Справа № 681/1202/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горгулько Н.А.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
23 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Полонського районного суду Хмельницької області з адміністративним позовом про скасування постанови серії БАД № 638900 від 06.07.2023 року.
В обґрунтування позову вказав, що 06.07.20--(рік не зазначено) поліцейським офіцером громади ВП Коростенського управління поліції Національної поліції в Житомирській області капітаном поліції ОСОБА_2 була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 638900. Відповідно до цієї постанови, був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, 9.2. б; ч. 1 ст. 126, 2.2. ґ; ст. 125; ч. 4 ст. 126, п. 2.1. а; ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» із застосуванням стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн. 00 коп.
За даними змісту постанови, 06.07.2023 о 10 год. 50 хв. в с. Білошинці, по вул. Центральній ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час зміни напрямку руху не ввімкнув сигнал правового повороту, після зупинки поліцейським не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, при цьому не пред'явив для перевірки поліс ОСЦПВВНТЗ. Крім цього, керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Баранівського районного суду від 27.02.2023 № 273/1132/22, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122, 9.2 Б; ч. 1 ст. 126, 2.2. Ґ; ст. 125 КУпАП; ч. 4 ст. 126, п. 2.1. а; ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».
З постановою не погоджується, звертає увагу суду, що оскаржувана постанова не містить дати її винесення - не зазначено рік, що є самостійним доказом її незаконності. Також постанова взагалі не містить доказів, на підставі яких поліцейський зробив висновок про вину у вчиненні правопорушень. У п. 7 постанови вказано, що до постанови додається рапорт, відео з нагрудного та автомобільного реєстратора. Проте серед доказів не зазначено рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 27.02.2023 у справі № 273/1132/22. Це означає, що обставини, які викладені в постанові, відповідачем надумані. Незазначення доданих доказів означає повну їх відсутність на момент винесення постанови. Крім того, зазначає, що про наявність постанови Баранівського районного суду Житомирської області від 27.02.2023 у справі № 273/1132/22 дізнався зі змісту оскаржуваної постанови і має намір отримати її копію та оскаржувати до апеляційного суду.
Водночас, вказував, що постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото та відеозапис, про що неодноразово вказував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17, від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а. У разі відсутності в постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Зазначив, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ч. 3 ст. 283 КУпАП.
Вказував, що обов'язок доводити вину, як складова презумпції невинуватості, покладається на адміністративний орган та посадових осіб, які встановили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі. Просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 638900 від 06.07.2023 та здійснити розподіл судових витрат.
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 22 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
22 квітня 2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що апеляційна скарга позивача є безпідставна, необґрунтована і не має описової частини, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22.02.2024 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних постанови, 06.07.2023 інспектор Коростенського РУП капітан поліції Лось В,П. виніс постанову серії БАД № 638900, відповідно до якої ОСОБА_1 06.07.2023 близько 10 год. 50 хв., в с. Білошиці по вул. Центральна керував транспортним засобом марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , під час зміни напрямку руху не ввімкнув сигнал правого повороту, при цьому не пред'явив для перевірки поліс ОСЦПВВНТЗ, після зупинки поліцейським не ввімкнув аварійну сигналізацію. Крім цього, керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Баранівського районного суду від 27.02.2023 № 273/1132/22, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, п. 9.2. б Правил дорожнього руху; ч. 1 ст. 126 КУпАП, п. 2.1. ґ Правил дорожнього руху; ст. 125 КУпАП, п. 9.9. б Правил дорожнього руху; ч. 4 ст. 126 КУпАП, п. 2.1. а Правил дорожнього руху, ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух». Вказаною постановою до ОСОБА_1 застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. (а.с. 6).
Зауважень, заперечень, клопотань постанова не містить. Позивач був присутній на місці винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, отримав копію постанови, в чому власноручно розписався.
Встановлено, що до відзиву на адміністративний позов долучений рапорт від 06.07.2023, адресований капітаном поліції ОСОБА_2 начальнику Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області полковнику поліції Д. Гаращенку. Із даних рапорта вбачається, що капітан поліції ОСОБА_2 доповідає, що 06.07.2023 о 10 год. 50 хв. під час патрулювання с. Білошинці Ушомильської ТГ за порушення правил дорожнього руху, а саме за порушення вимог п. 9.2.Б Правил дорожнього руху України, було зупинено транспортний засіб «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який під час зміни напрямку руху з вул. Броварської на вул. Центральну не ввімкнув сигнал повороту відповідного напрямку. Під час перевірки документів у вказаного громадянина було виявлено, що він рішенням Баранівського районного суду Житомирської області № 273/1132/22 від 27.02.2023 позбавлений права керування транспортними засобами. Крім цього, у нього виявлено відсутність поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також після зупинки його авто поліцейським, ОСОБА_1 не включив аварійну світлову сигналізацію. У зв'язку з чим винесено постанову серії БАД № 638900 за ч. 2 ст. 122, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 126, ст. 125 КУпАП. Дану подію зафіксовано на службову нагрудну бодікамеру Tecsar BDC-46-GWCP (а.с.28).
Вважаючи протиправною постанову позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до п.1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з п.1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.14 ЗУ «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Факт порушення водієм Правил дорожнього руху фіксується відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та повинен бути достатньо обґрунтованим належними та допустимими доказами, які б усували будь-які сумніви щодо наявності такого порушення.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
На підтвердження своїх заперечень, вказаних у відзиві, представником відповідача надано запис з відеофіксацією події 06.07.2023. Диск має об'єм 2, 23 ГБ та складається з 8 файлів (а.с. 32). Позивач зазначає, що у оскаржуваній постанові не зазначено року її винесення, однак, переглядаючи диск, судом встановлено, що подія мала місце 06.07.2023 року. До того ж, у фабулі постанови інспектор поліції теж зазначає дату 06.07.2023 рік.
Статтею 283 КУпАП, передбачено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Як вбачається з ч. 2 ст. 70 КАС України, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовим, речовими і електронними доказами; висновками експертів ; показаннями свідків.
Відповідно до положень ст. ст. 77-76 КАС України, докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
В оскаржуваній постанові зазначені порушення позивачем таких вимог Правил дорожнього руху:
п. 9.2.б - водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом;
п.2.2.ґ - водій механічного транспортного засобу повинен при собі мати чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджується інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення);
п. 9.9.б - аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або у разі засліплення водія світлом фар;
п. 2.1 а - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. ч. 2, 3 ст. 90 КАС України).
Визначаючись щодо правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, п. п. 9. 2. б Правил дорожнього руху України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
Відповідно до наявного у справі відеозапису, наданого відповідачем, а саме файл 8, встановлено, що 06.07.2023 близько 10 год. 50 хв. транспортний засіб марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , рухався асфальтованою дорогою і при повороті праворуч не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку руху. У подальшому, як вбачається з відео, працівник поліції повідомляє, що ОСОБА_1 рухався з вулиці Броварська на вулицю Центральна і не показав покажчиком повороту зміну напрямку руху. На вимогу ОСОБА_1 , який ставив під сумнів дане порушення, працівник поліції показав для останнього запис з пристрою, де зафіксоване дане порушення. ОСОБА_1 з вчиненим ним правопорушенням погодився та просив інспектора поліції швидко складати протокол, тому що він поспішає.
Колегія суддів зауважує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів адміністративного суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Касаційний адміністративний Суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.07.2019 у справі № 216/5226/16-а зазначив, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення постанови.
Проте, з наданого відповідачем диску з відеозаписом чітко вбачається, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме, що він не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку руху при здійсненні повороту праворуч.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо недоведення інкримінованого йому цього правопорушення, оскільки представник відповідача підтвердив належними та допустимими доказами по справі правомірність винесеного рішення.
Визначаючись щодо зазначеного у постанові правопорушення, передбаченого ст. 125 КУпАП, п. п. 9.9 б. Правил дорожнього руху України, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 125 КУпАП передбачені інші порушення Правил дорожнього руху, крім передбачених ст. ст. 121-128, ч. ч. 1, 2 ст. 129, ст. 139 і 140 цього Кодексу. В оскаржуваній постанові інспектор поліції інкримінує для ОСОБА_1 вчинення правопорушення щодо не увімкнення аварійної світлової сигналізації у разі зупинки на вимогу поліцейського.
Так, судом встановлено з відеозапису, що транспортний засіб марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , стояв на узбіччі дороги з правої сторони, з відкритими правими дверцями, з працюючим двигуном, але без ввімкнення аварійної світлової сигналізації.
Визначаючись щодо правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, п. п. 2.1. ґ. Правил дорожнього руху України, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться, зокрема, в полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена карта»), або не пред'явила чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса.
Системний аналіз вищезазначених норм права дозволяє зробити висновок, що законодавець чітко закріпив безумовний обов'язок при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особи, яка керує ним, мати при собі страховий поліс (сертифікат) у паперовому або електронному носії.
В той же час, виходячи з приписів ст. ст. 32, 35 Закону України «Про Національну поліцію», п. п. 2.1., 2.4 Правил дорожнього руху, інспектор має право перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційних документів та полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і це право кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Такої правової позиції дійшов Верховний Суд у постановах від 21.11.2018 у справі № 465/6677/16-а, від 13.03.2020 у справі № 161/11159/16-а.
Так, судом при перегляді відеозапису з нагрудної камери поліцейського встановлено, що ОСОБА_1 не пред'явив на законну вимогу поліцейського страховий поліс (сертифікат) ні у паперовій, ані в електронній формі. Таким чином, суд вважає, що притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення цього правопорушення є правомірним, тому скасування постанови у цій частині до задоволення не підлягає. Наданим представником відповідача відеозаписом підтверджені обставини, які викладені в оскаржуваній постанові, а тому суд прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Визначаючись щодо правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, п. 2.1. а Правил дорожнього руху України, ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», колегія суддів зауважує, що диспозиція ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом.
Згідно з ч. 10 ст. 15 Законом України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією статтею обов'язковою умовою є наявність постанови суду, яка набрала законної сили, про позбавлення особи права на керування транспортними засобами.
Верховний Суд України у постанові від 20.02.2019 у справі № 404/4467/16-а зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Тому, зазначені в оскаржуваній постанові порушення Правил дорожнього руху могла вчинити лише особа, яка керувала транспортним засобом або експлуатувала його.
Так, а підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови представником відповідача надано відеозапис, на якому зафіксовано як 06.07.2023 автомобіль марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 , рухався дорогою. При зупинці цього автомобіля, особа, що знаходилась на місці водія цього транспортного засобу і не заперечувала, що експлуатувала автомобіль, пред'явила посвідчення водія і паспорт на ім'я ОСОБА_1 .
Таким чином, вищевикладене свідчить, що в матеріалах справи є допустимі та належні докази, які підтверджують факт порушення позивачем вищезазначених Правил дорожнього руху України, на підставі яких суд достеменно та поза розумним сумнівом дійшов висновку, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Renault Megane», будучи позбавлений права керування за рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 27.02.2023 у справі № 273/1132/22.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до даних цієї постанови Баранівського районного суду Житомирської області, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Постанова набрала законної сили 09.03.2023 та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила.
Колегія суддів зауважує, що для притягнення до відповідальності за цією статтею достатнім є встановлення факту (об'єктивна сторона складу правопорушення) керування транспортним засобом особою, яка була позбавлена права керування, що і було встановлено 06.07.2023 інспектором ОСОБА_2 . За правилами ч.2 ст.317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Відповідно до ч.1 ст.317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування здійснюється шляхом внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Відтак, на момент складання оскаржуваної постанови інспектором було виявлено, що позивач був позбавлений права керування транспортним засобом.
Так, в обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 зазначає про те, що йому не було відомо про наявність постанови Баранівського районного суду від 27.02.2023. Проте, такі доводи позивача не спростовують встановленого факту вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Водночас, х даних відеозапису суд встановив, що інспектор озвучує для ОСОБА_1 , що відповідно до інформації, яка містяться у єдиній інформаційній системі Міністерства внутрішніх справи, відносно нього 11.07.2022 були складені адміністративні матеріали за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а рішенням Баранівського районного суду від 27.02.2023 його було визнано винним та, зокрема, позбавлено права керувати транспортними засобами.
Апеляційний суд зазначає, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є причиною звільнення від адміністративної відповідальності у цьому випадку, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої цією статтею та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн. відповідає вимогам чинного законодавства.
В той же час у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що поліцейський при складанні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності діяв не в спосіб, передбачений КУпАП.
Згідно п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. В чинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, даними відеозапису.
Отже, доказів, які спростовували б факт вчинення позивачем правопорушень суду не подано, а ті обставини, на які посилається позивач як на підставу скасування постанови в частині притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, ст. 125 КУпАП, ч. 1 ст. 126 КУпАП, ч. 4 ст. 126 КУпАП, наведені ним з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Таким чином, враховуючи положення п.7 ч.1 ст.4 КАС України колегія суддів вказує, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч. 2 ст. 122, ст. 125, ч. ч. 1, 4 ст. 126 КУпАП, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органу Національної поліції, а тому відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені вказаною статтею.
З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поліцейський офіцер громади ВП Коростенського РУП Головного управління Національної поліції в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у даній справі, а тому в позові до останнього слід відмовити саме з цієї підстави.
Згідно п. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що прийняте рішення про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, ст. 125 КУпАП, ч.1 ст. 126 КУпАп, ч. 4 ст. 126 КУпАП є обґрунтованим, прийнятими з повним та всебічним з'ясуванням усіх обставин справи, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення ґрунтується на вимогах закону, підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.