Номер провадження: 11-кп/813/1269/24
Справа № 523/20102/13
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.04.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12013170490005971 від 15.09.2013 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Малиновського районного суд м. Одеси від 06.03.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Новомиколаївка, Комінтернівського р-ну, Одеської області, громадянин України, не працює, має середню освіту, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України,
встановив:
в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження №12013170490005971 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України.
Ухвалою місцевого суду, задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 04.05.2024 року, із застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) грн, з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду, оскільки він перебував у розшуку; тяжкість пред'явленого обвинувачення. Суд також послався на те, що міцність соціальних зв'язків ОСОБА_7 не є достатнім стримуючим фактором, який нівелює існуючи ризики.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Захисник посилається на те, що з моменту вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим, а саме з 2013 року, минуло 10 років, з урахуванням того, що останній фактично перебував у розшуку лише 4 дні.
Захисник звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи, 25.09.2020 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_7 було оголошено у розшук. На підставі вказаної ухвали, 28.12.2020 року Лиманським ВП ГУНП в Одеській області було заведено ОРС «Розшук» № 024020 від 28.12.2020 року стосовно ОСОБА_7 17.04.2023 ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_7 було повторно оголошено у розшук. 26.09.2023 року ст. о/у СКП ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області капітаном поліції ОСОБА_8 о 10:00 год. на підставі ухвали суду від 17.04.2023, затримано ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував у розшуку.
На адвокатський запит від 04.10.2023 року, захиснику 20.10.2023 повідомлено, що 22.09.2023 ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області була заведена ОРС «Розшук» №010181 від 22.09.2023 відносно ОСОБА_7 на підставі ухвали від 17.04.2023 року та 26.09.2023 ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 було затримано в порядку ст. 191 КПК України, на підставі ухвали суду, у зв'язку з чим, 26.09.2023 ОРС «Розшук» № НОМЕР_1 була закрита та направлена до архіву.
Крім того, захисник зазначає, що фактично має місце заведення двох ОРС «Розшук», а саме: 1) № 024020 від 28.12.2020 Лиманським ВП ГУНП в Одеській області; 2) № 010181 від 22.09.2023 ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області.
26.10.2023 року, на адресу ГУНП в Одеській області захисником направлено запит для уточнення вищевказаних відомостей, з наданням інформації за період з 26.09.2013 по день направлення відповідного запиту, з приводу того, чи перебував: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розшуку з зазначенням органу, який заводив ОРС «Розшук», дату заведення, номер та дату закриття.
02.11.2023 за вих. № 13/вх56/аз з ГУНП в Одеській області надійшла відповідь, що станом на 02.11.2023 на централізованих обліках в ІП «Розшук» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» громадянин: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Одеської області, Комінтернівського району, с. Новомиколаївка, перебував у розшуку, як особа, яка переховується від суду (ОРС «Розшук» № 010181 від 22.09.2023 ВП № 3 ОРУП № 1 та знято з обліків 27.09.2023).
Таким чином, на думку сторони захисту щодо обвинуваченого фактично заведено лише один ОРС «Розшук» № 010181 від 22.09.2023 ВП № 3 ОРУП № 1 та особа знята з обліків 27.09.2023 року, що свідчить про фактичне перебування останнього у розшуку лише 4 (чотири дні), а саме: з 22.09.2023 по 26.09.2023 року, з огляду на фактичне заведення ОРС лише 22.09.2023 на підставі ухвали суду від 17.04.2023 року. При цьому, Лиманським ВП обвинувачений не розшукувався, враховуючи відомості надані ГУНП в Одеській області.
За наведених обставин, сторона захисту вважає, що в даному провадженні закінчились строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання прокурора.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Захисник в апеляційній скарзі не просила здійснювати апеляційний розгляд за участю обвинуваченого.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, клопотання про розгляд справи за його участю не подавав, однак звернувся з клопотанням про здійснення розгляду за його відсутності.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності обвинуваченого та прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, яка підтримала апеляційну скаргу; дослідивши виділені матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати, продовжити, змінити або скасувати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 183, 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та на законних підставах визначив розмір застави.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Тим більш, апеляційний суд не має права на даній стадії вирішувати питання про можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки таке клопотання має бути подане стороною захисту, а суд першої інстанції зобов'язаний його розглянути та прийняти відповідне процесуальне рішення.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування реального ризику переховування останнього від суду, оскільки він тривалий час перебував у розшуку, виправдовуютьзастосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, на законних підставах визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог п.2 ч.5 ст.182 КПК, майже у мінімальному розмірі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою з огляду на перебування обвинуваченого у розшуку, а також те, що обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження. При цьому, апеляційний суд враховує, що обвинувачений, будучи обізнаним, що відносно нього існує кримінальне провадження, яке перебуває на розгляді в суді, до оголошення його у розшук, фактично не був заінтересований у розгляді даної справи.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб подальшого переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби подальшого переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Колегія суддів звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність обрання запобіжного заходу обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому дій, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого подальшого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу сторони захисту, що в розпорядженні апеляційного суду, під час здійснення розгляду апеляційних скарг на ухвали суду, постановлені на стадії судового розгляду, перебувають виділені матеріали кримінального провадження (копії: обвинувального акта, клопотання прокурора про продовження заходів забезпечення кримінального провадження та ухвала суду, постановлена за результатами розгляду клопотання прокурора). За таких обставин, посилання захисника на закінчення строки давності притягнення особи до кримінального відповідальності, може бути предметом розгляду лише суду першої інстанції, в розпорядженні якого перебувають всі матеріали кримінального провадження.
Разом з тим, враховуючи те, що з моменту вчинення обвинуваченим, відповідно до наданого обвинувального акта, кримінальних правопорушень минуло 10 років, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110). «Обвинувачення» для цілей п.1 ст. 6 може бути визначено як «офіційне повідомлення особі компетентним органом, в якому стверджується, що вона вчинила злочин», визначення, яке також відповідає перевірці того, чи «на становище підозрюваного це значно вплинуло» (див. згадуване вище рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 24, п. 46; рішення у справі «Фоті та інші проти Італії» (Foti and Others v. Italy) від 10 грудня 1982 року, серія A, № 56, п. 52). Що стосується закінчення «строку», в кримінальних справах період, на який поширюється дія п. 1 ст. 6, охоплює все провадження, про яке йдеться, включаючи апеляційне провадження (див. рішення у справі «Кеніґ проти Німеччини» ( Konig v.Germany) від 28 червня 1978 року, серія A, № 27, с. 33, п. 98).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малиновського районного суд м. Одеси від 06.03.2024 року, якою ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12013170490005971 від 15.09.2013 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо розумності строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4