Постанова від 16.04.2024 по справі 752/1695/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/1695/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Колдіна О.О.

провадження №22-ц/824/4128/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Кулікової С.В.,

при секретарі: Курченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Басараб Наталії Володимирівни - представника ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки майна в натурі та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2015 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку і земельної ділянки, виділ в натурі майна, визнання права власності на частину земельної ділянки.

Відповідно до заявлених вимог позивач просила:

- поділити в натурі житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 ;

- виділити ОСОБА_1 в натурі 27/50 частини житлового будинку під АДРЕСА_2 та 27/50 частин земельної ділянки, загальною площею 0,1000га , кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 27/50 частин земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що на підставі Договору дарування, укладеного 07.05.2002 року між позивачем та ОСОБА_2 , їй належить 27/50 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , а інша частина будинку належить відповідачу.

Під час укладання договору дарування ОСОБА_2 зазначала, що земельна ділянка не приватизована, державний акт на право приватної власності не оформлювався та не видавався.

Вказує, що як стало відомо позивачу, 23.03.2000 року рішенням Київської міської ради № 56-3/777 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а 04.07.2002 року видано Державний акт на право приватної власності на землю.

Посилаючись на положення ст.120 ЗК України, позивач зазначає, що до неї при укладанні договору дарування частини будинку перейшло і право власності на 27/50 частини земельної ділянки.

Оскільки сторони не досягли домовленостей щодо поділу будинку та земельної ділянки, позивачка просила виділити їй в натурі в судовому порядку належну їй частину будинку та земельної ділянки, з одночасним визнанням права власності на земельну ділянку.

16.02.2021 р. судом в провадження прийнята заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить поділити в натурі житловий будинок з відповідними надвірними спорудами та будівлями під АДРЕСА_2 . Виділити ОСОБА_1 в натурі 27/50 частин житлового будинку які складаються з приміщень: 1-1 - коридор площею 6,20 кв.м. (фактичною площею 6,10 кв.м.), 1-2 коридор площею 5,40 кв.м. (фактичною площею 5,40) кв.м., 1-3 житловою площею 19,60 кв.м. (фактичною площею 19,0 кв.м.), 1-4 коридор площею 5,50 кв.м., 1-5 кухня площею 17,90 кв.м. (фактичною площею 16,90 кв.м.), 1-6 санвузол площею 8,70 кв.м. (фактичною площею 8,40 кв.м.), 1-7 житловою площею 15,90 кв.м. (фактичною площею 14,50 кв.м.), 1-8 житловою площею 13,20 кв.м.( фактична площа 11,90 кв.м.), загальною площею приміщень 92,40 кв.м. Також просила суд визнати за нею право власності на 27/50 частин земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 в натурі 27/50 частини житлового будинку під АДРЕСА_2 , які складаються з приміщень: 1-1 - коридор площею 6,20 кв.м. (фактичною площею 6,10 кв.м.), 1-2 коридор площею 5,40 кв.м. (фактичною площею 5,40) кв.м., 1-3 житловою площею 19,60 кв.м. (фактичною площею 19,0 кв.м.), 1-4 коридор площею 5,50 кв.м., 1-5 кухня площею 17,90 кв.м. (фактичною площею 16,90 кв.м.), 1-6 санвузол площею 8,70 кв.м. (фактичною площею 8,40 кв.м.), 1-7 житловою площею 15,90 кв.м. (фактичною площею 14,50 кв.м.), 1-8 житловою площею 13,20 кв.м.( фактична площа 11,90 кв.м.), загальною площею приміщень 92,40 кв.м.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі адвоката Басараб Н.В. - представника ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та визнати за ОСОБА_1 право власності на 27/50 частин земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під АДРЕСА_2

Скаргу обґрунтовує тим, що під час укладання договору дарування ОСОБА_2 зазначала, що земельна ділянка не приватизована, державний акт на право приватної власності не оформлювався та не видавався.

Проте, як стало відомо, ще 23 березня 2000 року рішенням Київської міської ради за №56-3/777 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га у Голосіївському районі по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, і відповідно 04 липня 2002 року видано Державний акт на право приватної власності на землю.

Тобто на час укладання Договору дарування 27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 07 травня 2002 року земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, була передана у власність ОСОБА_2 і державний акт на право приватної власності на землю перебував в стадії оформлення.

Отже, в силу ст.120 ЗК України, чинній на час укладання Договору дарування, при переході права власності на 27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 до позивача перейшло і право власності на 27/50 частин земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Проте, відповідач не визнає за позивачем права на частину земельної ділянки у відповідності до часток у праві власності на житловий будинок.

Зазначає, що суд при постановленні рішення дійшов цілком очевидного висновку про те, що особа, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна, по-різному підійшли до визначення площі земельної ділянки, право на яку має позивач.

Просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №689/26/17 від 16 червня 2020 року.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки не ґрунтуються на вимогах законодавства, чинного на момент набуття позивачем права власності на частину будинку.

Також вказував, що оскільки судом не встановлено підстав для задоволення вимог позивача про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, то, відповідно, положення ст.264 ЦК України не можуть бути застосовані.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що 07 травня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено Договір дарування, відповідно до якою відповідач подарувала позивачу 27/50 частин жилого будинку АДРЕСА_2 . Весь будинок має розмір жилої площі 67,40 кв м, розташований на земельній ділянці розміром 750 кв м та 624 кв м,, яка була відведена «Дарувателю» на підставі рішення виконкому №445 Київської міської ради депутатів 12.04.1955 року. Земля не приватизована, відповідно державний акт на право приватної власності не оформлювався та не видавався.

В частині третій п.2 Договору дарування зазначено, що за договором дарується: 1-1/6,2 кв.м. -коридор, 1-5/17,9 кв.м - кухня, 1-6/8,7 кв.м- санвузол, 1-7/15,9 кв.м - житлова, 1-8/ 13,2 кв.м житлова, що складає 27/50 частин домоволодіння.

Встановлено, що 04 липня 2002 року у ОСОБА_2 виникло право власності на земельну ділянку розміром 0,10 га по АДРЕСА_2 , про що видано Державний акт серії «I-КВ» № 148717.

В державному акті зазначено план зовнішніх меж земельної ділянки та кадастровий номер №79142134.

Вказаний акт виданий на підставі Рішення Київської міської ради від 23.03. 2000 року за № 56-3/777.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №СЕ-1202-1-1115.19 від 08.05.2020 року, експерт вважає технічно можливим виділення/поділ житлового будинку

АДРЕСА_2 відповідно до часток співвласників та суду запропоновано варіант поділу будинку, який повністю відповідає умовам договору дарування щодо приміщень, які виділяються кожній із сторін.

Сторонами не заперечувалося що позивач самостійно користується 27/50 частинами житлового будинку під АДРЕСА_2 , які складаються з наступних приміщень: 1-1 - коридор площею 6,20 кв.м. (фактичною площею 6,10 кв.м.), 1-2 коридор площею 5,40 кв.м. (фактичною площею 5,40) кв.м., 1-3 житловою площею 19,60 кв.м. (фактичною площею 19,0 кв.м.), 1-4 коридор площею 5,50 кв.м., 1-5 кухня площею 17,90 кв.м. (фактичною площею 16,90 кв.м.), 1-6 санвузол площею 8,70 кв.м. (фактичною площею 8,40 кв.м.), 1-7 житловою площею 15,90 кв.м. (фактичною площею 14,50 кв.м.), 1-8 житловою площею 13,20 кв.м.( фактична площа 11,90 кв.м.), загальною площею приміщень 92,40 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу положень ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст.367 ЦК України).

Відповідно до частин першої третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові Верховного Суду України від 03.04.2013 року у справі №6-12цс13 зроблено висновок про те, що виділ часток (поділ) жилого будинку, який перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Тобто, для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, враховується не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 601/180/16.

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 03 квітня 2013 року, справа № 6-12цс13, а також постанові від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, який підлягає державній реєстрації.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі № 725/602/18.

Враховуючи висновки судової будівельно-технічної експертизи, позицію сторін щодо виділення позивачу в натурі частини домоволодіння, що відповідає її частці у праві власності на будинок, суд приходить до висновку про можливість виділу в натурі позивачу 27/50 частин житлового будинку, що відповідає договору дарування від 07.05.2002 року.

Суд першої інстанції зазначав, що вимоги позивача про визнання за нею права власності на 27/50 частин земельної ділянки площею 0,1000 га кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під АДРЕСА_2 не підлягають задоволенню.

Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення вимог позивача про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, то суд вважав, що відповідно, положення ст.264 ЦК України не можуть бути застосовані.

Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на наступні обставини.

Так, судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення незаконного і необґрунтованого рішення в оскаржуваній частині із невірним застосуванням норм матеріального права.

На підставі Договору дарування, укладеного 07 травня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 позивачу належить 27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 .

Також 23/50 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 належать ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно зі ст.377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Така ж норма закріплена і Земельним кодексом України.

За ч.3 ст.88 Земельного Кодексу України - учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.2 ст.152 Земельного Кодексу України - власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

За ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набутгя права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Так, під час укладання договору дарування ОСОБА_2 зазначала, що земельна ділянка не приватизована, державний акт на право приватної власності не оформлювався та не видавався.

Отже, на час укладання Договору дарування 27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 07 травня 2002 року земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок була передана у власність ОСОБА_2 і державний акт на право приватної власності на землю перебував в стадії оформлення.

Таким чином, в силу ст.120 ЗК України, чинній на час укладання Договору дарування, при переході права власності на 27/50 частин житлового будинку АДРЕСА_2 до позивача перейшло і право власності на 27/50 частин земельної ділянки, загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Проте, відповідачка не визнає за позивачем права на частину земельної ділянки у відповідності до часток у праві власності на житловий будинок.

Суд при постановленні рішення дійшов вірного висновку про те, що особа, яка набула власності на нерухоме майно, має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено, та необхідну для обслуговування нерухомого майна, по-різному підійшли до визначення площі земельної ділянки, право на яку має позивач.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 689/26/17 від 16 червня 2020 року, «Укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивачки, під час нового розгляду справи необхідно з'ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру. Для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування будинку позивачки, слід з'ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.»

В даній постанові Верховним Судом в постанові Великої Палати викладені правові висновки щодо застосування норм права при аналогічних обставинах, коли на момент укладання договору відчуження житлового будинку діяла редакція ст.120 ЗК України на 2002 рік, а саме:

«6.25. Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

6.26. Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

6.27. Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин При переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

6.28. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи від 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

6.29. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

6.30. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

6.31. Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв'язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

6.32. Стаття ЗО Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком, і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).»

Отже, суд не врахувавши вищезазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину земельної ділянки.

Згідно абзацу 4 п.2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року «Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи».

Відповідно до Висновку Експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 02.02.2024 року №1-02/02 варіанти розподілу земельної ділянки АДРЕСА_2 у відповідності до часток співвласників у житловому будинку з виділенням ОСОБА_1 27/50 частин земельної ділянки загальною площею 0,1 га по АДРЕСА_2 , оформленої відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю І-КВ №148717 від 04.07.2002 року на ОСОБА_2 , описані в дослідницькій частині висновку та зображені на малюнках №5 - №8.

Оскільки варіанти розподілу земельної ділянки в натурі пропонувалися без відступу від ідеальних часток спільної часткової власності, розрахунки компенсації за ринковою вартістю не проводилися.

Колегія суддів погоджується з другим варіантом розподілу, про який просить у своїй заяві адвокат Басараб Н.В. - представник ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 27/50 частин цієї земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 27/50 частин земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під АДРЕСА_2 .

Здійснити розподіл земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під

АДРЕСА_2 згідно Варіанту №2 Висновку експерта за результатами проведення судової земельної-технічної експертизи №1-02/02 від 02.02.2024 року, наступним чином.

Для доступу та обслуговування частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами співвласнику ОСОБА_1 , виділити земельну ділянку площею 0,0540 га (540 кв.м.), яка обмежена лініями розподілу:

- від точки «9» лінія розподілу, яка складається з двох відрізків довжиною 4,36 м + 13,15 м проходить по АДРЕСА_2 через точку «10» в точку «11»;

- від точки «11» лінія розподілу проходить по стіні житлового будинку, по лінії розподілу будинку через точку «14» в точку « 15»;

- від точки «15» лінія розподілу проходить по стіні житлового будинку через точки « 18», «19», «22», «23» в точку «29»;

- від точки «29» лінія розподілу довжиною 0,44 м проходить в точку «24», яка знаходиться на відстані 0,44 м від стіни будинку ОСОБА_2 ;

- від точки «24» лінія розподілу проходить паралельно стіні господарської споруди (г/с) ОСОБА_1 довжиною 1,96 м в точку «25»;

- від точки «25» лінія розподілу довжиною 0,71 м проходить в точку «26»;

- від точки «26» лінія розподілу довжиною 7,76 м проходить паралельно стіні житлового будинку в точку «27»;

- від точки «27» лінія розподілу довжиною 16,24 м проходить в точку «28»», яка знаходиться на східній межі ділянки;

- від точки «28» лінія розподілу довжиною 18,09 м проходить по східній межі ділянки в точку «7»;

- від точки «7» лінія розподілу, яка складається з двох відрізків довжиною 16,26 м+ 22,45 м проходить в точку «9», яка знаходиться на куті ділянки по АДРЕСА_2 .

Для доступу та обслуговування частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами співвласнику ОСОБА_2 , лініями розподілу: виділити земельну ділянку площею 0,0460 га (460 кв. м.), яка обмежена,

- від точки «11» лінія розподілу, яка складається з двох відрізків точку «1»; довжиною 1,00 м + 3,01 м проходить по АДРЕСА_2 через точку «12» в точку «1»;

- від точки «1» лінія розподілу проходить по межі ділянки з північного боку довжиною 8,31 м + 5,75 м + 1,48 м + 6,46 м + 15,64, через точки «2», «3», «4», «5» в точку «б»;

- від точки «6» лінія розподілу довжиною 14,13 м проходить по східній межі ділянки в точку «28»;

- від точки «28» лінія розподілу довжиною 16,24 м проходить в точку «27»;

- від точки «27» лінія розподілу довжиною 7,76 м проходить паралельно стіні житлового будинку в точку «26»;

- від точки «26» лінія розподілу довжиною 0,71 м проходить в точку «25»;

- від точки «25» лінія розподілу довжиною 1,96 м проходить паралельно стіні г/с ОСОБА_1 в точку «24»;

- від точки «24» лінія розподілу довжиною 0,44 м, яка знаходиться від стіни будинку на відстані 0,44 м проходить в точку «29»;

- від точки «29» лінія розподілу проходить по стіні будинку через точки «23», «22», «19», «18» в точку «15»;

- від точки «15» по лінії розподілу будинку в точку « 14»;

- від точки « 14» лінія розподілу проходить по стіні житлового будинку в точку «11», яка знаходиться по АДРЕСА_2 .

Встановити сервітут на земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,0013 га (13 кв.м.) для обслуговування частини житлового будинку ОСОБА_2 , яка обмежена лініями розподілу: 15-18-19-22-21-20-17-16-15.

Встановити сервітут на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0010 га (10 кв.м.) для обслуговування частини житлового будинку ОСОБА_1 , яка обмежена лініями розподілу: 11-12- 13-14-11.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 27 900 грн вартості судово-земельної експертизи та 730 грн 80 коп. за подачу апеляційної скарги.

В решті рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Басараб Наталії Володимирівни - представника ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 79142134 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель під АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 27/50 частин цієї земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

АДРЕСА_2 згідно Варіанту №2 Висновку експерта за результатами проведення судової земельної-технічної експертизи № 1-02/02 від 02.02.2024 року, наступним чином.