24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 585/1865/22
провадження № 51-5845 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2024 року щодо нього,
встановив:
Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, ОСОБА_4 засуджено:
за ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці;
за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки без конфіскації майна;
за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту строком на 2 місяці.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки без конфіскації майна.
Строк відбування покарання вирішено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 25 по 27 червня 2022 року із розрахунку, що одному дню тримання під вартою відповідає один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він, восени 2021 року, в березовій рощі в АДРЕСА_1 знайшов 2 рослини роду коноплі та усвідомлюючи й достеменно знаючи, що дані рослини являються нарковмісними, і що з них можна виготовити канабіс, з метою подальшого власного вживання шляхом куріння зірвав вказані рослини та переніс їх до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де пізніше шляхом перетирання руками подрібнив знайдені ним рослини коноплі, виготовивши в такий спосіб особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс. Зазначений наркотичний засіб, загальна маса якого в перерахунку на висушену речовину становить 57, 71 г, ОСОБА_5 поклав до паперових згортків та незаконно зберігав за вказаним місцем проживання до моменту вилучення його працівниками поліції 25 березня 2022 року.
Крім того, 25 червня 2022 року, близько 12 год, ОСОБА_5 , перебуваючи поруч з магазином « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_3 , помітив залишений без нагляду мопед марки ALPHA моделі ZS50F, д.н.з. НОМЕР_1 , який належав потерпілому ОСОБА_6 , після чого у нього виник злочинний умисел направлений на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом. Під час перебування поруч з магазином, до ОСОБА_7 на велосипеді під'їхав ОСОБА_8 , якому він запропонував спільно незаконно заволодіти транспортним засобом, на що той погодився. Так, ОСОБА_8 , впевнившись, що за його діями ніхто не слідкує, підійшов до мопеда та шляхом котіння перемістив вказаний транспортний засіб на значну відстань від магазину, а ОСОБА_5 , в свою чергу, сів на велосипед ОСОБА_8 та поїхав за ним. Далі ОСОБА_8 зупинився в заздалегідь обумовленому місці, після чого передав мопед ОСОБА_9 , який скориставшись наявністю ключів в замку запалення завів двигун мопеда та поїхав, таким чином розпорядившись ним на власний розсуд.
Також, в жовтні 2021 року, точної дати та часу не встановлено, ОСОБА_4 , здійснюючи розбирання напівзруйнованого сараю на території за адресою: АДРЕСА_4 , знайшов пістолет Zoraki моделі 914, 7 проміжних патронів зі сталевим сердечником, 1 проміжний патрон зі сталевим сердечником (без порохового заряду), 1 проміжний патрон зі сталевим сердечником зі зменшеною швидкістю кулі (без порохового заряду), 1 проміжний, 3 проміжні патрони (без порохового заряду), 1 холостий патрон, 1 пістолетний патрон, 2 пістолетні патрони «Parabellum» та 33 гвинтівочних патрони кільцевого запалення, при цьому усвідомлюючи, що вказані предмети заборонені до вільного обігу, забрав їх та переніс до місця свого проживання, де в подальшому незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу.
Крім того, ОСОБА_4 , восени 2021 року, перебуваючи за місцем свого проживання, шляхом розбирання частини знайдених ним патронів, виокремив з їх складу порохові заряди та пересипав в пластикові пляшки з-під молочного продукту та парфумів для подальшого зберігання за вказаним місцем.
Також, 13 лютого 2023 року, ОСОБА_4 , перебуваючи біля автобусної зупинки громадського транспорту по АДРЕСА_5 , виявив металевий предмет у формі кастету, який поклав до кишені одягу з метою подальшого носіння. Наступного дня ОСОБА_4 , повертаючись додому на автомобілі зі своїм знайомим ОСОБА_10 , близько 22 год 42 хв. був зупинений працівниками поліції неподалік території ДП «ДАК «Хліб України» Роменський КХП» по вул. Прокопенка в м. Ромни Сумської області, де добровільно видав працівнику поліції холодну зброю дробильної дії, виготовлену саморобним способом з використанням промислового обладнання - кастет.
В касаційній скарзі засуджений просить змінити оскаржувані судові рішення, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням та покласти обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. В обґрунтування зазначає, що призначене покарання є занадто суровим, оскільки місцевим судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК України враховано всі обставини, які пом'якшують покарання, однак залишено поза увагою підстави для його звільнення від відбування покарання із застосуванням ст. 75 цього Кодексу. На думку ОСОБА_4 , судами в повній мірі не враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, фактичні обставини їх скоєння та наслідки, характер його протиправних дій і думку потерпілого, який не наполягав на призначенні покарання у виді позбавлення волі, а також всі характеризуючі дані про його особу. На переконання засудженого, наведені обставини є достатніми не лише для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а і для його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді скарги Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. ч. 1, 2 ст. 263, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Колегія суддів Верховного Суду вважає неспроможними доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, яка полягає у не застосуванні приписів статті 75 КК України, з огляду на таке.
Зі змісту скарги вбачається, що ОСОБА_4 фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та подальшого звільнення від його відбування з випробуванням, які пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Загальні засади призначення покарання, визначені в ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
За правилами ст. 75 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише у тому разі, коли для цього є умови і підстави, визначені ст. 75 КК України.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Вказаних вимог судами першої та апеляційної інстанцій дотримано повністю.
Як слідує зі змісту оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_4 покарання, місцевий суд врахував:
- характер і ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, які є нетяжким та тяжкими злочинами, а також кримінальним проступком, обставини їх вчинення, характер і ступінь тяжкості спричинених наслідків;
- дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, пенсіонер, має постійне місце проживання, матеріальний та сімейний стан, а також стан здоров'я;
- обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_6 , шляхом повернення майна, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Вирішуючи питання щодо призначення покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України, суд врахував наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вказаних кримінальних правопорушень, особу винного, та на підставі ст. 69 цього Кодексу призначив йому покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією вказаних норм матеріального права у виді позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим місцевий суд визначив ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Не погодившись із вироком суду, зокрема, в частині незастосування звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звернувся із апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що призначене ОСОБА_4 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, як особи, що представляє підвищену суспільну небезпеку, лише за умови ізоляції його від суспільства.
Разом з цим, у касаційній скарзі засуджений посилається, як на підстави для звільнення його від відбування призначеного покарання з іспитовим строком, на сукупність тих самих обставин, що були встановлені і досліджені судом першої інстанції та оцінені судом апеляційної інстанції під час апеляційної перевірки судового рішення. Зазначені обставини стали підставою для призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, проте не свідчать про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, відповідно до положень ст. 75 КК України
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що за обставин даного кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , призначене йому покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому, на переконання Суду, у даному випадку засудженому призначено покарання, яким в повній мірі досягається мета покарання, і саме таке покарання буде достатнім для його виправлення та сприятиме змінам поведінки, які фактично унеможливлюють вчинення ОСОБА_4 нового кримінального правопорушення, з огляду на зміни ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним власної суспільно-небезпечної дії.
Окрім того, суд апеляційної інстанції проаналізував довід апеляційної скарги щодо помилкового зазначення у вироку місцевого суду посилання на судимість ОСОБА_4 та вказав, що дана обставина не призвела до неправильного призначення обвинуваченому покарання, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано не встановив підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК України.
За наслідками апеляційного розгляду, суд проаналізував доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , які є аналогічними доводам його касаційної скарги, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді на них, з наведенням мотивів постановленого рішення. Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Судові рішення відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_4 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, засудженим у касаційній скарзі не наведено.
Також, колегія суддів звертає увагу засудженого на те, що думка потерпілого щодо призначення покарання, як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, не є вирішальною та не може обмежувати суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2024 року щодо нього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3