Справа № 120/12494/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції -Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
24 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в якому просив:
-визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26.07.2023 № ЦЗ-79/ВІ/а-2 про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000,00 грн.
08 лютого 2024 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.
Визнано протиправною та скасовано постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26.07.2023 № ЦЗ-79/ВІ/а-2 про накладення на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 67000,00 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 11.11.2022 здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець за КВЕД: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний).
Так, з 09.06.2023 по 16.06.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 за результатами якої складено акт від 16.06.2023 № 10422/02-32-24-05/3459611265.
У ході проведеної перевірки встановлено порушення: ст. 2, ст. 3, ст. 21, ст. 24 Кодексу законів про працю України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту", а саме використання без належного оформлення трудових відносин, а також не повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.
За таких обставин, 22.06.2023 матеріали фактичної перевірки направлено до Управління для відповідного реагування.
Так, 21.07.2023 позивач надала письмові пояснення щодо акту перевірку та зазначила, що відповідно до квитанції № 2 повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту від ФОП ОСОБА_1 про прийняття громадянки ОСОБА_2 на посаду продавця продовольчих товарів з 12.06.2023 отримане ГУ ДПС у Вінницькій області 09.06.2023 о 14:08, тобто через 2 години 13 хвилин після виявлення порушення.
Відтак, позивач зазначила, що нею в повній мірі усунені порушення, виявлені під час здійснення перевірки. Усунення виявлених порушень трудового законодавства відбулося невідкладно, що зафіксовано актом перевірки від 16.06.2023.
Однак, 26.07.2023 заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесена постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-79/ВІ/а-2, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 67000 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Непогоджуючись із вказаною постановою позивач оскаржив її до суду.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (КЗпП) передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Статтею 24 КЗпП визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Згідно ч. 4 ст. 265 КЗпП штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (Порядок № 509).
Відповідно до п. 2 Порядку № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Згідно п. 4 Порядку № 509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Однак постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною Постанову № 823, якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Так, визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку Постанови № 823 впливає на результат розгляду даної справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми Постанови № 823 не належали застосуванню.
Відповідно, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою №823. Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
Таким чином, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Вінницькій області від 16.06.2023 № 10422/02-32-24-05/3459611265 як і сам акт фактичної перевірки є недопустимими доказами у спірних правовідносинах.
Враховуючи те, що правовою підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови від 26.07.2023 № ЦЗ-79/ВІ/а-2 був акт фактичної перевірки, який не міг бути належним та допустимим доказом порушення позивачем законодавства про працю та зайнятість населення, а тому накладення на позивача штрафу на підставі акта фактичної перевірки від 16.06.2023 № 10422/02-32-24-05/3459611265 не може вважатись правомірним.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26.07.2023 № Ц3-79/ВІ/а-2 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 67000,00 грн.
Стосовно посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №560/3981/23, в якій суд касаційної інстанції в аналогічній справі, дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб'єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю, колегія суддів вказує на таке.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказана правова норма кореспондується з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Проте, жодна із цих норм не містить для судів обов'язку, враховувати правові позиції Верховного Суду за виключенням судових рішень, ухвалених по зразкових справах (ч.3 ст.291 КАС України) та Великої Палати Верховного Суду, до повноважень якої зокрема входить здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (п.1 ч.2 ст.45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Враховуючи відсутність рішення Великої Палати Верховного Суду в даній категорії спорів, а тому колегія суддів не застосовує в даному випадку постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №560/3981/23.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.