстроване місце проживання та має посвідку на проживання в Естонії, як і мати. Дитина не має жодних зв'язків з Україною уже тривалий час. Все її життя, побут, дозвілля зосереджене виключно в Естонії. Саме в Естонії дитина має стійке коло соціальних зв'язків. Також, судом першої інстанції повністю проігнорована та обставина, що переїзд сім'ї ОСОБА_1 до Естонії відбувся задовго до повномасштабного вторгнення Росії на територію України та введення воєнного стану на всій території України. Таким чином, на момент звернення з позовом у даній справі та розгляду справи судом першої інстанції - спільним місцем проживання дитини та матері є Естонія . При цьому, підставою для її виїзду з будинку, де проживає дитина, було погіршення відносин із батьком. При цьому, сам факт проживання дитини окремо від матері протягом певного часу, не свідчить про ухилення останньої від виконання батьківських обов'язків. Водночас, такі умови створювалися саме батьком. Мати ніколи не намагалася ухилитися від виконання своїх батьківських обов'язків та робила все можливе, щоб бути у житті дитини. Суду першої інстанції були надані докази того, що вона, незважаючи на факт окремого проживання, ніколи не віддалялася від дитини, спілкувалася з нею телефоном або в месенджерах, за будь-якої нагоди пропонувала та погоджувалась на зустрічі, запрошувала до себе в гості, перебувала у спільних подорожах. Крім того, в січні 2023 року мати бачила дитину на церемонії поховання батька. Однак, спілкування матері з дитиною було обмежено третьою особою, яка вимагала, щоб мати утрималася від спілкування з дитиною, про що було повідомлено свідком ОСОБА_7 , яка особисто була присутня на церемонії поховання. З цього часу, враховуючи наявність судового спору, а також дії третьої особи щодо встановлення піклування над дитиною в Україні, всі спроби та намагання матері зустрітись з дитиною та приймати участь у її житті всіляко ігноруються. Разом із цим, мати продовжувала вести з дитиною переписку, намагалась зустрітись та не полишала спроб налагодити нормальні відносини у родині. Крім того, мати ніколи не відмовлялась надавати кошти на утримання дитини, однак саме по волі батька це питання перейшло в судову площину. Разом із цим, виконуючи свій обов'язок щодо утримання дитини, мати на постійній основі здійснює переказ грошових коштів на рахунок, відкритий на ім'я дитини, в одному з банків Естонії. Мати вважає висновки суду першої інстанції щодо ухиляння від виконання своїх батьківських обов'язків необґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи та доказам, які їх підтверджують. Разом із цим, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не навів обґрунтування, чому збереження сімейних відносин між матір'ю та дитиною суперечить інтересам дитини та чому розірвання останніх є необхідним. Крім того, судом першої інстанції допущено невірне тлумачення законодавства та зроблено помилковий висновок про наявність підстав для позбавлення батьківських прав матері за відсутності винної поведінки з боку матері та свідомого нехтування матір'ю своїми батьківськими обов'язками. Також, відповідач вважає, що в суду першої інстанції були підстави для відхилення висновку Печерської РДА в м. Києві № 105/01-425/В-140 від 27 березня 2023 року про доцільність позбавлення матері батьківських прав по відношенню до дитини, оскільки останній є необґрунтованим та незаконним. Крім того, судом першої інстанції не було надано належної оцінки показам свідків, які були допитані під час розгляду справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилається на аналогічні обставини, викладені ним у позовній заяві та вказує про те, що судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги надані позивачем докази і надано їм належну оцінку у рішенні, оскільки ними підтверджено обставини (факти) що мали місце у досліджуваний період, а тому останні стосуються предмету спору і підлягали врахуванню судом з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи згідно ч. 1 ст. 76 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України. Натомість, матеріали справи не містять доказів, що відповідач, як матір забезпечила найкращі інтереси неповнолітньої дитини, а також, що дії і рішення відповідача були спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, враховували думку дитини в період з липня 2021 по лютий 2023 року. Відповідач не підтвердила доказами, що з часу окремого проживання із липня 2021 року вона приймала участь у вихованні дитини і підготовці її до дорослого життя, цікавилась навчанням дитини, надавала їй матеріальне утримання для задоволення життєвих потреб (зокрема щодо їжі, одягу, медичному обслуговування, навчання, розвитку здібностей). Також, відповідач не пояснила і не надала доказів, що з дня смерті батька вона проявила материнську турботу до дитини і прийняла на себе виконання батьківських обов'язків по догляду та вихованню дитини, а також почала надавати матеріальне утримання дитині, забезпечувати її житлом, одягом, їжею, забезпечувати здобуття загальної освіти, медичним обслуговуванням і лікуванням, виконувати належно інші батьківські обов'язки щодо дитини, після того як останній залишився без піклування батька. Наведене не спростовують посилання відповідача на власні дії і документи у період з 2015 року по липень 2021 року, оскільки вони не належить до періоду часу, щодо якого заявлено позов і не стосується предмета спору. Аналогічне щодо поданих відповідачем банківських квитанцій від 09 березня 2023 року і пізніше датованих. Не заслуговують на увагу посилання відповідача, що її участь в утриманні дитини полягала в тому, що дитина мала можливість проживати у будинку, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю і не поділений між ними після розірвання шлюбу. Право дитини проживати в спільному майні було обумовлено також правом батька, як співвласника цього майна, а не одним лише правом матері. В матеріалах справи не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про вчинення перешкод їй у вільному спілкуванні та побаченнях з дитиною зі сторони батька ОСОБА_8 та рідної сестри ОСОБА_4 (третя особа у справі). Відповідач не підтвердила доказами обставини такого перешкоджання: його характер, спосіб вчинення, час, місце. Також, відсутні докази щодо вжиття відповідачем заходів для усунення таких перешкод, у разі їх існування. Станом на час розгляду цієї справи відповідач продовжує оремо проживати, а дитина живе надалі з сестрою (піклувальником), що не заперечується сторонами. Таким чином, відповідач (мати) не змінила свою поведінку і ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо дитини. А, відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 22 липня 1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, розірвано.
В період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_5 та ОСОБА_1 народився син, ОСОБА_3 - позивач у справі.
З липня 2021 року, ОСОБА_1 проживає в Естонії в м. Таллінн. ОСОБА_3 після виповнення йому 14 років, виявив бажання проживати разом із батьком ОСОБА_5 , за місцем його проживання. Вказані обставини сторонами не заперечуються.
У відповідності до висновку Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 04 жовтня 2021 року, дитина з батьком зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Провести бесіду з матір'ю дитини не вдалося, оскільки місце проживання її невідоме.
Батько позивача - ОСОБА_5 забезпечував і оплачував навчання свого сина ОСОБА_3 в «Київській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів «Британська міжнародна школа - Київ», що підтверджується договором від 26 жовтня 2021 року на навчальний рік 2021-2022, та у «Міжнародній школі Талліна», що підтверджується договором від 15 червня 2022 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 батько ОСОБА_3 - ОСОБА_5 помер.
Неповнолітній ОСОБА_3 після смерті батька отримав статус «дитина, позбавлена батьківського піклування» відповідно до розпорядження Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 січня 2023 року № 27 «Про надання дитині статусу «дитина, позбавленна батьківського піклування» та, відповідно до наказу Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, є тимчасово влаштованим на виховання до сестри ОСОБА_4 - третьої особи у справі.
На момент постановлення оскаржуваного рішення та на даний час сестра позивача ОСОБА_4 є законним піклувальником дитини - ОСОБА_3 на підставі розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації № 50 від 03 лютого 2023 року, оскільки дитину було визнано позбавленою батьківського піклування розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації № 27 від 27 січня 2023 року у зв'язку із смертю рідного батька ОСОБА_5 (з яким проживала дитина), а також ухиленням матері ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків.
Печерська районна в м. Києві державної адміністрація надала висновок від 27 березня 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у липні 2021 році, відповідач не проживала із дитиною однією сім'єю, та, відповідно, з вказаного часу не брала та не бере участі у вихованні дитини, не піклується про сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дитини, як складову частину виховання. Відповідач була достовірно обізнана про тяжку життєву ситуацію дитини, викликаною хворобою та смертю його батька, з яким він проживав, однак, не вжила заходів на забезпечення догляду за дитиною, яка після смерті батька була позбавлена будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над дитиною та призначення опікуном старшої сестри.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та з урахуванням висновків, що містяться в постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 вважає за необхідне зазначити наступне.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18), від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зауважував, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Судами встановлено, що з липня 2021 року і до смерті батька ОСОБА_5 неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживав з батьком.
Мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 проживала окремо в Естонії в м. Таллінн.
Як вказує позивач та встановлено судом першої інстанції, мати неповнолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_1 з липня 2021 року не проживає із дитиною однією сім'єю, не брала та не бере участі у вихованні дитини, не піклується про сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дитини, як складову частину виховання.
У відповідності до вимог ч. 1, 4, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки позивач ОСОБА_3 звертаючись до суду посилався на не проживання з ним його матері, ухиленнявід виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що виразилось відсутності її участі у вихованні дитини, піклування про сина, про його фізичний, духовний та моральний розвиток, відсутності матеріального забезпечення, необхідного харчування, медичного догляду і лікування, як складової частини виховання колегія суддів у відповідності до приписів ст. 81 ЦПК України приходить до висновків, що відповідач не визнаючи вимоги позивача, зобов'язана була надати суду докази на спростування вказаних тверджень.
В даному випадку спростуванням відсутності вчинення певних дій чи відсутності певних обставин можуть бути лише докази, що підтверджують вчинення таких дій чи наявності певних обставин.
Однак, відповідач ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню свого сина ОСОБА_3 .
Подібні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17.
Заперечуючи проти вимог позивача, ОСОБА_1 вказувала, що вона та дитина близько 10 останніх років постійно проживають на території Естонії, де, зокрема, дитина має зареєстроване місце проживання та має посвідку на проживання в Естонії, як і мати.
В той же час, як встановлено в судовому засіданні та не заперечується відповідачем, остання на території Естонії ніколи не проживала разом з своїм сином ОСОБА_3 , який під час тимчасового перебування в цій країні проживав в будинку, що належав його батьку, який є відмінним від квартири, що належить відповідачу, за адресою АДРЕСА_2 .
Отже, доводи апеляційної скарги в частині, що спільним місцем проживання матері та дитини є Естонія, апеляційний суд відхиляє, оскільки проживання дитини та матері в одній країні в різних місцях не свідчить про їх спільне проживання.
Доводи апеляційної скарги в частині, що ОСОБА_3 сам обрав місце свого проживання з батьком, а відтак не бажав проживати з матір'ю, апеляційний суд не може прийняти до уваги, оскільки у відповідності до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Разом з тим, доказів своєї участі у вихованні сина, який не бажав проживати з матір'ю, піклування про нього, його фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальне забезпечення, харчування, медичний догляд і лікування відповідач суду не надала, що надавало суду першої інстанції підстави визнати відсутність таких дій зі сторони відповідача доведеними.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд зауважує, що ствердження відповідача в апеляційній скарзі про належну участь у вихованні, забезпеченні сина, постійне піклування про нього без надання суду доказів на підтвердження вказаних обставин, в даному випадку є недостатнім для спростування доводів позивача про ухилення матері від виконання своїх обов'язків щодо участі у вихованні сина.
Так, як було зазначено, ІНФОРМАЦІЯ_2 батько ОСОБА_3 - ОСОБА_5 помер.
У зв'язку з цим, наказом Служби у справах дітей та сім'ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 07 від 26 січня 2023 року «Про постановку на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», позивача ОСОБА_3 поставлено на облік, як дитину, яка залишилися без батьківського піклування.
Розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 27 від 27 січня 2023 року «Про надання дитині статусу «дитина, позбавлена батьківського піклування» ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Службою у справах дітей та сім'ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації перевірено та встановлено, що після смерті батька, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 фактично проживав з рідною старшою сестрою ОСОБА_4 , а позивач ОСОБА_1 проживала окремо від дитини, у зв'язку з чим дитина ОСОБА_3 подав заяву до Служби про призначення сестри своїм піклувальником.
Суду першої інстанції ОСОБА_1 не надала належного доказу на підтвердження того, що в період з дня смерті батька, з 23 грудня 2022 року по день прийняття Наказу № 07 від 26 січня 2023 року, вона проявила материнську турботу до дитини та прийняла на себе виконання батьківських обов'язків по догляду і вихованню дитини, а також почала надавати матеріальне утримання дитині, забезпечувати її житлом, одягом, їжею, забезпечувати здобуття дитиною загальної освіти і виконувати належно інші батьківські обов'язки стосовно сина.
Зазначені обставини встановлені постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі № 757/20918/23-ц, яка є чинною.
Отже, як встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, відповідач ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , залишила останнього в складних життєвих обставинах, в результаті чого останній був змушений звертатись до служби у справах дітей, а третя особа у справі - ОСОБА_4 змушена була здійснювати піклування над своїм молодшим братом.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині, що погіршення стосунків відповідача з своїм чоловіком ОСОБА_5 фактично перешкоджало їй спільно проживати з сином та належним чином брати участь у його вихованні, піклуватись про нього, тощо.
В даному випадку, після смерті ОСОБА_5 відношення матері до дитини не змінилось, в результаті чого остання набула статусу дитини, що залишилась без батьківського піклування, а, відтак, відсутні підстави вважати, що стосунки відповідача з чоловіком були перешкодою до участі відповідача у вихованні сина.
Доводи позивача щодо ненадання матір'ю будь-якого матеріального утримання своєму неповнолітньому сину, повністю знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи і суд першої інстанції надав належну оцінку цим обставинам.
Вказуючи, що з 2023 року вона перераховувала певні кошти на рахунок сина в Естонському банку, тобто в період розгляду вказаної справи, відповідач не змогла надати суду доказів надання утримання сину з липня 2021 року до 2023 року. Посилаючись на такі перераховування в Естонському банку в 2023 році, відповідач не спростувала заперечення позивача, що він не має доступу до такого рахунку відкритого на його ім'я, оскільки не є особою, що його відкривав.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за наявності матері, саме сестра - ОСОБА_4 , а не відповідач вирішувала питання про продовження здобуття освіти її братом, укладаючи договір про навчання останнього в школі м. Таллінн та оплачуючи навчання. Саме ОСОБА_4 організовувала та оплачувала лікування та обстеження ОСОБА_3 в лікувальних закладах Туреччини в 2022 році.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні сина є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України.
При цьому, судом правильно враховано, що такі життєві умови були обрані відповідачем, яка свідомо залишила місце проживання сина ОСОБА_3 після погіршення стосунків з чоловіком, обмеживши спілкування з сином переважно телефоном в месенджерах.
Судом першої інстанції прийнято до уваги, що з липня 2021 року по даний час відповідач не проживає із своїм сином та, відповідно, з вказаного часу не бере участі у його вихованні, не піклується про нього, його фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування, як складових частин виховання.
З огляду на зазначені обставини, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація надала висновок від 27 березня 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 .
Також, судом вірно враховано, що відповідач була достовірно обізнана про тяжку життєву ситуацію сина, викликаною смертю батька, однак, не вжила заходів на забезпечення догляду за ОСОБА_3 , який після смерті батька був позбавлений будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення над ним піклування.
Встановлені обставини свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.
Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси неповнолітнього ОСОБА_3 , а також те, що відповідач фактично не виконувала свої батьківські обов'язки з липня 2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19.
ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією.
Існуючі сімейні зв'язки між дітьми та батьками, які насправді піклуються про них, захищаються Конвенцією.
Позбавлення батьківських прав відповідача в судовому порядку скасовує лише правовий зв'язок між нею та її сином, підтверджує відсутність фактичного духовного зв'язку між матір'ю та дитиною.
За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких він (вона) особисто бере участь.
Звертаючись до суду з позовом, неповнолітній ОСОБА_3 посилався на те, що його мати ухиляється від виконання своїх обов'язків з його виховання, добровільно не бере участі в його утриманні, не цікавився його вихованням та розвитком.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення про позбавлення батьківських прав відповідача відповідає якнайкращим інтересам дитини, про що неповнолітній ОСОБА_3 особисто зазначив у позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20.
Доводи апеляційної скарги в частині помилковості висновків суду щодо наявності підстав вважати, що мати свідомо самоусунулася від участі у вихованні сина, при зустрічах з сином усі витрати вона брала на себе, купувала продукти, одяг, ніколи не відмовлялась утримувати дитину, спілкувалась з дитиною на належному рівні, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки на обґрунтування вказаних доводів апелянт фактично посилається на виклад обставин справи, які існують з її точки зору, без посилання на конкретні докази, які б спростовували доводи позивача.
Так, в матеріалах справи відсутні докази вчинення батьком чи сестрою позивача перешкод відповідачу у спілкуванні та вихованні сина, як і відсутні докази відмови останнього у спілкуванні з відповідачем. В той же час апелянт посилається на зазначені обставини як такі, що мають місце.
З зазначених підстав, апеляційний суд не приймає до уваги переписку у месенджері на яку посилається відповідач, як на таку, що здійснена з її сином, з огляду на те, що позивач не визнає наявність такої переписки, про що вказав його представник в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а надані суду скріншоти з неї не дають можливості встановити номера абонентів, які її здійснювали.
Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині не надання судом першої інстанції оцінки показам свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Так, зі змісту судового рішення суду першої інстанції вбачається, що судом допитано в судовому засіданні свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_7 . При цьому суд зазначив, що покази свідка ОСОБА_7 не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки даний свідок не була присутня під час зустрічей дитини та відповідача ОСОБА_1 , а всі пояснення, які вона надала були отримані ОСОБА_7 зі слів ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків суду.
Дійсно, в судовому рішення відсутній аналіз показів свідка ОСОБА_9 . Разом з тим, зазначене не може бути підставою до скасування судового рішення, оскільки зміст його пояснень, що виклала відповідач в своїй апеляційній скарзі, ніяким чином не спростовує доводи позивача та висновки суду (т. 7, а.с. 37).
Так, факт проживання сім'ї ОСОБА_1 в Естонії з 2015 року правового значення для вирішення спору не має, оскільки позивач пов'язує свої вимоги з подіями, які стались з липня 2021 року. Факт обізнаності батька, сина та третьої особи про місце проживання матері в м. Таллінні ніяким чином не свідчить про належне виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, а, відтак, не спростовує доводів позивача. Виїзд батька, сина та третьої особи до Естонії в 2021 році сторонами не заперечується. Поїздка матері в Туреччину в 2022 році з метою перевірки здоров'я не заперечується позивачем, який вказав суду, що дійсно цю поїздку організувала його сестра, яка і заплатила за його переїзд, проживання і лікування. Також, його сестра запросила і матір. Обізнаність свідка про зустрічі матері та дитини та її думка, що у них були добрі стосунки також не свідчить про належне виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, за умови, що свідку лише відомо про такі зустрічі і вона особисто не була присутньою при них.
Посилання відповідача на не дотримання судом першої інстанції вимог процесуального права щодо підсудності справи, апеляційний суд відхиляє, як безпідставні.
Так, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
21 листопада 2021 року, звертаючись до суду з вказаним позовом позивач надав суду копію паспорта відповідача, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що відноситься до Печерського району міста Києва.
20 жовтня 2021 року відповідач ОСОБА_1 зверталася до Печерського районного суду міста Києва з заявою про поділ спільного майна подружжя в якій зазначила зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (т. 3 а.с 40).
Відкриваючи провадження у справі, суд діяв у відповідності до ст. 27 ЦПК України та врахував, що зареєстроване місце проживання відповідача саме на території Печерського району міста Києва.
Оскільки сторони у справі є громадянами України, мають зареєстроване постійне місце проживання в Україні, підстав до закриття провадження у справі через наявність тимчасового права на проживання в Естонії та тимчасове проживання сторін у цій країні та у зв'язку з цим відсутність компетенції у суду України для розгляду даної справи - не вбачається.
Крім того, оскаржуючи судове рішення в апеляційному порядку відповідач в своїй апеляційній скарзі не просила суд, скасувавши рішення закрити провадження у справі, а просила ухвалити нове рішення по суті спору.
Отже, вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й дійшов обґрунтованого висновку про те, що мати позивача не виконувала свої батьківські обов'язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов'язків, а відтак особа, яка свідомо змінює місце проживання, не приймає участі у вихованні дитини, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зав'язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов'язків, що в даному випадку і відбулось - неповнолітня дитина фактично залишились без батьківського піклування.
За таких обставин, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах да доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.