24 жовтня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на грошові кошти та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 січня 2007 року,
У жовтні 2005 р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання права власності на грошові кошти та стягнення цих коштів з відповідачів.
Зазначала, що з 1986 р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 від якого у них народилось двоє дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Після розірвання шлюбу 24.12.2004 р. ОСОБА_6 залишився проживати в належній йому ½ частині будинку по пров. Примакова, 1 у м. Хмельницькому. Крім нього в будинку проживали інші співвласники: ОСОБА_4, якій належала 1\3 частина, та ОСОБА_6., якому належала 1\6 частина будинку.
11.04.2005 р. цей будинок з надвірними будівлями співвласники продали ТОВ “Лідерторг“ під знесення за 398585,2 грн. Частину коштів в сумі 302413 грн. було перераховано на банківський рахунок на прізвище ОСОБА_4, з яких ОСОБА_6 належало 96172,2 грн.
Після смерті ОСОБА_6, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 р., спадкоємцями першої черги є їхні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Проте належними померлому коштами за продаж його частки будинку розпорядилася на свою користь ОСОБА_4, яка придбала на своє ім'я квартиру, а на ім'я свого сина ОСОБА_5 - квартиру й гараж.
Оскільки відповідачі відмовились в добровільному порядку повернути належні її дітям кошти, ОСОБА_1 просила суд визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 право власності на грошові кошти в сумі 48086,1 грн. за кожною та стягнути їх солідарно з відповідачів.
В подальшому позивачка з урахуванням суми добровільно повернутих коштів зменшила розмір позовних вимог до 32936, 1 грн. на користь кожної дитини.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.02.2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25.01.2007 р., позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 32936,1 грн. кожній та судові витрати, а в решті позову відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до місцевого суду.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 214 цього Кодексу - під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Частково задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що повнолітня ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги після смерті батька ОСОБА_6, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 р., а відповідачка ОСОБА_4, на банківському рахунку якої знаходились грошові кошти померлого, повернула позивачці належні дітям спадкодавця лише 6000 доларів США та не повернула решти грошей.
Однак висновки судів щодо обставин справи зроблені з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Так, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що згідно ч. 2 ст. 237 ЦК України - не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.
Із матеріалів справи вбачається, що позов в інтересах повнолітньої ОСОБА_2 позивачка подала від власного імені (а.с. 3, 26).
Таким чином, місцевий суд не з'ясував, чи є ОСОБА_1 щодо частини вимог в інтересах повнолітньої ОСОБА_2 належним позивачем.
Крім того, згідно ч. 4 ст. 1268 ЦК України - малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
При вирішенні спору питання щодо прийняття спадщини неповнолітніми ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судом не з'ясовувалось.
Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, на зазначені порушення закону уваги не звернув.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 в суді першої інстанції доводила факт передачі ОСОБА_6 12000 доларів США без надання письмових доказів. При оскарженні рішення місцевого суду в апеляційному порядку вона долучила до апеляційної скарги розписку ОСОБА_6 від 19.04.2005 р. щодо отримання ним від неї зазначеної суми.
Згідно ч. 1 і 2 ст. 303 ЦПК України - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
З протоколу судового засідання апеляційного суду від 17.08.2006 р. вбачається, що апеляційним судом ухвала про дослідження нового доказу: розписки спадкодавця від 19.04.2005 р. не приймалася. Проте в наступному судовому засіданні 5.09.2006 р. було вирішено питання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.
За висновком експерта від 15.11.2006 р. рукописний текст розписки виконаний не ОСОБА_6 але підпис в ній вчинено самим ОСОБА_6
Відповідно до ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Відхиляючи цей доказ без виклику експерта чи проведення будь-яких інших процесуальних дій, апеляційний суд виходив з того, що він викликає сумнів у достовірності, оскільки позивачка надала розписку лише в суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційним судом при розгляді справи не були усунуті порушення закону, допущені судом першої інстанції, та порушено порядок дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною і обґрунтованою.
З огляду на наведене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 січня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін