Справа № 363/5060/21 Головуючий у суді І інстанції Рудюк О.Д.
Провадження № 22-ц/824/1547/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
24 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , Центру адміністративних послуг Вишгородської районної адміністрації про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У листопаді 2021 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , Центру адміністративних послуг Вишгородської районної адміністрації, в якому просив витребувати у відповідачки на його користь земельну ділянку площею 0,9999 га, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський, район, Лебедівська сільська рада, кадастровий номер 3221884000:33:027:0153, та зобов'язати Центр адміністративних послуг провести державну реєстрацію його права власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення суду, а також стягнути з відповідачки понесені судові витрати.
Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтував тим, що йому на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,9999 га, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський, район, Лебедівська сільська рада, кадастровий номер 3221884000:33:027:0153, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 249582 від 10 липня 2008 року, який зареєстровано за № 010834200408.
В 2019 року з реєстру судових рішень йому стало відомо, що на підставі підробленої ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2008 року у справі № 2-3132 про визнання та затвердження мирової угоди було припинено право власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку та визнано право власності на неї за іноземною компанією «НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД» («NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD»).
На підставі договору купівлі-продажу іноземна компанія «НОРАНГЕР ДИВЕЛОПМЕІІТ ВЕСТ ЛТД» («NORANGER DIVELOPMENT VEST LTD») відчужила земельну ділянку площею 0,9999 га, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський, район, Лебедівська сільська рада, кадастровий номер 3221884000:33:027:0153 на користь ОСОБА_5
14 серпня 2019 року та 03 вересня 2019 року приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено декілька реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки, а саме: припинено право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, відновлено право власності на неї за ОСОБА_6 , внесено зміни до запису про іпотеку - змінено іпотекодержателя цієї земельної ділянки, зареєстровано право власності земельну ділянку за ОСОБА_7 .
Крім того, державним реєстратором ДП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» Кононенком Ю.М. внесено зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а саме за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на чотири земельні ділянки кадастрові номери: 3221884000:33:027:6210, 3221884000:33:027:6212, 3221884000:33:027:6211, 3221884000:33:027:6213, які утворились внаслідок дроблення земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:027:0153, загальною площею 0,9999 га, розташованої на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Наказом Міністерства юстиції України № 3172/5 від 08 вересня 2021 року скасовано реєстраційні дії від 14 серпня 2019 року та 03 вересня 2019 року, вчинені приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. щодо спірної земельної ділянки та реєстраційні дії від 30 вересня 2019 року та 01 жовтня 2019 року, вчинені державним реєстратором ДП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» Кононенком Ю.М. стосовно дроблення спірної земельної ділянки на чотири різні земельні ділянки кадастрові номери: 3221884000:33:027:6210, 3221884000:33:027:6212, 3221884000:33:027:6211, 3221884000:33:027:6213.
Однак, згідно даних публічної кадастрової карти відсутні відомості щодо ОСОБА_6 , як первинного власника земельної ділянки, яка вибула з його володіння поза його волею.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_6 в особі представника - адвоката Романишена Р.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що не погоджується з висновком суду в тій частині, що позивачем не доведено, що відповідачка ОСОБА_5 володіє спірною земельною ділянкою.
Вважає, що дані обставини доводяться наказом Мін'юсту № 3172/5 від 08 вересня 2021 року, яким скасовано реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:027:0153 та її дроблення на чотири різні земельні ділянки кадастрові номери: 3221884000:33:027:6210, 3221884000:33:027:6212, 3221884000:33:027:6211, 3221884000:33:027:6213.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_5 звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргою, як володілець земельної ділянки, і Мін'юст із цим погодився, розглянувши і задовольнивши її скаргу. Отже, саме відповідачка без відповідної правової підстави володіє земельною ділянкою позивача, а тому вона має відповідати за пред'явленим віндикаційним позовом.
Відзиви відповідачів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року залучено правонаступників ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , законним представником якої є ОСОБА_4 , до участі у цивільній справі № 363/5060/21 в якості позивачів.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - адвокат Воробйов О.В. підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її вимоги.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,пояснення сторони позивачів в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 249582, виданого 10 липня 2008 року на підставі розпорядження Вишгородської райдержадміністрації від 13 червня 2008 року № 375, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,9999 га, розташованої за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер 3221884000:33:027:0153 (а.с. 8, 9).
Згідно копії наказу Міністерства юстиції України від 08 вересня 2021 року № 3172/5 скаргу ОСОБА_5 від 13 грудня 2019 року задоволено у повному обсязі.
Скасовано рішення від 14 серпня 2019 року №№ 48224647, 4822666, 48228865, від 30 серпня 2019 року № 48457541, від 03 вересня 2019 року № 48488902, прийняті приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В.
Скасовано рішення від 30 вересня 2019 року №№ 48934714, 48935137, 48934948, від 01 жовтня 2019 року № 48942454, прийняті державним реєстратором комунального підприємства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» Кононенком Ю.М.
Анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіній Я.В. (а.с. 10).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом доказування у даній справі є обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.
Разом із тим, суд встановив, що звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_6 не додано жодного доказу, який підтверджує порушення відповідачкою ОСОБА_5 право власності або право користування спірної земельною ділянкою та відмовою відповідачем Центром адміністративних послуг Вишгородської районної адміністрації провести державну реєстрацію права власності спірної земельної ділянки за позивачем.
Більше того, посилаючись на вибуття спірної земельної ділянки з його приватної власності, ОСОБА_6 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з усталеною судовою практикою (сформованою ще Верховним Судом України та підтриманою Верховним Судом) у відносинах власника з особою, за якою майно зареєстроване на праві власності (новим набувачем) при відсутності між ними договірних (зобов'язальних) відносин можуть використовуватися лише речово-правові способи захисту.
Одним з таких способів захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння, при цьому власник за наявності законних підстав може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Аналіз вказаних норм та зміст позовних вимог ОСОБА_6 за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).
Умови, за яких власник має право витребувати свою річ у добросовісного набувача, встановлює стаття 388 ЦК України.
За приписами частини першої цієї норми власник має право витребувати майно, придбане добросовісним набувачем за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, які він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.
Отже, предметом доказування у такій справі є обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.
Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але й фактично вже нею не володіє та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і не добросовісний).
Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
При цьому належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тобто, у контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_6 просив витребувати з чужого незаконного володіння у відповідачки ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,9999 га з кадастровим номером 3221884000:33:027:0153.
Крім того, в якості похідної вимоги позивач просив зобов'язати відповідача Центр адміністративних послуг провести державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку на підставі рішення суду.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну правову оцінку, правильно виходив з того, що ОСОБА_6 не доведено порушення відповідачкою ОСОБА_5 його право власності або право користування спірної земельною ділянкою.
Посилаючись на вибуття спірної земельної ділянки з його приватної власності, ОСОБА_6 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження такої обставини.
Позивач також не довів доказами відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України факту наявності спірного майна в натурі у незаконному володінні саме відповідачки ОСОБА_5 як станом на момент звернення до суду з позовом, так і станом на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення.
При підготовці справи до апеляційного розгляду колегія суддів перевірила в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 і такої реєстрації не виявила.
В судовому засіданні адвокат Воробйов О.В. заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи нових доказів, які доводять неправомірність вибуття із власності ОСОБА_6 спірної земельної ділянки, обґрунтовуючи його тим, що правонаступники ОСОБА_6 не брали участі у судовому засіданні в суді першої інстанції, отже не могли надати суду ці докази. Разом із тим, в переліку доказів, які надавали позивачі суду були відсутні докази перебування у володінні або у власності ОСОБА_5 спірної земельної ділянки.
Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що: «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.».
У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що: «частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».
Відповідно до вимог частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Оскільки докази, які просив приєднати до матеріалів справи представник позивачів, існували на час ухвалення судом першої інстанції рішення, вони не подавались до суду першої інстанції ОСОБА_6 , а вступ правонаступників позивача у справу на стадії апеляційного провадження не дає їм підстав для подання нових доказів, оскільки обсяг їх прав є таким же як і у їх спадкодавця, ухвалою колегії суддів, постановленою без виходу в нарадчу кімнату у задоволенні клопотання про приєднання до справи нових доказів було відмовлено.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачів.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його зміни з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 лютого 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 квітня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній