Справа № 761/42089/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1608/2024
Іменем України
24 квітня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Сіромашенко Н.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію та скасування записів про право власності,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований Українською біржею «Десятинная» за реєстровим № 1312 від 28 лютого 2000 року з моменту його укладення; визнати недійсними договори купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І.В.: 29 листопада 2018 року за реєстровим № 1119 та 06 грудня 2018 року за реєстровим № 1144; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 будинок за вказаною адресою на користь ОСОБА_3 , скасувати рішення про державну реєстрацію про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок за вказаною адресою за ОСОБА_1 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок, покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивований тим, що позивач зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_1 та є його власником на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кушніренко Л.А. 09 липня 1992 року.
З часу отримання свідоцтва позивач не вчиняла жодних дій, спрямованих на відчуження зазначеного будинку та жодну особу на вчинення таких дій не уповноважувала. Разом з тим, після тимчасової відсутності позивача у належному їй будинку, нею було виявлено проникнення до будинку сторонніх осіб, в зв'язку з чим вона звернулася до правоохоронних органів з заявою про злочин, а в подальшому їй стало відомо, що будинок відчужено на користь третіх осіб. 26 квітня 2019 року Шевченківським УП ГУНП у м. Києві за заявою ОСОБА_3 порушено кримінальне провадження № 12019100100003995 за ч. 2 ст. 190 КК України за фактом заволодіння 29 листопада 2018 року невстановленими особами шляхом обману з використанням завідомо підроблених офіційних документів будинком за вказаною адресою.
В подальшому вдалось з'ясувати, що спірний будинок був нібито проданий двічі. Зокрема, як вбачається з оспорюваних договорів купівлі-продажу частини житлового будинку від 29 листопада та 06 грудня 2018 року відповідно, спірний будинок належить продавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, зареєстрованого Українською біржею «Десятинна» за реєстровим № 1312 від 28 лютого 2000 року. У відповідь на адвокатський запит щодо надання копії даного договору, Державний архів м. Києва листом від 01 лютого 2021 року повідомив, що договорів з такими реквізитами не виявлено. Позивач зауважує, що ніколи не була членом товарної біржі Українська біржа «Десятинна». Оскільки договору купівлі-продажу за реєстровим № 1312 від 28 лютого 2000 року виявлено не було, в силу положень ст. 48 ЦК УРСР договір купівлі-продажу є недійсним з моменту його укладення. Оскільки ОСОБА_4 не набув права власності на спірний будинок, права укладення договорів купівлі-продажу від 29 листопада 2018 року та 06 грудня 2018 року він не мав. Вказана обставина підтверджується ще й тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент вчинення вказаних правочинів за ОСОБА_4 право власності на спірний будинок зареєстровано не було.
Крім того, як вбачається з даних договорів, вони нібито посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І.В., нотаріальна діяльність якого припинена в зв'язку з його заявою і документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса були передані на зберігання до обласного архіву, завідувач якого повідомила, що за даними реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2018 рік встановлено відсутність запису щодо посвідчення нотаріусом вказаних договорів купівлі-продажу. Відтак, оспорювані договори нотаріально не посвідчувалися.
Отже, під час вчинення реєстраційних дій приватний нотаріус Копейчиков І.В., ігноруючи відсутність інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного будинку, не встановивши наявність такої реєстрації спірного будинку у КП Київському міському бюро технічної інвентаризації, зареєстрував спірний будинок за ОСОБА_1 на підставі недійсних правочинів, оскільки ним же нотаріально ці договори посвідчені не були.
З урахуванням викладеного, оскільки позивач не була стороною в жодному з оспорюваних правочинів, спірний будинок відчужувався неодноразово поза межами дійсної волі позивача, її право власності на спірний будинок за таких обставин не припинилося, в зв'язку з чим вона має право витребувати спірний будинок із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , яка не набула статусу добросовісного набувача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований Українською біржею «Десятинная», за реєстровим № 1312 від 28 лютого 2000 року, з моменту його укладення; визнано недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , від 29 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., за реєстровим номером № 1119, з моменту його вчинення; визнано недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , від 06 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В., за реєстровим номером № 1144, з моменту його вчинення; витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 будинок під АДРЕСА_2 та передано його ОСОБА_3 , скасовано рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) від 29 листопада 2018 року № 44333131, прийняте державним реєстратором Приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В. про проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна за суб'єктом: ОСОБА_1 та відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_1 на частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстровий номер об'єкта нерухомого майна 1708003680000, за номером 29185799, дата реєстрації 29 листопада 2018 року; скасовано рішення про державну реєстрацію від 06 грудня 2018 року № 44519047, прийняте державним реєстратором Приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І.В. про проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна за суб'єктом: ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, застосувати строк позовної давності.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що рішення ухвалене у відсутності відповідачів, яких не було повідомлено належним чином, в зв'язку з чим відповідач була позбавлена можливості подати заяву про застосування позовної давності.
Вказувала, що судом встановлено, що 28 лютого 2000 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, укладеному на виконання біржового контракту на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна». На виконання вимог ухвали суду копія оспорюваного договору направлена Київським обласним державним нотаріальним архівом. Отже, такий договір позивачем укладено, власноруч підписано, на спростування іншого суду доказів не надано, тобто не проведено почеркознавчої експертизи, що підпис не є підписом позивача.
Згідно інформаційного листа Головного управління статистики у м. Києві від 09 лютого 2022 року, Товарна біржа «Українська біржа «Десятинна» ліквідована 29 жовтня 2003 року.
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», чинного на час виникнення спірних правовідносин, біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню. Таким чином, договір купівлі-продажу від 28 лютого 2000 року є правомірним і таким, що відповідав законодавству, чинному на час його укладення. Інших доказів, що він не укладався, позивачем суду не надано, а також не повідомлено, коли їй стало відомо про порушене право і чи могла вона дізнатись про нього раніше, враховуючи, що місце проживання позивача зареєстроване в спірному будинку.
Вказувала, що за відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 28 лютого 2000 року, відсутні підстави і для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 06 грудня 2018 року, за якими ОСОБА_1 стала власником спірного будинку, є добросовісним набувачем і відкрито володіє житловим будинком з 06 грудня 2018 року.
Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, вказувала, що за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Відповідно жодних підстав у суду визнавати недійсними і укладені в подальшому договори купівлі-продажу немає. Інші позовні вимоги є похідними і також не підлягають до задоволення.
Зауважувала, що позивач посилалась на те, що не укладала договору купівлі-продажу, тимчасово була відсутня, проте така тимчасова відсутність тривала понад 20 років, позивач не цікавилась власним майном, не несла тягар його утримання. ОСОБА_1 , будучи добросовісним набувачем, уклала договір купівлі-продажу, придбала майно за відплатним договором і з 2018 року є його власником, покладалась на відкриті дані в реєстрах і такі договори були посвідчені нотаріально.
Під час воєнних дій, які відбувались в лютому-березні 2022 року в м. Ірпінь, ОСОБА_1 втратила оригінали своїх договорів, отримала їх дублікати і дізнавшись випадково про існування судового спору, звернулась за правовою допомогою та до реєстраційної служби за реєстрацією дублікатів, отримавши відмову, оскільки її право власності вже зареєстроване і не потребує повторної реєстрації за дублікатами. Проте 16 жовтня 2023 року вона дізналась, що суд розглянув справу без її участі.
Вважала позовні вимоги необґрунтованими і безпідставними, а обставини справи такими, що досліджені судом не повністю, доводи позивача належним чином судом не перевірені, судом не виконані вимоги щодо перевірки місця реєстрації відповідача, встановлено місце реєстрації відповідача ОСОБА_4 у м. Києві, проте в рішенні зазначено іншу адресу, а місце реєстрації відповідача ОСОБА_1 взагалі судом умисно перевірялось по м. Києву, отже судом не виконано вимоги щодо належного повідомлення відповідачів про розгляд спору, не отримано їх доводів та заперечень, що має суттєве значення для ухвалення рішення, чим порушені норми матеріального і процесуального права.
До апеляційної скарги додана заява про застосування строку позовної давності, в якій відповідач вказує, що участі в справі в суді першої інстанції не приймала, і користуючись своїм правом в апеляційному суді, заявляє про застосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 лютого 2000 року та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, аргументуючи свою позицію наступним.
Твердження скарги про те, що начебто судом встановлено, що 28 лютого 2000 року позивач продала ОСОБА_4 житловий будинок, є перекрученням змісту рішення першої інстанції, яке стверджує, що навпаки позивач нічого нікому не продавала, копія договору купівлі-продажу, наявна в матеріалах справи, не містить підпису позивача, таким чином, неможливо встановити справжність волевиявлення сторін за цією угодою, яка насправді не мала місця.
Не погоджувалася з доводами апеляційної скарги про відсутність результатів почеркознавчої експертизи, адже оригіналу договору не існує, про що свідчить довідка з Державного архіву м. Києва від 01 лютого 2021 року. Крім того, оригінал правовстановлюючого документу щодо нерухомого майна знаходиться на руках у позивача і дублікат свідоцтва не видавався.
Звертала увагу, що адреса проживання позивача, зазначена в договорі купівлі-продажу, який начебто укладався в 2000 році, не відповідає її реальній адресі, оскільки з 1994 року вона проживає в АДРЕСА_1 .
Не погоджувалася з доводами апеляційної скарги, що спірні правовідносини виникли в 1997 році.
Щодо того, чи могла позивач дізнатися про порушене право раніше, відповідачем, на думку ОСОБА_3 робиться безпідставне припущення про наявність такої можливості, оскільки позивач проживала в своєму будинку. З огляду на цю обставину виникає питання, яким чином позивач, якщо вона начебто продала свій будинок ОСОБА_4 в 2000 році, весь час продовжувала проживати в ньому.
Не погоджувалася з твердженням відповідача про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 лютого 2000 року, оскільки вони не підтверджені жодними доказами. Також відсутні докази добросовісності набувача ОСОБА_1
Вказувала, що твердження відповідача про неналежне її повідомлення про час і дату розгляду справи, спростовується матеріалами справи, судові повістки направлялись за адресою реєстрації ОСОБА_1 у м. Ірпінь, в телефонному режимі за її номером було встановлено фактичну адресу відповідача та попереджено, що за її участю відкрито і триває судове провадження.
Вказувала на порушення порядку подання заяви про застосування строків позовної давності, оскільки заява мала подаватися до суду першої інстанції, та на необґрунтованість такої заяви.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Так, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України.
Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ОСОБА_1 була належно повідомлена судом про дату, час і місце засідання суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
04 січня 2022 року судом першої інстанції здійснено запит щодо доступу до персональних даних, а саме надання відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 (а. с. 78).
Згідно інформації щодо реєстрації місця проживання особи від 19 січня 2022 року, складеної головним спеціалістом суду ОСОБА_6 , в ІТС «Реєстр територіальної громади м. Києва» за введеним запитом такої людини не знайдено (а. с. 80).
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що в позовній заяві та документах, долучених до неї, зазначено місце реєстрації ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 , та здійснено перевірку адреси реєстрації відповідача лише по м. Київ, а отже, дані обставини не перевірено належним чином. Відомості щодо місця реєстрації відповідача ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд враховує також, що в апеляційній скарзі відповідачем зазначається інша адреса АДРЕСА_3 .
За таких обставин не можна вважати належним повідомленням відповідача ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення їй судових повісток на адресу АДРЕСА_3 , жодна з яких не була вручена адресату.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності сторони відповідача, щодо якої відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив її можливості скористатись наданими їй процесуальними правами при розгляді справи та на спростування доводів позивача, про що вказується в апеляційній скарзі.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Крім того, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції по суті спору, враховуючи таке.
Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Дійшовши висновку, що матеріали справи не містять відомостей та/або доказів того, що позивачем було вчинено правочин, спрямований на відчуження вказаного нерухомого майна, а також не містять доказів про уповноваження будь-якого на вчинення таких дій, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що на виконання ухвали суду від 31 січня 2022 року Київським обласним державним нотаріальним архівом було надано належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 , зареєстрованого Українською біржею «Десятинна» за реєстровим № 1312-994 від 28 лютого 2000 року (а. с. 117).
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що спірний будинок вибув з володіння позивача поза її волею на підставі підробленого договору, який ніколи не укладався та не підписувався нею, відтак її волевиявлення за цим договором було відсутнє, і доказів щодо зворотного суду не надано.
Разом із тим, такі висновки суперечать наявним в матеріалах справи доказам, з огляду на те, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між позивачем та ОСОБА_4 , зареєстрований Українською біржею «Десятинна» за реєстровим № 1312-994 від 28 лютого 2000 року, має власноручний підпис ОСОБА_3 , і на спростування іншого суду доказів не надано, зокрема не надано висновку почеркознавчої експертизи, яким би підтверджувалось, що даний підпис належить не позивачу, а іншій особі.
Також судом першої інстанції встановлено, що відсутність у реєстрі приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Копейчикова І.В. за 2018 рік записів щодо посвідчення ним договорів купівлі-продажу частини житлового будинку за реєстровим № 1119 від 29 листопада 2018 року та за реєстровим № 1114 від 06 грудня 2018 року свідчить про те, що оспорювані правочини нотаріально не посвідчувалися.
Однак такі висновки суду не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, з огляду на те, що листом Міністерства юстиції України від 01 березня 2021 року повідомлено, що за даними реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік встановлено відсутність запису щодо посвідчення нотаріусом договорів купівлі-продажу частини житлового будинку за реєстровим № 1119 від 29 листопада 2019 року, за реєстровим № 1144 від 06 грудня 2019 року. Вказаний реєстр для реєстрації нотаріальних дій нотаріуса закінчується реєстровим № 1024. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії (а. с. 31).
Отже, перевірка записів у реєстрі здійснювалась за інший (2019) рік, а не за рік укладення оспорюваних правочинів (2018), відтак відсутність нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу житлового будинку від 29 листопада та 06 грудня 2018 року не може вважатися доведеною.
Крім того, задовольняючи вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та записів про право власності на нерухоме майно, судом першої інстанції не враховано наступне.
У правових висновках, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, у якій вказано, що «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 148 постанови).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Отже, вимоги про визнання недійсними договорів, скасування рішень про реєстрацію права власності та записів про право власності на нерухоме майно в межах віндикаційного позову вважаються неефективним способом захисту, і такі вимоги не підлягали задоволенню.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, в зв'язку з чим таке рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи позов ОСОБА_3 по суті, апеляційний суд виходить із наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 була власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори 09 липня 1992 року, реєстраційний № 13н-9549, та зареєстрованого в КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 21 квітня 1994 року за № 35783 (а. с. 20).
Листами КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 13 травня 2019 року та від 11 березня 2020 року повідомлено, що згідно з даними реєстраційних книг бюро, житловий будинок АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою № 1 від 09 липня 1992 року № 13н-9549, та зареєстрованого в Бюро 21 квітня 1994 року за реєстровим № 35783 (а. с. 21 - 22).
Копія заповіту ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 , складеного 16 грудня 1991 року, наявна на а. с. 32.
Місце проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване з 14 квітня 1994 року (а. с. 40).
Рішенням Київської міської ради від 08 липня 1999 року № 353/454 передано громадянам у приватну власність земельні ділянки для обслуговування жилих будинків і господарських споруд згідно з додатком, в тому числі ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_4 га. (а. с. 33).
Листом Першої київської державної нотаріальної контори від 23 травня 2019 року повідомлено ОСОБА_3 , що згідно архівних даних нотаріальної контори, дублікат свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 липня 1992 року за № 13н-9549, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кушніренко Л.А. - не видавався (а. с. 23).
29 листопада 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, зареєстрованого «Українська біржа «Десятинна» за реєстровим № 1312-994 від 28 лютого 2000 року. Договір містить відмітку про посвідчення його приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І.В. та про реєстрацію в реєстрі за № 1119 (а. с. 27 - 28).
06 грудня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, зареєстрованого «Українська біржа «Десятинна» за реєстровим № 1312-994 від 28 лютого 2000 року. Договір містить відмітку про посвідчення його приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І.В. та про реєстрацію в реєстрі за № 1144 (а. с. 29 - 30).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 травня 2019 року, 29 листопада 2018 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копейчиковим І.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , прийнявши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 44333131 від 29.11.2018, здійснено запис про право власності ОСОБА_1 за № 29185799 (а. с. 34) з відкриттям розділу реєстрації об'єкта нерухомого майна.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 червня 2019 року, 06 грудня 2018 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копейчиковим І.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , прийнявши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 44519047 від 10.12.2018, здійснено запис про право власності ОСОБА_1 за № 29360331 (а. с. 35).
25 квітня 2019 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстрована заява ОСОБА_3 про те, що невстановлені особи 29 листопада 2018 року шляхом обману з використанням завідомо підроблених офіційних документів заволоділи майном ОСОБА_8 за адресою будинок АДРЕСА_1 (а. с. 24).
Листом від 01 лютого 2021 року на адвокатський запит представника позивача Державний архів м. Києва повідомив, що за описом № 2 за 2000 рік до документів фонду № Р-1606 «Товарна біржа «Українська біржа «Десятинна» договору купівлі-продажу за реєстраційним номером 1312-994 від 28 лютого 2000 року не виявлено. У документах фонду № Р-1606 «Товарна біржа «Українська біржа «Десятинна», а саме: у журналі реєстрації договорів купівлі-продажу та міни об'єктів нерухомості за 05 січня 2000 року - 16 березня 2000 року, відомостей про укладання договору купівлі-продажу частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 - не виявлено (а. с. 26).
Разом із тим, на запит суду першої інстанції Київським обласним державним нотаріальним архівом надано копію договору купівлі-продажу від 28 лютого 2000 року, р № 1312-994, зареєстрованого біржею «Десятинна», згідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_9 , державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори 09 липня 1992 року. Згідно зі ст. 227 ЦК УРСР покупцю належить зареєструвати даний договір в Київському міському бюро технічної інвентаризації. Даний договір укладено на виконання біржового контракту, зареєстрованого на біржі 28 лютого 2000 року за № 8399. На зворотній частині договору міститься відмітка про реєстрацію договору на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна». Також наявна відмітка приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиков І.В. про посвідчення договору купівлі-продажу частини житлового будинку з надвірними спорудами на ім'я ОСОБА_1 за р.№ 1119 (а. с. 117).
Листом від 01 березня 2021 року Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_3 на її звернення від 03 березня 2020 року, що за інформацією Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до наказу Управління від 30 червня 2020 року № 800/6 нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Копейчикова І.В. припинена за його заявою. 27 грудня 2020 року нотаріус передав документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса за 2011 - 2020 роки на зберігання до Київського обласного державного нотаріального архіву. Завідувач архіву повідомила, що за даними реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2019 рік встановлено відсутність запису щодо посвідчення нотаріусом договорів купівлі-продажу частини житлового будинку за реєстровим № 1119 від 29 листопада 2019 року, за реєстровим № 1144 від 06 грудня 2019 року. Вказаний реєстр для реєстрації нотаріальних дій нотаріуса закінчується реєстровим № 1024. Запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії (а. с. 31).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію листа Головного управління статистики у м. Києві від 09 лютого 2022 року про ліквідацію Товарної біржі «Українська біржа «Десятинна» 29 жовтня 2003 року, копії дублікатів договорів купівлі-продажу частини житлового будинку від 06 грудня та 29 листопада 2018 року, виданих державним нотаріусом Київського обласного державного нотаріального архіву 10 жовтня 2023 року та зареєстрованих в реєстрі за № 2-364; копію рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_10 . Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову в проведенні реєстраційних дій № 69772023 від 17 жовтня 2023 року в зв'язку з уже проведеною реєстрацією за заявником на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу частини житлового будинку від 06 грудня та 29 листопада 2018 року (а. с. 180 - 185).
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви із додатками, отже відсутні докази обізнаності відповідача про рух справи в суді першої інстанції, причини неподання нею доказів до суду першої інстанції визнаються апеляційний судом поважними, а відтак дані докази приймаються судом.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Зі змісту оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку від 28 лютого 2000 року вбачається, що його було укладено на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна» між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період дії ЦК Української РСР.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 59 ЦК УРСР передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку, укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), від 17 серпня 2022 року в справі № 521/6465/18 (провадження № 61-6111св21).
Так, за умовами договору купівлі-продажу від 28 лютого 2000 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на Українській біржі «Десятинна», ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 70 кв.м. та підсобних приміщень, який складається з трьох кімнат; відчужуваний будинок належить продавцю за підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Першої Київської міської державної нотаріальної контори Лазаревою Л.І. 09 липня 1992 року. Продавець засвідчує, що відчужуваний будинок до цього часу не відчужено, не заставлено, у спорі і під арештом не перебуває. За домовленістю сторін будинок відчужено за 202500 грн., які продавцем отримані від покупця до підписання даного договору. У відповідності до ст. 227 ЦК УРСР покупцю належить зареєструвати даний договір в Київському міському бюро технічної інвентаризації.
На підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» договір зареєстровано на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна» за реєстраційним № 1312-994.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин.
Договір містить підпис продавця ОСОБА_3 , належність якого нею не спростована.
Самі по собі заперечення ОСОБА_3 , що вона ніколи не була членом Товарної біржі «Українська біржа Десятинна», не доводять того, що підпис на договорі купівлі-продажу від 28 лютого 2000 року, реєстраційний № 1312-994, належить не їй, а іншій особі. З клопотанням про призначення відповідної почеркознавчої експертизи ОСОБА_3 до суду не зверталась.
Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом в постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1383/2010, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Враховуючи наведене, презумпції правомірності правочину, укладеного відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», позивачем ОСОБА_3 не спростовано.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача, що під час вчинення реєстраційних дій приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиков І.В., як державний реєстратор, діючи всупереч встановленому порядку вчинення таких дій, ігноруючи повну відсутність інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного будинку, не встановивши наявність такої реєстрації спірного будинку у КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, зареєстрував спірний будинок за ОСОБА_1 на підставі недійсних правочинів від 29 листопада 2018 року та від 06 грудня 2018 року, оскільки ним же нотаріально ці договори не були посвідчені.
Апеляційний суд враховує, що договори купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 29 листопада 2018 року та від 06 грудня 2018 року, укладені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , містять відмітки про посвідчення їх приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І.В. та про реєстрацію в реєстрі за № 1119 та за № 1144 відповідно (а. с. 29 - 30), і протилежного позивачем не доведено, з огляду на те, що листом Міністерства юстиції України від 01 березня 2021 року, на який вона посилалась в позові, позивача повідомлено про відсутність запису щодо посвідчення нотаріусом договорів купівлі-продажу частини житлового будинку за інший період, а саме за 2019 рік.
Враховуючи наведене, є недоведеними обставини, якими ОСОБА_3 обґрунтовувала позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 29 листопада 2018 року та від 06 грудня 2018 року, укладені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , з підстав відсутності державної реєстрації правочинів.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Разом із тим, позивачем не доведено вибуття спірного майна з її володіння поза її волею, з огляду на вже встановлені апеляційним судом обставини, що належність підпису продавця ОСОБА_3 у договорі купівлі-продажу від 28 лютого 2000 року, реєстраційний № 1312-994, зареєстрованого біржею «Десятинна», позивачем не спростовано.
Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи позову, що спірний будинок відчужувався поза межами дійсної волі позивача, право власності позивача на спірний будинок за таких обставин не припинилося, в зв'язку з чим позивач має право витребувати спірний будинок із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , яка в силу вищевказаних обставин не набула статусу добросовісного набувача.
Враховуючи зазначене, сукупність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, про те, що майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, а також, що майно вибуло з володіння ОСОБА_3 поза її волею, у даному випадку відсутня, і позовні вимоги про витребування житлового будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 задоволенню не підлягають як недоведені та необґрунтовані.
У решті позовних вимог про визнання недійсними договорів, скасування рішень про реєстрацію права власності та записів про право власності на нерухоме майно, заявлених в межах віндикаційного позову, апеляційний суд відмовляє в зв'язку з підстав їх недоведеності та обрання позивачем неефективного способу захисту.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено з підстав його недоведеності та необґрунтованості, заява відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності, подана разом з апеляційною скаргою, розгляду не підлягає.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 25197 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію та скасування записів про право власності.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві 25 січня 1997 року) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 25197 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.