25.04.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1402/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.
суддів: Іванов О.Г., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 (повний текст складено та підписано 03.07.2023 суддя Корсун В.Л.) у справі №908/1402/23
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ”, м. Київ
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”, м. Запоріжжя
про стягнення 7 640,83 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УСГ”, м. Київ звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” страхового відшкодування у розмірі 7 640,83 грн., а саме: 4 983,68 грн. страхового відшкодування, 1 249,33 грн. пені, 1 239,06 грн. інфляційних втрат та 168,76 грн. 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1402/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” на користь приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” - 4 983 грн 68 коп. страхового відшкодування, 1 239 грн 06 коп. інфляційних втрат, 168 грн 76 коп. 3% річних, 2 245 грн 15 коп. судового збору та 1 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо щодо стягнення 1 249,33 грн пені (за період з 10.10.22р. до 10.04.22), місцевий господарський суд дійшов висновку, що положення п. 36.5 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.
Відмовляючи в задоволені клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, місцевий господарський суд, з огляду на ступінь складності даної справи (стягнення виплаченого страхового відшкодування у розмірі 4 983,68 грн), дійшов до висновку, що заявлена до стягнення сума винагороди не має характеру необхідної, не є обґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, а їх стягнення з відповідача в повному обсязі становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципами розумності та справедливості. А тому, зазначена сума (з врахуванням часткового задоволення позовних вимог) підлягає зменшенню до 1500,00 грн, яка в даному випадку і підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача за наслідками розгляду даної справи.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаними рішеннями, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УСГ” звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні пені та стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 1 249,33 грн та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з вказаним рішенням суду в частині відмови у стягненні пені та стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1 500,00 грн., та вважає, що воно постановлене з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржник категорично не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені у розмірі 1249,33грн.
Скаржник вважає, що у суду першої інстанції, встановивши, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з виплати позивачеві страхового відшкодування поза межами граничного строку (не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування), були наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов'язання.
Скаржник посилається на те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд мав виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Так п. 5.1 договору про надання правової (правничої) допомоги, встановлено, що за надання правової (правничої) допомоги адвокатським бюро, у справах, де клієнт виступає в якості позивача, клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок за кожну справу, неважливо скільки часу було витрачено адвокатом та проведено роботи для аналізу та підготовки до суду даної справи, оскільки в договорі про надання правничої допомоги чітко вказано розмір гонорару за виконану ним роботу, а не за час, витрачений на вказану роботу.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції при постановленні рішення у вказаній частині не було взято до уваги вказані норми матеріального права, і як наслідок, у вказаній частині ухвалено незаконне та необґрунтоване рішення.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, в зв'язку з чим зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми процесуального права та невірно застосував норми матеріального права, та, як наслідок постановив незаконне та необґрунтоване рішення.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до суду, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі № 908/1402/23 залишити без змін.
В обґрунтування своїх заперечень щодо відшкодування на користь Позивача пені, Відповідач зазначає на тому, що враховуючи ч. 6 ст. 232 ГК України, строк в межах якого нараховується пеня: 6 місяців Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань становить 804,40 грн.
Але беручи до уваги прикінцеві положення Господарського Кодексу України у п.8 у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVI^-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позико давцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустой ку, штраф, пеню за таке прострочення. І в даному випадку доречним буде затасувати аналогія закону. Ана логія закону є застосування до не врегульованим конкретної нормою правовідносин норми закону, яка ре гламентує подібні відносини. Необхідність застосування даного прийому обумовлена тим, що рішення по будь-якій справі обов'язково має мати правову підставу. Тому в разі відсутності норми, прямо передбачає спірний випадок, потрібно відшукати норму, регулюючу максимально подібні зі спірним відносини.
В обґрунтування своїх заперечень, Відповідач зазначає на тому, що аналогічні позови Позивача до Відповідача вже заяв лялись до Господарського суду Запорізької області, також навіть у акті виконаних робіт наданим до позо ву наявний лише перелік справ до Відповідача та до іншої страхової компанії, тож Відповідач заявляє, що підготовка відповідної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної ро боти оскільки вказана справа є малозначною та розглядається судом у порядку спрощеного позовного про вадження без виклику сторін. При виготовленні Позовної заяви не вимагалося проводити додатковий аналіз великої кількості законів та підзаконних актів адже нормативно-правове регулювання спірних правовідносин регулюються нормами ЦК України та Законом.
Оскільки з договору про надання правничої допомоги та акту виконаних робіт не можливо становити перелік яких саме послуг, щодо конкретної справи надавалось, звертаємо увагу суду, що така послуга як копіювання, звірення, зшивання до додатків до позовної заяви, підготовка справи до відправки не потребували професійних навичок. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».
Таким чином враховуючи вищевикладене вважає, що витрати на правничу допомогу підля гають задоволенню у розмірі 1500,00 грн.
Отже судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі було повно та всебічно досліджено обставини та докази надані до матеріалів справи, надано їм вірну оцінку, вірно застосовано норми матеріального права та прийнято законне рішення у справі.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Ухвалою суду від 21.07.2023 витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи №908/1402/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження відкладено до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 908/1402/23.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 07.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1402/23.Призначено розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розпорядженням керівника апарату суду від 25.04.2024р., у зв'язку з припиненням повноважень судді Орєшкіної Е.В., відповідно до ст. 123 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018р. зі змінами.
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Дарміна М.О. у складі колегії суддів: Іванова О.Г.,Кощеєва І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2024р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1402/23 прийнято до свого провадження, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УСГ”, м. Київ звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” страхового відшкодування у розмірі 7 640,83 грн., а саме: 4 983,68 грн. страхового відшкодування, 1 249,33 грн. пені, 1 239,06 грн. інфляційних втрат та 168,76 грн. 3 % річних.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній розмір суми судових витрат (витрат на надання правової допомоги), який становить 5000 грн.
У відзиві на позовну заяву, відповідач позов в частині стягнення суми відшкодування у розмірі 4 983,68 грн. грн визнав. Також просив зменшити витрати на правову допомогу до 1000,00 грн та повернути позивачеві з Державного бюджету України 50% сплаченого судового збору.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1402/23 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” на користь приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” - 4 983 грн 68 коп. страхового відшкодування, 1 239 грн 06 коп. інфляційних втрат, 168 грн 76 коп. 3% річних, 2 245 грн 15 коп. судового збору та 1 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу суд зазначив, що обґрунтованість, співмірність із заявленою ціною позову та складністю виконаної роботи складає 1500грн.
Відмовляючи у стягненні пені у розмірі 1249,33грн., суд зазначив, що правові підстави для стягнення пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін не визначено.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Предметом апеляційного перегляду є рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 1249,33грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн., а отже врешті рішення господарського суду не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції в іншій частині не переглядається.
З урахуванням вищевикладенного, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині встановлення обставин того, що 26.07.21 між ПАТ “СК “УСГ” та ТОВ фірма “Бріс” ЛТД укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0301-21-00282, предметом якого є страхування транспортних засобів, зазначених в додатках до нього. Відповідно до Додатку № 1, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль “ТОYОТА Proace”, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , 2021 року випуску; того, що внаслідок дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу “ТОYОТА Proace”, держ. № НОМЕР_1 та транспортного засобу “SMART”, держ. № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , яка мала місце 01.09.21р. застрахований транспортний засіб “ТОYОТА Proace”, держ. № НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, а Каравську М.В. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.09.21 у справі № 760/24136/21 (провадження №3/760/9584/21) визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн; згідно з рахунком №ВДиС-0055503 від 02.09.21 загальна вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу “ТОYОТА Proace”, держ. № НОМЕР_1 , 2021 р.в., склала 7 583,68 грн.; відповідно до страхового акту від 14.09.21 № ДККА-77453 та розрахунку страхового відшкодування від 14.09.21 визначено суму, що належить до виплати у розмірі 7 583,68 грн. Позивачем на підставі договору добровільного страхування та страхового акту 14.09.21 № ДККА-77453 здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 7 583,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7 583,68 від 25.08.21.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи та, оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу “SMART”, держ. № НОМЕР_2 , що спричинив зазначене ДТП, застрахована у відповідача згідно з полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 204037362.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з рахунком №ВДиС-0055503 від 02.09.21 загальна вартість відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу “ТОYОТА Proace”, держ. № НОМЕР_1 , 2021 р.в., склала 7 583,68 грн.
Відповідно до страхового акту від 14.09.21 № ДККА-77453 та розрахунку страхового відшкодування від 14.09.21 визначено суму, що належить до виплати у розмірі 7 583,68 грн.
Позивачем на підставі договору добровільного страхування та страхового акту 14.09.21 № ДККА-77453 здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 7 583,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7 583,68 від 25.08.21.
Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в часитині того, що : « … У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи та, оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу “SMART”, держ. № НОМЕР_2 , що спричинив зазначене ДТП, застрахована у відповідача згідно з полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 204037362, то останній має відшкодовувати шкоду завдану внаслідок ДТП.
З огляду на викладені обставини справи, умови полісу серії ЕР № 204037362, положення статей 12, 22, 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, статей 9, 27 Закону України “Про страхування”, ст. 993 ЦК України, суд дійшов висновку, що ТДВ “СК “Кредо” (код ЄДРПОУ 13622789, відповідач у цій справі) повинно відшкодувати позивачу у встановлений законом строк шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком, у межах суми, що перейшла до позивача з урахуванням того, що франшиза за полісом серії ЕР № 204037362 становить 2600,00 грн.
Згідно із ст. 29, п. 32.7 ст. 32 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затв. наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.03 № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = Ср + См + Сс * (1- Ез), де:
Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;
См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;
Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.17 у справах № № 910/3650/16, 910/32969/15, від 06.02.18 у справі № 910/3867/16, від 01.02.18 у справі № 910/22886/16.
Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
Враховуючи, що автомобіль “ТОYОТА Proace”, держ. № НОМЕР_1 2021 р. випуску, відповідно станом на момент вчинення ДТП Ез = 0.
Перевіривши розрахунок розміру матеріального збитку судом встановлено, що він виконаний вірно, у відповідності до Методики.
За таких обставин, а також приймаючи до уваги визнання позову відповідачем в зазначеній частині, судом задовольняється позовна вимога ПрАТ “СК “Українська страхова група” до ТДВ “Страхова компанія “Кредо” про стягнення 4 983,68 грн страхового відшкодування (7 583,68 грн виплачене страхове відшкодування - 2 600,00 грн франшиза)…
… Оскільки правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а також те, що правовідносини, які склались між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням, то враховуючи, що відповідач отримав вимогу позивача (заяву про виплату страхового відшкодування від 18.11.21 № 45098 (про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення), однак не виплатив суму страхового відшкодування у визначений ст. 530 ЦК України строк, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача (ТДВ “СК “Кредо”) на користь позивача інфляційного збільшення 1 239,06 грн та 3 % річних у розмірі 168,76 грн.
Як наслідок судом визнаються законними та такими, що підлягають частковому задоволенню вимоги позивача до відповідача про стягнення 168,76 грн. 3 % річних та 1 239,06 грн індексу інфляції…»
Разом з тим ,колегія суддів визнає таким, що не відповідає, встановленим обставинам справи висновок суду першої інстанції в частині того, що : « … даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань сторін у цій справі.
Законами України “Про страхування” та “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (спеціальними законами), які в окремих випадках застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено нарахування неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом чи в порядку суброгації до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, договірні відносини між сторонами відсутні.
Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно з п.1 ч.2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін не визначено.
Положення п. 36.5 ст. 36 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика…»
Відповідно до пунтку 4 частини 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив, в тому числі повинен містити обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується.
За текстом відзиву на позовну заяву, відповідач визнава наступні обставини :
« … Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобілю SMART fortwo д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована у Відповідача згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової-відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/ 204037362 (надалі - Поліс №ЕР/ 204037362), Позивач звернувся до Відповідача за виплатою страхового відшкодування.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) - преамбула Закону.
Пунктом 2.1 статті 2 Закону передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Тобто порядок оформлення Полісу та здійснення страхового відшкодування за таким Полісом визначається Законом.
Після виплати страхового відшкодування за Договором на підставі ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» перейшло право вимоги потерпілого, що отримав страхове відшкодування. Тобто, у правовідносинах відбулась заміна кредитора.
А отже, на відносини між нашою страховою компанією та Позивачем з моменту здійснення Позивачем страхового відшкодування почали поширюватися норми Закону.
Відповідно до ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовується витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно п. 32.7 ст. 32 Закону Страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу.
Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на розмір франшизи.
Франшиза згідно поліса - 2600,00 грн.
З урахуванням наданих Позивачем доказів, ТДВ СК «Кредо» визнає вимогу Позивача про відшкодування шкоди у розмірі 4983,68 грн (7583,68 грн.-2600грн (франшиза)=4983,68грн)…» (а.с. 68-69).
З урахуванням вищевикладенного, колегія суддів констатує, що відповідач визнавав ту обставину, що станом на дату ДТП правовідносини між ним та водієм транспортного засобу “SMART”, держ. № НОМЕР_2 ОСОБА_1 були унормовані полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 204037362 та Закону України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Як вбачається з преамбули Закону України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1.1. страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;
1.2. страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування";
1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;
1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;і
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право па отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що місцевий господарський суд помилково не застосував у спірних правовідносинах положення Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому колегія суддів відхиляє помилкові доводи відповідача, викладені в розділі « Щодо відшкодування на користь Позивача пені» відзиву на позовну заяву з огляду на наступне:
Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Виходячи зі змісту наведеної норми, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов'язок сплатити її. Відповідну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Колегія суддів зауважує, що контексті спірних правовідносин диспозиція « якщо інше не встановлено законом» частини 6 статті 232 Господарського кодексу України має бланкетний характер, оскільки передбачає перехід до іншої норми, а саме пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV .
При цьому, колегія суддів враховує, що позивач, як страховик за договором добровільного страхування, набув право вимоги на підставі ст.993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" щодо виплати страхового відшкодування, до страховика, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, відтак є особою, яка має право на отримання пені у відповідності до п.36.5 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З урахуванням відсутності заперечень щодо правильності розрахунків, заявленої позивачем пені у розмірі 1 249,33 грн пені за період з 24.11.2021р. до 22.02.2022р. (включно), відповідна частина позовних вимог визнається колегією суддів такою, що підлягає задоволенню. Вирішуючи питання правомірності висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволені витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн, колегія суддів виходить з наступного:
Згідно зі статтею 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI визначає, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону № 5076-VI).
Згідно зі статтею 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
На виконання вказаних норм чинного законодавства Позивач надав суду наступні документи: договір про надання правової (правничої) допомоги, акт виконаних робіт та платіжне доручення про їх оплату.
Відповідно до умов п. 5.1 Договору № 1-12/2022-К про надання правової (правничої) допомоги, за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро, у справах, де КЛІЄНТ виступає в якості позивача, КЛІЄНТ перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок за кожну справу незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них. КЛІЄНТ перераховує гонорар Адвокатському бюро не пізніше 5-ти (п'яти) робочих днів після надання Адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунку до нього.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що умовами 5.1 Договору № 1-12/2022-К про надання правової (правничої) допомоги вартість послуг адвоката визначена у фіксованому розмірі 5 000,00 грн, незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них
Діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи проти заявленного до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач у своєму відзиві зазначав про наступне: « … Згідно Договором допомогу надання правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару 5000,00грн.
Крім того, як вбачається з Судової влади України аналогічні позови Позивача до Відповідача вже заявлялись до Господарського суду Запорізької області, також навіть у акті виконаних робіт наданим до позову наявний лише перелік справ до інших страхових компаній, тож Відповідач заявляє, що підготовка відповідної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи оскільки вказана справа є малозначною та розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При виготовленні Позовної заяви не вимагалося проводити додатковий аналіз великої кількості законів та підзаконних актів адже нормативно-правове регулювання спірних правовідносин регулюються нормами ЦК України та Законом.
Оскільки з договору про надання правничої допомоги та акту виконаних робіт не можливо становити перелік яких саме послуг, щодо конкретної справи надавав звертаємо увагу суду, що така послуга як копіювання, звірення, зшивання до до позовної заяви, підготовка справи до відправки не потребували професійних .навичок. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/15 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребували професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не була передбачені договором».
Таким чином враховуючи вищевикладене вважаємо, що витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 1000,00 грн…» (а.с .72).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Вищенаведені доводи відповідача щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів визнає такими, що носять декларативний характер, оскільки вони не підтверджують належними і допустимими доказами ту обставину, що задоволенню підлягають витрати на професійну правничу допомогу саме в розмірі 1000,00 грн.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Місцевий господарський суд, приймаючи рішення про відмову в задоволені 3500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу : « … з огляду на ступінь складності даної справи (стягнення виплаченого страхового відшкодування у розмірі 4 983,68 грн), заявлена до стягнення сума винагороди не має характеру необхідної, не є обґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України…» не врахував, що спір виник з вини відповідача не навів крітерії, за якими він дійшов висновку про те, що " ... стягнення з відповідача в повному обсязі становитиме надмірний тягар для останнього…» і чому справедливим буде саме 1 500,00 грн.
Колегія суддів констатує, що позовна заява складає дев'ять сторінок машинописного тексту (а.с. 1-9), в тому числі розрахунки пені, інфляційних та 3 % (а.с. 5,6).
Оскільки, як встановлено вище, умовами п. 5.1 Договору № 1-12/2022-К про надання правової (правничої) допомоги вартість послуг адвоката визначена у фіксованому розмірі 5 000,00 грн, незалежно від переліку наданих послуг та часу, витраченого на них, а зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в Акті виконаних робіт від 14.04.2023 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1-12/2022-К від 20.12.2022 (а.с. 58) відповідає умовам Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1-12/2022-К від 20.12.2022 (а.с. 54-57) не оспорюється сторонами, колегія суддів доходить висновку, що висновок суду першої інстанції в частині того, що : « … їх стягнення з відповідача в повному обсязі становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципами розумності та справедливості. А тому, зазначена сума (з врахуванням часткового задоволення позовних вимог) підлягає зменшенню при прийнятті відповідного рішення про розподіл судових витрат…
… обґрунтованою та такою, що відповідає зазначеним вище критеріям, є сума винагороди в розмірі 1500,00 грн, яка в даному випадку і підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача за наслідками розгляду даної справи…»
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу в частині того, що : « …
Згідно Договором допомогу надання правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару 5000,00грн.
Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допо¬моги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адво¬катський досвід, науково-теоретична підготовка.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що від-шкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з ура-хуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Витрати за послуги адвоката, що наявні в матеріалах справи, дані докази на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути зміне¬ний лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини ад¬воката та його клієнта.
Водночас, щодо включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до по¬ложень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхід¬ними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Щодо цього, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило роз¬поділу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цьо¬го Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) мо¬же відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову до¬помогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішен¬ня, а, натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових ви-трат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) пове¬дінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання сто¬роною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Крім того, як вбачається з Судової влади України аналогічні позови Позивача до Відповідача вже заяв¬лялись до Господарського суду Запорізької області, також навіть у акті виконаних робіт наданим до позо¬ву наявний лише перелік справ до Відповідача та до іншої страхової компанії, тож Відповідач заявляє, що підготовка відповідної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної ро¬боти оскільки вказана справа є малозначною та розглядається судом у порядку спрощеного позовного про¬вадження без виклику сторін. При виготовленні Позовної заяви не вимагалося проводити додатковий аналіз великої кількості законів та підзаконних актів адже нормативно-правове регулювання спірних правовідносин регулюються нормами ЦК України та Законом,
Оскільки з договору про надання правничої допомоги та акту виконаних робіт не можливо становити перелік яких саме послуг, щодо конкретної справи надавалось, звертаємо увагу суду, що така послуга як копіювання, звірення, зшивання до додатків до позовної заяви, підготовка справи до відправки не потребували професійних навичок. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».
Таким чином враховуючи вищевикладене вважаємо, що витрати на правничу допомогу підля¬гають задоволенню у розмірі 1500,00 грн.
Отже судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі було повно та всебічно досліджено обставини та докази надані до матеріалів справи, надано їм вірну оцінку, вірно застосовано норми матеріального права та прийнято законне рішення у справі…» відхиляються колегією суддів як такі, що знаходяться в межах обов'язку апелянта нести негативні наслідки, пов'язані з ухиленням від можливості користування своїми правами в господарському процесі, зокрема надання доказів на спростування доводів іншої сторони. Що, в свою чергу, цілком узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанцій під час прийняття оскаржуваного рішення знайшли своє підтвердження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1402/23 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” на нього, відповідно, підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4026,00 грн. покладаються на Товариство з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо”.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1402/23 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2023 у справі №908/1402/23 в частині відмови в задоволенні 1249,33 грн пені та 3500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу - скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, код ЄДРПОУ 13622789) на користь приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) - 4 983 грн 68 коп. страхового відшкодування, пеню у розмірі 1249,33 грн, 1 239 грн 06 коп. інфляційних втрат, 168 грн 76 коп. 3% річних, 2 684 грн 00 коп. судового збору та 5 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.»
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, код ЄДРПОУ 13622789) на користь приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.
Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, за винятком випадків передбачених п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 25.04.2024.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.Г. Іванов