Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1373/24
25.04.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Берегівського нотаріального округу про визнання права власності,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виноградівської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу про визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_2 . Після її смерті залишилася спадщина, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_2 залишила заповіт, згідно якого все її майно, де б воно не було і чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона за законом матиме право заповіла позивачці.
Позивач звернувся до Виноградівської державної нотаріальної контори. Вивчивши надані документи, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно і було рекомендовано звернутися до суду. Спадкоємців інших немає.
У відповідності до ч. 1 ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 1). Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4). ВССУ в своєму узагальненні судової практики розгляду цивільних справ про спадкування № 24- 753/0/4-13 від 16.05.2013 року відзначив що відповідно до ч. 3. ст. З Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності, зокрема, на споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як інструкцією «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у по господарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
В п.3.1 узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, позивач, який в порядку спадкування за заповітом успадкував спадкове майно, яке згідно положень закону належить їй з часу відкриття спадщини, не може реалізувати своє право на оформлення спадщини, від чого залежить можливість здійснення нею повноважень власника, тобто, володіння, користування та розпорядження спадковим майном, вважає, що є всі правові підстави звернутися до суду із позовом про визнання за ним права власності на вищевказане спадкове майно.
У зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів позивач змушений звернутися за встановленням права на спадщину у судовому порядку.
Сторони у судове засідання не з'явилися, подали зави про розгляд справи без їх участі.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України судом у підготовчому судовому засіданні ухвалюється рішення.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані ЦК України.
В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 26.12.2012 року (а.с.8).
Факт родинних відносин стверджується свідоцтвом про народження позивачки та свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.5, 6).
Після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина, а саме а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_2 залишила заповіт, в якому зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було і чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона за законом матиме право заповіла доньці ОСОБА_1 . Вказаний заповіт посвідчено секретарем Оноцької сільської ради ОСОБА_3 27.04.2005 року та зареєстровано в книзі для запису нотаріальних дій № (а.с.7).
Належність ОСОБА_2 житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 підтверджується довідкою КП “Виноградівське РБТІ” №88 від 24.02.2024 року (а.с.9), згідно якої житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 будівництвом завершений, рахується за ОСОБА_2 на підставі довідки виконкому Виноградівської міськради №20.8-07/34 від 31.01.2024 року. Правовастановлюючі документи не оформлені (а.с.10).
Інших спадкоємців передбачених ст.1241 ЦК України, немає.
Згідно довідки Виноградівської держнотконтори наданої ОСОБА_1 , видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 немає можливості, оскільки не представлено правовстановлюючий документ щодо належності спадкового майна спадкодавцеві.
Позивач спадщину прийняв у порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки проживав на час смерті з спадкодавцем за адресою АДРЕСА_1 , що стверджується відміткою у паспорті позивачки у графі місце проживання (а.с.4).
Згідно положень п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності може бути проведена на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Через відсутність необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно позивач позбавлений можливості оформити прийняття спадщини у регламентованому порядку.
Пунктом 1 ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» саме у разі неможливості нотаріуса оформити право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до положень п.3.3. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.
Потреба такого способу захисту права власності як пред'явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.5 ст.1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст..1217 ЦК України).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.2 ст.1223 ЦК України).
Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті матері, спадщину прийняла, оскільки на час смерті спадкодавця проживала та продовжує проживати у спадковому будинку, особи, які мають право претендувати на спадкове майно відсутні. Іншого способу захистити своє право спадкоємця, як визнання права власності в судовому порядку, у позивача не має.
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позивачем на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийВ. В. Леньо