01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Рідзель А.О.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
23 квітня 2024 року Справа № 580/2444/23
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про стягнення коштів,
Історія справи
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні працівника починаючи з 02.03.2018 - дня звільнення по день фактичного розрахунку - 17.03.2023 в сумі 70000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, Позивач зазначив, що на день звільнення з військової служби йому не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №580/5298/21 проведений лише 17.03.2023. Тому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач був звільнений з військової служби 01.03.2018 і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а до суду він звернувся у липні 2021 року, тобто більше ніж через 3 роки після звільнення. Оскільки спір у цій справі про належні Позивачеві суми при звільненні виник майже через 3 роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Апелянт наполягає на тому, що після остаточного розрахунку, що відбувся - 17.03.2023, у нього виникли підстави для звернення до суду з вимогою про стягнення з в/ч НОМЕР_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати невиплаченого грошового забезпечення при звільненні працівника починаючи з 02.03.2018 - дня звільнення по день фактичного розрахунку - 17.03.2023 р. на користь Позивача.
Також Апелянт зазначає на необхідності відступу від Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
З цих та інших підстав, на переконання Апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято за неповно та неправильно встановлених обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2024 та 26.02.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
5. У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - зміні.
7. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.03.2018 №47 Позивача виключено із списків особового складу частини знято зі всіх видів забезпечення та доручено провести розрахунок. ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 01.03.2018 посаду здав та вибув до нового місця служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі №620/5298/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 19.09.2017 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Випискою з рахунку Позивача підтверджено виплату 17.03.2023 йому коштів в сумі 21796,60 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, Позивач звернувся в суд з цим позовом.
8. Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, Позивачка звернулась до суду з цим позовом.
9. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) та Положенням про проходження громадянами України військової служби за контрактом у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 2 Закону №2232-Х11 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-Х11 початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно частини 1 статті 26 Закону №2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №№2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно пункту 7 Положення №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 12 Положення №1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Висновки суду апеляційної інстанції.
10. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 29 вересня 2022 року у справі №160/2006/21, від 15 вересня 2022 року у справі №640/25949/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
11. Крім того, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
12. З огляду на викладене вище, колегія суддів наголошує, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
13. Втім, усуваючи неповноту зґясування судом обставин справи, апеляційний суд зазначає, що Позивач є таким, що з 01.03.2018 вибув до нового місця служби.
14. Колегія суддів наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
15. Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.03.2018 №47 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини знято зі всіх видів забезпечення та доручено провести розрахунок. ОСОБА_1 слід вважати таким, що з 01.03.2018 посаду здав та вибув до нового місця служби. Отже, станом на 01.03.2018 Позивач не був звільнений з військової служби, у зв'язку з чим у Відповідача не виник обов'язок з проведення з ним розрахунку при звільненні. Доказів, що станом на 23.04.2024 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в установленому Законом та Положенням №1153/2008 порядку матеріали справи також не містять.
16. Окрім того, Апелянт у своїй скарзі також покликається на те , що він з 02.03.2018 по даний час проходить службу в іншій військовій частині - Черкаський зональний відділ.
17. Посилання апелянта на неможливість застосування до спірних правовідносин постанови Верховного Суду у справі №821/1083/17, колегія суддів приймає до уваги й зазначає, що вона дійсно не є релевантною до спірних правовідносин з огляду на відсутність факту звільнення Позивача з військової служби. Втім, ця обставина жодним чином не впливає на правильність рішення суду першої інстанції.
18. Всі інші доводи апеляційної скарги судова колегія вважає такими, що не заслуговують на увагу з огляду на викладене вище.
19. При цьому, переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
20. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак неповно з'ясував обставини, що призвело до хибних висновків та мотивів для прийняття такого рішення.
21. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
22. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 задовільнити частково, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року - змінити в мотивувальній частині.
23. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовільнити частково, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року - змінити в частині висновків та мотивів з яких воно прийняте.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 23 квітня 2024 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев