Справа 206/4869/23
Провадження 2/206/147/24
16 квітня 2024 року м. Дніпро
Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Прінь І.П.,
за участі: секретаря судового засідання Погребної А.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом 8 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Верховна Рада України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням, виселення без надання іншого жилого приміщення.
У жовтні 2023 року 8 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області ( далі- 8 ДПРЗ) звернувся зо суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Верховна Рада України, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням, виселення без надання іншого жилого приміщення. В обґрунтування позову зазначають, що відповідно до рішення №2535 від 18.09.2003 року виконкому Дніпропетровської міської ради було оформлено право власності за державою в особі Верховної ради України на об'єкти нерухомого майна самостійної пожежної частини №25, а саме: літ. А-2, А1-1, А11-1, а-1, а, а-1 - житловий будинок з адміністративно- службовими приміщеннями №№ НОМЕР_1 та службовими квартирами №№ НОМЕР_2 , літ. Б-1, Б1-1- будівля спорткомплексу, літ.В,Г- навіси за адресою: АДРЕСА_1 , 8 загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України в Дніпропетровській області.
8 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області є правонаступником 8 загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України в Дніпропетровській області.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності власником вказаного нерухомого майна є Державна служба України з надзвичайних ситуацій, право оперативного управління закріплено за 8 ДПРЗ.
В службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до договору №15 від 03.01.2023 року наразі проживає ОСОБА_2 , який проходив службу на посаді начальника відділу профілактичної роботи та розслідувань пожеж центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України в Дніпропетровській області, з членами родини: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 у 8 ДПРЗ ГУ не працює. У 8 ДПРЗ ГУ відсутні підтверджувальні документи на основі яких зазначені вище особи займають службове житло № НОМЕР_3 . Відповідачам неодноразово надсилалися листи з вимогою надати документи, які надають право вказаним особам на проживання у службовій квартирі.
Згідно із витягом від 25.08.2023 року ОСОБА_5 на праві приватної власності належить трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_3 .
Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов'язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у нього мали можливість проживати інші працівники.
Ухвалою суду від 23.10.2023 року відкрито провадження у справі, призначене підготовче судове засідання.
18.12.2023 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень вказує на те, що на підставі рішення керівництва УДПО УМВС України в Дніпропетровській області в 1999 році він отримав дозвіл на заселення до службового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , з занесенням даних до будинкової книги з питань реєстрації фізичних осіб та отриманням прописки за зазначеною адресою. За цією адресою також були прописані члени його сім'ї : дружина ОСОБА_3 і дочка ОСОБА_4 Щороку 8 ДПРЗ ГУ укладало з ним договори найму службового приміщення - квартири. Вважає, що вимоги про виселення без надання іншого жилого приміщення є безпідставними. Підставою для вселення у службове житло є спеціальний ордер, який здається у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Факт наявності у власності відповідача квартири за адресою: АДРЕСА_3 не може бути підставою для позбавлення його права користування службовим житлом. Вказує, що відповідно до статті 125 ЖК України та п.35 Розділу ІУ Положення без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, що надали їм службове приміщення, не менш як десять років; осіб, звільнених у зв'язку зі скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів. Відповідач ОСОБА_2 відноситься до категорії зазначених осіб, оскільки пропрацював в установі більше десяти років ( 29р. 6 міс. 08 дн), що підтверджується витягом з наказу ГУ ДСНС у Дніпропетровській області №601 від 23.12.2015; був звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників; є пенсіонером за вислугою років.
Ухвалою суду від 10.01.2024 року закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
29.01.2024 року позивач подав відповідь на відзив, в якому фактично викладені обґрунтування, які зазначені у позовній заяві.
Ухвалою суду від 20.02.2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 20.02.2024 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, залучено Верховну Раду України, Державну службу України з надзвичайних ситуацій.
Верховна Рада України у своїх письмових поясненнях зазначила, що спірний об'єкт нерухомості не належить до майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, не знаходиться на балансі та у віддані, а також на балансі державних підприємств та установ, що належать до сфери управління Апарату Верховної Ради України, тому на нього не поширюється дія Закону України « Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради», вона не має права володіння та розпорядження цим майном.
Представник ДСНС надав суду пояснення, у яких зазначив, що у період дії ЗУ «Про власність» (втратив чинність 20.06.2007) майно загальнодержавної власності реєструвалося за державою в особі Верховної Ради України. Надалі, правові основи управління об'єктами державної власності в України визначалися ЗУ « Про управління об'єктами державної власності». Далі, 03.10.2019 року було здійснено реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за державою, в особі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, право оперативного управління цим майном передано 8 ДПРЗ. Представник вказує на те, що позовні вимоги 8 ДПРЗ є правомірними, оскільки відповідач ОСОБА_2 користуються спірною квартирою безпідставно, оскільки зайняв цю квартиру самоправно, до того ж у його власності є квартира. Просили задовольнити позовні вимоги 8 ДПРЗ.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Згідно із Положенням про 8 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі 8 ДПРЗ) є правонаступником, у тому числі, 8 ДПРЗ Головного територіального управління МНС України в Дніпропетровській області (а.с.10-16,22)
З довідки №49-801-145/49-804 від 19.01.2024, яку надав позивач (а.с.101), встановлено, що наказом МВС України від 09.03.1995р. №139 управління пожежної охорони УВС Дніпропетровського облвиконкому реорганізоване в управління державної пожежної охорони УМВС України в Дніпропетровській області.
Згідно із наказом УМВС України в Дніпропетровській області від 10.08.2002 року №445 управління державної пожежної охорони УМВС України в Дніпропетровській області реорганізоване в управління пожежної безпеки УМВС України в Дніпропетровській області.
Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 03.07.2003 року №217 управління пожежної безпеки УМВС України в Дніпропетровській області переформовано в управління пожежної безпеки та аварійно-рятувальних робіт МНС України в Дніпропетровській області, на підставі наказу 03.12.2003 року №475 це управління переоформлено в Головне управління МНС України в Дніпропетровській області.
Згідно з наказом МНС України від 05.06.2012 року №874 утворено 8 державний пожежно-рятувальний загін Головного територіального управління МНС у Дніпропетровській області, який був правонаступником Дніпропетровського міського управління Головного управління МНС України в Дніпропетровській області.
Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 29.05.2013 року №362 утворено 8 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області.
Відповідно до рішення виконкому Дніпровської міської ради від 18.09.2003 №2535 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: вул. Автопаркова,3» було вирішено оформити право державної власності, з видачею свідоцтва, за державою, в особі Верховної ради України, на об'єкти нерухомого майна самостійної державної пожежної частини №25: літ. А-2, А1-1, А11-1, а-1, а, а-1 - житловий будинок з адміністративно- службовими приміщеннями №№ НОМЕР_1 та службовими квартирами АДРЕСА_4 ; літ. Б-1, Б1-1- будівля спорткомплексу, літ. В,Г- навіси за адресою: АДРЕСА_1 , 8 загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України в Дніпропетровській області (а.с.9).
На підставі вказаного вище рішення 24.09.2003 року було видано Свідоцтво про право власності на вказане вище нерухоме майно, власником якого зазначена держава в особі Верховної Ради України(а.с.25), а 26.09.2003 року видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.25).
Позивачем було надано суду рішення виконкому Самарської районної у місті Дніпропетровську раді від 16.06.2006 №444 «Про включення квартир АДРЕСА_4 , з до складу службового житлового фонду», згідно із яким було розглянуто звернення адміністрації 25 СДПЧ Управління пожежної безпеки в Дніпропетрвській області і включено зазначені квартири до службового житлового фонду.
При цьому, представник позивача не зміг надати суду ні пояснень, ні жодних доказів щодо статусу спірної квартири станом на 13.04.1999р. (на час вселення відповідачів ).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності… іншого речового права, інд №265390743 від 12.07.2021р., власником вказаного нерухомого майна є Державна служба України з надзвичайних ситуацій, на підставі наказу №102 від 02.06.2021, право оперативного управління зареєстровано за 8 ДПРЗ (а.с.21).
Місце проживання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з 13.04.1999 року по теперішній час зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 , в якій вони постійно проживають до цього часу (а.с.17, 114-118).
03.01.2023 р. між 8 ДПРЗ і відповідачем ОСОБА_2 укладений типовий договір №15 найму службового житлового приміщення квартири (а.с.23-25).
Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надав суду копію будинкової книги по будинку АДРЕСА_1 , до якої 13.04.1996 року були внесені записи про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 цього будинку ( а.с. 14-118)
З трудової книжки ОСОБА_2 , витягу з наказу №601 від 23.12.2015 ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 11.07.1988 року по 23.12.2015 року проходив службу в МВС СРСР, МВС України, МНС України, ДІТБ України, ДСНС України. На час звільнення займав посаду начальника відділу профілактичної роботи та розслідування пожеж центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, був звільнений зі служби у зв'язку зі скороченням штатів (а.с.26, 177-179).
ОСОБА_2 є пенсіонером за вислугою років ( а.с.56).
З пояснень відповідача ОСОБА_2 встановлено, що на підставі рішення управління державної пожежної охорони УМВС України в Дніпропетровській області, в якому він на той час працював, йому була надана службова квартира, до якої він вселився разом з членами родини 13.04.1999 року. На підставі виданого ордеру була здійснена реєстрація місця проживання у спірній квартирі 13.04.1999 року. Жодних копій документів, які були підставою для отримання службового житла і вселення у житло, у нього не збереглося. На його запити за місцем роботи, до архівних установ йому повідомили, що такі документи у них відсутні.
З поясненьпредставника позивача встановлено, що 8 ДПРЗ після передачі в оперативне управління, у тому числі і житлового будинку АДРЕСА_1 , не передавалися жодні документи, на підставі яких громадянам були надані у користування спірні квартири в цьому будинку.
Позивач звертався до Державного архіву Дніпропетровської області, управління архівної справи Дніпровської міської ради, із запитами щодо надання їм копій документів, які були підставою для вселення відповідача до спірної службової квартири, однак жодної інформації отримати не вдалося.
Позивач вказує на те, що оскільки відповідач ОСОБА_2 припинив трудові відносини з ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області ще у 2015 році, а у 2021 році він набув у власність на підставі договору дарування трикімнатну квартиру, тому він з членам його сім'ї мають бути визнані такими, що втратили право користування службовим житлом і виселені з нього.
Оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, суд має також оцінити необхідність виселення відповідачів із спірного житлового приміщення на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 19009/04, ЄСПЛ зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 зазначеної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (рішення від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02).
Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для досягнення зазначеної мети.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі Stankova v. Slovakia, заява № 7205/02). Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року у справі «Дакус проти України», заява № 19957/07; від 17 травня 2018 року «Садов'як проти України», заява № 17365/14.
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до частин першої, другої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Згідно із ч.1 ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до ст. 119 ЖК України Перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством України.
Відповідно до законодавства України у випадках, які визначаються Кабінетом Міністрів України, службові жилі приміщення можуть надаватися окремим категоріям військовослужбовців.
Згідно із ст. 121 ЖК України порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об'єднання.
На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (стаття 122 ЖК України).
Відповідно до ст. 123 ЖК України п орядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
У статті 125 ЖК України визначено осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, до яких віднесено:
-осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;
-осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
-осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
-осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
-пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Постановою Ради міністрів Української СРС від 04.02.1988 №37 «Про службові жилі приміщення» було затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення.
Згідно із пунктом 7 до цього Переліку були віднесені:начальник, заступник начальника загону, частини, начальник караулу, командир відділення, майстер газодимозахисної служби, водій пожежного автомобіля пожежної охорони, начальник відділення, інспекції державного пожежного нагляду.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 р. N 37 було затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, яке було чинним і у 1999 році. Це Положення визначало порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними.
Згідно із пунктом 5 цього Положення облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла
рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень (додаток N 1). Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень
провадять також відповідні підприємства, установи, організації.
Відповідно до пункту 16 Положення службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться,затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація.
У рішенні зазначається, яку займає посаду або виконує роботу
особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса.
Відповідно до пункту 21 Положення н підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер (додаток N2), який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.
Згідно із пунктами 22, 23 Положення ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.
При вселенні в надане службове жиле приміщення громадянин
здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Таким чином, ордер не підлягає зберіганню у наймача службової квартири та є документом з обмеженим строком дії (30 днів), який лише дає право на вселення у службову квартиру.
Таким чином, доводи позивача про те, що відповідачі користуються спірною квартирою безпідставно, оскільки не надали на підтвердження правомочності користування квартирою ні ордеру, ні будь-яких інших документів, які б підтверджували їх право, є безпідставними, оскільки ордер має зберігатися, як документ суворої звітності, у житлово-експлуатаційній організації, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації.
З наведених вище нормативних актів встановлено, що обов'язок вести облік службового житла, збереження рішень підприємств, установ, організацій про надання в користування їх працівникам службового житла покладається саме на такі підприємства, установи , організації.
Позивачем не надано суду жодних доказів на предмет того, що відповідачі вселилися у службове житлове приміщення самоправно. Такі твердження є виключно припущенням позивача.
Так, Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 630/588/17 (провадження № 61-40350св18) зробив висновок, що самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акта (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і таке інше не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, яка самоправно зайняла житлове приміщення.
Судом встановлено, що відповідачі були вселені у спірну квартиру 13.04.1999 року. Їх місце проживання у спірній квартирі було зареєстровано уповноваженою особою у встановленому Законом порядку, який діяв на той час, що підтверджується довідкою департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та копію будинкової книги по будинку АДРЕСА_1 ( а.с.17, 114-118).
Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 11.07.1988 року працював в управлінні пожежної охорони УМВС Дніпропетровського облвиконкому, на час надання йому спірного службового житла (станом на 1988р) займав посаду начальника центру по зв'язкам з громадськістю та помічника начальника штабу з пожежогасіння управління державної пожежної охорони УМВС України в Дніпропетровській області. Відповідач був звільнений 23.12.2015 року з посади начальника відділу профілактичної роботи та розслідування пожеж центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, у зв'язку зі скороченням штатів.
Згідно із приписами ч.1 ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Доводи позивача про те, що у 2021 році відповідач набув у власність інше житло на підставі договору дарування, не є підставою, які визначені у ст. 124 ЖК України, для виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення. До того ж судом встановлено, що відповідачі фактично постійно проживають у спірній квартирі.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач та члени його сім'ї вселилися у спірну квартиру на законних підставах, постійно проживають і зареєстровані там, відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем більше 10 років, був звільнений зі служби у зв'язку зі скороченням штатів, відповідачі мають достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є їхнім житлом у розумінні статті 8 Конвенції.
Подавши позов про виселення відповідачів з цієї квартири без надання іншого житлового приміщення, позивач взагалі не обгрунтував мету, яку він переслідував, та співмірність такого виселення відповідній меті. Тому виселення відповідача та членів його сім'ї без надання іншого житла вочевидь не є пропорційним втручанням та не відповідає праву на повагу до їх житла, гарантованому статтею 8 Конвенції.
За таких підстав, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12,13, 81,158, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог 8 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Верховна Рада України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням, виселення без надання іншого жилого приміщення, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників провадження:
Позивач: 8 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області : ЄДРПОУ 38299914, м. Дніпро, вул.. Панікахи, 23.
Відповідачі: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 (РНОКПП - не водомо), ОСОБА_4 (РНОКПП - не відомо), зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Верховна Рада України (02000, м. Київ, вул. Грушевського, 5).
Третя особа: Державна служба України з надзвичайних ситуацій ( ЄДОПОУ 38516849, м. Київ, вул. О. Гончара, 55-а).
Повне судове рішення складено 25.04.2024 року.
Суддя І.П. Прінь