Справа № 640/25685/21 Головуючий у 1 інстанції - Лисенко В.І.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
25 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 114 978,78 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення необхідно змінити, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Генерального прокурора від 28 жовтня 2019 року № 1235ц ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 29 жовтня 2019 року.
Цим же наказом зобов'язано Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
У зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення вихідної допомоги, остання звернулася з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва про стягнення недоплачених сум.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 326,26 грн.; зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та сплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 38 326, 26 грн.
Державна казначейська служба України, на підставі виконавчих листів Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/2175/20, 13.08.2021 провела безспірне списання коштів з рахунків Офісу Генерального прокурора в якості вихідної допомоги при звільненні з відрахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Як встановлено судом першої інстанції, на момент звільнення з органів прокуратури із позивачем не проведено остаточного розрахунку, а саме не виплачено вихідну допомогу у розмірі 38 326, 26 грн. При цьому, період затримки з 30.10.2019 по 13.08.2021 в даному випадку складає 448 робочих днів.
Матеріалами справи підтверджується перерахунок відповідачем на користь позивача вихідної допомоги в загальному розмірі 38 326, 26 грн., який здійснено 13.08.2021.
Водночас, в зв'язку з затримкою у виплаті позивачу вихідної допомоги, незважаючи на наявність рішення суду про обов'язковість виплати Офісом Генерального прокурора позивачу такої вихідної допомоги, ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак зменшив розмір стягнення до одного середнього місячного заробітку на момент звільнення, хоча зазначено суму, яку просив позивач у своєму позові - 114 978,78 грн.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).
Поряд із цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом №1697-VII.
Однак, Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.04.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої вказаної статті).
Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, частиною 5 статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому, враховуючи правові висновки Верховного Суду, висловлені зокрема у постанові від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено.
Також, Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 у справі № 640/2175/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку у сумі: 38 326,26 грн.; зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та сплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 38 326,26 грн.
Разом з тим, за змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Крім того, за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено статтями 117, 235 КЗпП є різними виплатами, адже мають різну правову природу. У контексті спірних правовідносин варто зауважити, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас, вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об'єктивних причин.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Як зазначалося вище, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, обов'язок з виплати середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП виникає у роботодавця у разі не проведення зі звільненим працівником розрахунку у день звільнення безвідносно до обставин його поновлення на роботі та прийняття рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в частині невиплати позивачу вихідної допомоги, а тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Керуючись положеннями абз. 3 п. 2 Порядку № 100, суд зазначає, що середня заробітна плата, при визначенні розміру вихідної допомоги, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1-3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 такого Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим вказаного пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Згідно довідки Офісу Генерального прокурора №18-953зп від 22.11.2019 сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1 825,06 грн. Сума середньомісячної заробітної плати складає 38 326,26 грн.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, період затримки у виплаті вихідної допомоги з 30.10.2019 по 13.08.2021 (448 робочих дні), що становить 817 626, 88 грн.
Колегія суддів відмічає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Як вже було зазначено вище, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі №640/2175/20 та виконавчого листа №640/2175/20 від 14.07.2021 Державною казначейською службою України лише 13.08.2021 здійснено виплату позивачу вихідної допомоги у сумі 30 852, 64 грн. після відрахування усіх обов'язкових платежів.
Колегія суддів враховує, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 30.10.2019 по 13.08.2021 значно перевищує розмір невиплаченої вихідної допомоги у 38326,26 грн., а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права, тривалість затримки розрахунку при звільненні.
Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі № 821/1083/17, з урахуванням таких критеріїв, як наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу розміру належних до виплати позивачу сум на день звільнення; співвідношення розміру вихідної допомоги порівняно із розрахованим середнім заробітком, за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи причини невиплати вихідної допомоги та той факт, що відповідач фінансується повністю з Державного бюджету України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України та задоволення позовних вимог у вказаній частині шляхом стягнення компенсації у розмірі одного середнього місячного заробітку на момент звільнення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було встановлено, що розмір одного середнього місячного заробітку на момент звільнення позивача становив 38 326,26 грн., а тому саме така сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню на користь позивача, а не 114 978, 78 грн. як зазначено в резолютивній частині оскаржуваного рішення.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, судом першої інстанції в резолютивні частині оскаржуваного рішення невірно зазначена сума, яку необхідно виплатити позивачу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Частиною 4 ст. 317 КАС України зазначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті позовних вимог, однак в резолютивній частині рішення невірно визначено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, то колегія суддів вважає, що резолютивна частина рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково.
Змінити абзац перший та абзац другий резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023, виклавши їх в наступній редакції:
«Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код - 00034051) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 38 326,26 грн. (тридцять вісім тисяч триста двадцять шість гривень 76 копійок)».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.