Справа № 755/5192/22 Головуючий у суді І інстанції Третяк Я.М.
Провадження № 22-ц/824/7127/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
24 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду рф про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення,
У червні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду рф, в якому просили:
стягнути з Держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на їх користь шкоду в розмірі по 100 000,00 грн кожному внаслідок невиконання Україною позитивних зобов'язань щодо забезпечення права власності;
стягнути з російської федерації на їх користь заподіяну майнову шкоду в розмірі по 266 260,00 грн кожному внаслідок руйнування їх квартири та майна в АДРЕСА_1 ;
стягнути з російської федерації на їх користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн кожному.
Позовні вимоги обґрунтували тим, що вони є власниками квартири, загальною площею 28,7 кв. м, в АДРЕСА_1 , а також майна, що в ній знаходилось.
24 лютого 2022 року приблизно о 5 год. 30 хв. ранку президент російської федерації ОСОБА_4 оголосив про рішення провести спеціальну військову операцію демілітаризації України.
24 лютого 2022 року близько 5 ранку по всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових об?єктів. На прикордонних з російською федерацією та Республікою Білорусь районах відбувалися обстріли через державний кордон України прикордонних підрозділів та блокпостів із застосуванням артилерії, важкої техніки та стрілецької зброї.
Президент України ОСОБА_5 24 лютого 2022 року підписав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Із 24 лютого 2022 року російська федерація продовжує повномасштабне вторгнення на територію України. Частина території України, зокрема смт. Гостомель та інші міста Бучанського на району перебували в частковій окупації російських військових до 02 квітня 2022 року.
Селище Гостомель опинилось в зоні запеклих військових дій, в ньому було зруйновано житлові будинки, об'єкти інфраструктури ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2).
Позивачі зазначали, що внаслідок артилерійських обстрілів в період з 24 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року їхня квартира була повністю зруйнована: вибиті вікна, віконні блоки, зламані вхідні та спалені міжкімнатні двері, зруйновано несучі стіни, перегородки, перекриття, стеля, знищені дверні та віконні блоки, повністю знищені підлога, внутрішнє оздоблення, усі інженерні комунікації, дах, покрівля, сходи в під?їзді багатоквартирного будинку.
В результаті зазначених вище подій квартира має нежилий стан і не може використовуватися родиною позивачів для подальшого проживання, що підтверджується актом про знищення/пошкодження майна від 20 квітня 2022 року, фотографіями та відео квартири після пошкодження та руйнування.
Отже, через повне руйнування їхньої квартири, руйнування інфраструктури смт. Гостомель, в тому числі газо-, водо- та електропостачання, вони не в змозі користуватися квартирою та майном, яке в ній знаходилось.
Стосовно факту пошкодження будинку, позивачі вказували, що 24 травня 2022 року звернулись із заявою про кримінальне правопорушення до ГУ СБУ у м. Києві та Київській області щодо руйнування їхньої квартири за статтею 438 КК України, однак досі не отримали витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином, в результаті артилерійських обстрілів під час військового вторгнення російської федерації їм було спричинено майнову та моральну шкоду, обов?язок відшкодувати яку в повному обсязі, на їх переконання, лежить на державах Україна та російської федерації.
Наразі державою не було надано їм іншого житла, шкоду за квартиру не відшкодовано, квартиру не відновлено. Оскільки Держава України знала про військове вторгнення, загрозу мешканцям смт. Гостомель, проте вчасна евакуація мешканців не була проведена, вони не змогли забрати та вивезти навіть своє рухоме майно з квартири. Крім того, Україною досі не розроблений механізм отримання компенсації за зруйноване майно.
Враховуючи зазначене, позивачі вважають, що Україна є державою-відповідачем в даній справі, оскільки на неї покладені певні позитивні зобов'язання, навіть якщо вона і не здійснювала ефективного контролю чи обстріл відповідної території.
Як зазначили позивачі, довідкою про оціночну вартість об?єкта нерухомого майна від 19 травня 2022 року № 201-20220519-0003806012 встановлено оціночну вартість їхньої квартири в розмірі 798 779,96 грн. Враховуючи те, що вони володіють квартирою на праві спільної часткової власності і кожному з них належить по 1/3 частці, майнова шкода, завдана кожному з них, становить 266 260,00 грн та має бути відшкодована російською федерацією, як країною, що вчинила військову агресію проти України та допустила порушення права власності.
Крім майнової шкоди, позивачам була заподіяна і моральна шкода, оскільки вони лишилися без власного житла і речей, через що знаходяться у стані постійного стресу та нервозності.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди в розмірі 266 260,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди в розмірі 266 260,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди в розмірі 266 260,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Стягнуто з російської федерації на користь держави судовий збір у розмірі 12 405,00 грн.
У задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок невиконання позитивних зобов'язань щодо забезпечення права власності, позивачі в особі представника - адвоката Козьменко А.Г. звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи йнеправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказали, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Держави України, фактично єдиним аргументом суду було те, що позивачами не надано доказів звернення до органів державної влади щодо відшкодування шкоди за пошкоджене майно у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 та постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947.
Позивачі наголошують, що в контексті статті 1 Протоколу 1 до Конвенції на державу покладається позитивне зобов'язання забезпечити у своїй національній правовій системі дієвий захист права власності на рівні законодавства і забезпечити адекватні засоби правового захисту, за допомогою яких потерпіла особа може відстоювати свої права, в тому числі, у відповідних випадках, вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку з будь-якими понесеними втратами.
Посилання суду на постанову Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 є необґрунтованими, адже квартира позивачів знаходилася в Київський, а не в Луганській чи Донецькій області. Крім того, Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» втратив чинність на підставі Закону № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року. Таким чином, виплату компенсації на підставі вищевказаної постанови припинено.
З огляду на той факт, що постанову Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 неможливо застосовувати до цих правовідносин, позивачі не були зобов'язані подавати до органів влади заяву про компенсацію за втрачене майно.
Суд першої інстанції також безпідставно посилався в рішенні на Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від від 20 березня 2022 року № 326, оскільки цей Порядок регулює загальні засади визначення шкоди за відповідними напрямками та секторами економіки (Мінекономіки, Міноборони, МВС, Мінреінтеграції, тощо), і не встановлює порядок компенсації шкоди. Отже, посилання на вищенаведену норму є недоречним за цих обставин.
Разом з тим, позивачі надсилали повідомлення про пошкоджене або втрачене нерухоме майно у мобільному застосунку «Дія» № 22-04-0000035652-01, що підтверджує факт використання ними запровадженого механізму компенсації за зруйноване майно. Станом на сьогоднішній день вони не отримали сертифікат на нове житло чи грошову компенсацію.
Позивачі вважають, що Держава Україні свої позитивні обов'язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення не виконала. Скарги, що були покладені в основну позовної заяви, є предметом розгляду заяви № 34189/22 Kozmenko V. Russia and Ukraine в Європейському суді з прав людини.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, позивачі в апеляційній скарзі просили здійснювати розгляд даної скарги за їх відсутності, відповідачі причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив, що позивачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (розмір частки 1/3) належить квартира, загальною площею 28,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про право власності № 46 від 11 серпня 2010 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27274966 від 09 вересня 2010 року.
Відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 19 травня 2022 року оціночна вартість квартири, загальною площею 28,70 кв. м, площа житлових приміщень 16,90 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складає 798 779, 96 грн.
Згідно із копією звіту за результатами проведеного обстеження пошкодженого об'єкта багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , від 21 липня 2022 року № 00-0123/07/22/ТО, проведеного ДП «УКРДЕРЖБУДЕКСПЕРТИЗА», житловий будинок непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність. Від впливів, не передбачених при проектуванні (наднормованих навантажень) - наявні пошкодження та руйнування несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об'єкта. Зруйнований об'єкт, 4 категорія.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивачів про стягнення моральної шкоди з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості цих вимог, і колегія суддів погоджується із цими висновками суду з таких підстав.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі посилались на спричинення їм матеріальної та моральної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення російської федерації, внаслідок чого було зруйновано їх квартиру, яка є непридатною для подальшого проживання та користування.
При цьому вказували на невиконання Державою Україна покладених на неї позитивних зобов'язань, оскільки держава знала про військове вторгнення, загрозу мешканцям смт. Гостомеля Київської області, проте вчасну евакуацію мешканців не забезпечила, тому позивачі не змогли забрати та вивезти навіть своє рухоме майно з квартири. Крім того, Україною досі не розроблений механізм отримання компенсації за зруйноване майно.
Так, зобов'язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 року затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, якою визначено, що визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за такими напрямами:
1) людські втрати та пов'язані з ними соціальні витрати напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії Російської Федерації, а також витрати, пов'язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг;
2) економічні втрати, пов'язані з людськими втратами, напрям, що включає непрямі економічні втрати, пов'язані із зменшенням чисельності населення та відповідного зменшення економічних показників країни;
3) військові втрати напрям, що включає людські та матеріальні військові втрати і витрати, пов'язані з бойовими діями;
4) втрати, пов'язані із забезпеченням публічної безпеки і порядку, боротьби із злочинністю, безпеки дорожнього руху, напрям, що включає людські та матеріальні втрати і витрати правоохоронних органів, пов'язані із забезпеченням публічної безпеки і порядку, боротьби із злочинністю, забезпеченням безпеки дорожнього руху;
5) втрати житлового фонду і об'єктів житлово-комунального господарства напрям, що включає втрати житлового фонду і об'єктів житлово-комунального господарства, об'єкти незавершеного будівництва житлової нерухомості, дачних і садових будинків, фактичні витрати, здійснені для їх відновлення;
6) втрати земельного фонду напрям, що включає втрати земельного фонду, а також пов'язану з ними упущену вигоду;
7) втрати лісового фонду напрям, що включає втрати лісонасаджень та пов'язані із ними витрати;
8) втрати надр напрям, що включає втрати надр, завдані самовільним їх користуванням, а також шкоду, завдану навколишньому природному середовищу під час самовільного користування надрами;
9) втрати акваторії напрям, що включає втрачену частину територіального моря, виключної морської (економічної) зони та внутрішніх морських вод України в Азовському та Чорному морях.
10) збитки, завдані природно-заповідному фонду, напрям, що включає збитки, завдані територіям та об'єктам природно-заповідного фонду, та пов'язані із ними витрати;
11) втрати інфраструктури транспорту, телекомунікаційної мережі та зв'язку напрям, що включає зруйновані або пошкоджені автомобільні, залізничні шляхи, транспортні розв'язки, телекомунікаційні мережі та інші об'єкти транспортної інфраструктури;
12) втрати енергетичної інфраструктури напрям, що включає зруйновані газо-, нафтопроводи, лінії електропередачі, інші об'єкти енергетичної інфраструктури;
13) втрати культурної спадщини напрям, що включає втрати об'єктів культурної спадщини;
14) економічні втрати підприємств напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності;
15) втрати установ та організацій напрям, що включає втрати установ та організацій усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна;
16) шкода, завдана земельним ресурсам, напрям, що включає шкоду, зумовлену забрудненням і засміченням земельних ресурсів;
17) шкода, завдана атмосферному повітрю, напрям, що включає шкоду, завдану викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря;
18) збитки, завдані водним ресурсам та об'єктам водогосподарської 66 інфраструктури, напрям, що включає забруднення, засмічення, вичерпання та інші дії, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості ґрунтів та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).
Отже, Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов'язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб через збройну агресію РФ. Його невиконання чи неналежне виконання може бути окремою підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданої затримкою виконання цього обов'язку. Розмір такого відшкодування залежить від складності проблеми, яку має вирішити держава, умов (воєнних, соціально-економічних, політичних), у яких цю проблему слід вирішити, тривалості невиконання чи неналежного виконання відповідного обов'язку, важливості вирішення відповідної проблеми для конкретної особи тощо.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767 до цього Порядку були внесені зміни, якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації.
22 травня 2023 року набув чинності Закон України № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України».
Вказаний Закон визначає перелік отримувачів компенсації за знищене та пошкоджене житло, її види, механізм оцінки втрат і порядок ухвалення рішення про надання коштів.
Таким чином доводи позивачів про нерозроблення Державою Україна в особі Кабінету Міністрів Україна механізму отримання компенсації за зруйноване майно, внаслідок збройної агресії російської федерації на території України, є необґрунтованими та правильно відхилені судом при ухваленні рішення в частині вирішення вимог позивачів до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України.
Правильним також є і висновок суду про те, що пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване майно внаслідок збройної агресії російської федерації, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.
Утім, відповідно до матеріалів справи позивачами не надано місцевому суду доказів їх звернення до органів державної влади щодо відшкодування шкоди за пошкоджене майно у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 року та постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947.
Тільки на стадії апеляційного перегляду справи представник позивачів надала письмові пояснення, в яких повідомила про те, що 21 квітня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали житлові сертифікати за зруйновану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 1 012 537,92 грн.
Колегія суддів враховує, що позивачі не просили захистити право власності на належне їм майно від посягань з боку держави, а відстоювали право на відшкодування шкоди, заподіяної іншими особами, за рахунок Держави України. При цьому, позивачі не надали жодних доказів, які б стосувались розрахунку немайнових витрат, заподіяних їм протиправним, на їх думку, невиконанням саме Державою Україна свого позитивного обов'язку щодо ефективного контролю.
В оцінці доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу представника позивачів на те, що існують висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, в яких зазначено про те, яким чином має відшкодовуватись шкода у випадку пошкодження або знищення нерухомого майна внаслідок збройної агресії російської федерації.
Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 травня 2022 року у справі 635/6172/17, постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 757/40388/17, від 19 квітня 2023 року у справі № 201/196/23, від 31 травня 2023 року у справі № 237/1314/21, від 21 червня 2023 року у справі № 757/5115/21-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 233/2082/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 242/2655/21, від 02 лютого 2024 року у справі № 242/2367/2, від 23 лютого 2024 року у справі № 242/5251/21.
Водночас відповідно до частин п'ятої, дев'ятої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
За вищенаведених обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині їх пред'явлення до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди внаслідок невиконання Україною позитивних зобов'язань щодо забезпечення права власності.
Доводи апеляційної скарги позивачів не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачів з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилаються позивачі у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням недоведеності позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги позивачів цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, а скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - без задоволення.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 вересня 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній