25 квітня 2024 року Чернігів Справа № 620/1793/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі також - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.01.2017 по 11.11.2021 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити йому виплату пенсії згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», за період з 07.01.2017 по 11.11.2021, з урахуванням проведених раніше виплат та з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що з 2014 року йому призначена пенсія за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», проте у подальшому виплата її припинена, оскільки у період з 07.01.2017 по 11.11.2021 позивач проходив службу на посаді голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права з огляду на приписи частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено, що на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного його звільнення зі служби виплата пенсії не припиняється.
Ухвалою суду від 15.04.2024 справу прийнято до провадження судді Соломко І.І.
Відповідач у відзиві просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не має право на перерахунок пенсії.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач з 28.04.2014 отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб», але у зв'язку з поновленням позивача на службі з 17.01.2017 право на пенсію припинено, про що зазначено відповідачем у листі від 02.01.2024 (а.с.9).
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (надалі також - Закон № 2262-XII).
Згідно частини першої статті 2 Закон № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Запровадження вказаної норми обумовлено тим, що згідно статті 8 Закону № 2262-XII виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Водночас за рахунок коштів Державного бюджету України відбувається і виплата винагороди за службу (працю) публічних службовців за штатними посадами у бюджетних установах, до яких відповідно до пункту 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Отже, згідно частини другої статті 2 Закон № 2262-XII пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Однак в частині третій статті 2 Закону № 2262-XII закріплено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
З наведеної норми Закону № 2262-XII слідує, що кваліфікуючими ознаками для застосування виключення із загального правила неможливості одночасного отримання публічним службовцем і винагороди за поточну публічну службу, і пенсії за вислугу років є: 1) факт прийняття на військову службу; 2) факт виникнення правовідносин з проходження служби в органах та підрозділах системи Міністерства оборони України (інших військових формуваннях) чи органах системи цивільного захисту; 3) факт дії особливого періоду.
В абзаці 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відтак, суд вважає, що особливий період в Україні діє відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 за № 303/2014, який є чинним, та не втратив юридичної сили.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, що стосуються застосування приписів Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України від 17.03.2014 № 303, зокрема, у постанові від 26.09.2018 у справі № 813/1919/16 та відповідно до якого: 1) сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію, 2) закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому на даний час в Україні діє особливий період, 3) однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.
Відповідно до частини першої Закону № 2262-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У розумінні ж частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України (надалі також - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною другою статті 101 КЦЗ України передбачено, що порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
11.07.2013 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 593, якою затвердив Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (надалі також - Положення № 593), яке не передбачає випадків проходження служби у органах та підрозділах цивільного захисту у режимі військової служби.
В частині першій статті 4 КЦЗ України передбачено, що цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Відповідно до пункту 38 частини першої статті 3 КЦЗ України сили цивільного захисту - аварійно-рятувальні формування, спеціалізовані служби та інші формування цивільного захисту, призначені для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій.
Згідно частини першої статті 22 КЦЗ України до сил цивільного захисту належать: 1) Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; 2) аварійно-рятувальні служби; 3) формування цивільного захисту; 4) спеціалізовані служби цивільного захисту; 5) пожежно-рятувальні підрозділи (частини); 6) добровільні формування цивільного захисту.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскільки законодавець ввів у дію чітко та однозначно сформульоване правило, згідно з яким поточна публічна служба військовослужбовця у відставці (або особи, прирівняної Законом № 2262-XII за правовим статусом до військовослужбовця) в органах та підрозділах цивільного захисту в особливий період не призводить до припинення виплати раніше призначеної пенсії, а можливість проходження саме військової служби в органах та підрозділах цивільного захисту національним законом України взагалі не передбачена, а отже, зміст частини третьої статті 2 Закону № 2262-XII слід тлумачити на користь приватної особи, тобто позивача як відсутність підстав для припинення виплати пенсії з цієї причини.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем не доведено правомірність своїх дій, тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за період з 07.01.2017 по 11.11.2021 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії за період з 07.01.2017 по 11.11.2021 ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служб, та деяких інших осіб.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суми пені, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, то суд їх відхиляє, з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 107 Закону №1058 «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування'' суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Оскільки предметом спору не є безпідставно стягнені кошти, то підстави для застосування наведеної норми відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Підстави для відшкодування судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за період з 07.01.2017 по 11.11.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії за період з 07.01.2017 по 11.11.2021 ОСОБА_1 , відповідно до Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служб, та деяких інших осіб''.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053 код ЄДРПОУ 42098368.
Повний текст рішення виготовлено 25 квітня 2024 року.
Суддя І.І. Соломко