Справа № 182/3021/22
Провадження № 2/0182/2090/2024
Іменем України
25.04.2024 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Нікопольської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної давності,-
26.07.2022 року позивач звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з даним позовом, мотивуючи його наступним.
ОСОБА_1 з 2004 року зареєстрована та безперервно проживає у домоволодінні АДРЕСА_1 . Дане володіння належить їй на праві приватної спільної часткової власності в розмірі 14/25 частки, відповідно до договору купівлі-продажу від 04.06.2004 року. Другим співвласником домоволодіння є ОСОБА_2 , яка володіє 11/25 частки на підставі договору купівлі-продажу від 14.01.1982 року. На час придбання ОСОБА_1 домоволодіння, ОСОБА_2 вже померла. За весь час проживання позивачки в будинку будь-яких спадкоємців у неї не залишилось, а тому зазначений об'єкт нерухомості на даний час не має власника. На сьогоднішній день ОСОБА_1 продовжує проживати в даному будинку, добросовісно та відкрито володіє цим майном більше 18 років.
На підставі викладеного та у відповідності зі ст. 344 ЦК України, позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 11/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 29.07.2022 року суддею Багровою А.Г. позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву (а.с. 18).
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_3 з посади судді, згідно рішення Вищої Ради правосуддя №527/0/15-23 від 25.05.2023 року, ухвалою суду від 07.08.2023 року суддею Рунчевою О.В. позовну заяву прийнято до свого провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.22-23).
Відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином.
20.09.2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого територіальна громада в особі виконавчого комітету Нікопольської міської ради не визнають позовні вимоги з наступних підстав.
У постанові пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року №5 роз'яснено, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Визнаючи добросовісність володіння, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто що обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
До того ж відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості стосовно відсутності власників майна за адресою: АДРЕСА_1 , або про той факт, що власники відмовились від майна, а також відсутність можливих спадкоємців. Таким чином, вважають, що позивачем не наведено доказів правомірного володіння ним майном за вказаною адресою, з цих підстав просять відмовити в задоволенні позовних вимог.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ст. 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Судом було встановлено, що позивачка є власником 14/25 частини домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу від 14.06.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Новіковим І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 322 (а.с.6).
Власником 11/25 частини даного домоволодіння є ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 14.01.1982 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1-82 (а.с.34). Згідно актового запису про смерть №1309 від 04.08.1997 року, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.41). Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру, наданої Покровською міською державною нотаріальною конторою, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась (а.с.52, 53).
Спір щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю регулюється вимогами ст. 344 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У Постанові від 01.08.2018 року в справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Дана правова позиція підтримана в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 №910/17274/17, і, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 7.02.2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
П.11 вказаної Постанови передбачає, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Відповідно до правової позиції, викладеній у Постанові Верховного суду від 28.04.2020 року, справа № 552/1354/18 володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Обставини справи свідчать про те, що позивач достовірно знає, хто є власником 11/25 частин спірного домоволодіння, на яке ОСОБА_1 просить визнати право власності за набувальною давністю. При цьому розуміє, що вона володіє чужою річчю та у неї немає правових підстав для набуття права власності на дану частину домоволодіння. Смерть ОСОБА_2 не дає позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Сам по собі факт користування спірним домоволодінням, хоч і здійсненого відкрито і безперервно, не є достатньою підставою для набуття права власності на спірне майно за правилами статті 344 ЦК України.
За таких обставин ознака добросовісності володіння позивачем вищевказаною частиною домоволодіння відсутня.
Сам по собі факт проживання ОСОБА_1 у спірному домоволодіння, утримання його в належному стані не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин справи, на підставі документів, долучених до позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на частину домоволодіння за набувальною давністю відсутні.
Керуючись ст. 344 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 15,76, 77, 78, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, ЦПК України, суд,
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Нікопольської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної давності - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: О. В. Рунчева