вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
22 квітня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/261/24
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу,
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ - 19480600, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85,
до відповідача Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04349432, 89130, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, село Нижні Ворота, вул. Центральна, будинок 114,
про стягнення коштів,
Секретар судового засідання - Сінкіна Е.В.
Без виклику учасників справи,
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідача Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області з позовними вимогами щодо стягнення на свою користь 588 617.72 грн., а саме 294 010.07 грн. - заборгованість за спожиту електроенергію у січні 2022 року; 44 775.89 грн. - пені, 123 488.41 грн. - інфляційні втрати, 126 343.35 грн. - 15% річних, а також сплаченого судового збору.
Описова частина рішення.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить 8829.27 грн. сплаченого судового збору.
В подальшому, 25.03.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача (вх. №02.3.1-02/2313/24 від 25.03.2024 року).
04.04.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від позивача (вх. №02.3.1-02/2720/24 від 04.04.2024 року).
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі, наявних у справі.
Суть спору за позицією Позивача.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що між ним, який діяв, як постачальник "останньої надії", та Нижньоворітською сільською радою Мукачівського району Закарпатської області, відповідач, споживач, був укладений договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог ЦКУ та у відповідності до вимог ЗУ "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, по оператору системи розподілу ПрАТ "Закарпаттяобленерго".
Відповідно до розпорядження КМУ від 12.12.2018 №1023-р ДП зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2024 року.
За даними ПрАТ "Закарпаттяобленерго", на якого покладені функції адміністратора комерційного обліку відповідно до положень пункту 11 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312 ПРРЕЕ, Нижньоворітську сільську раду віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії" з 01.01.2021, що підтверджується листом ПрАТ "Закарпаттяобленерго" від 29.01.2021 №154-25/675.
Позивач зазначає, що факт споживання електричної енергії споживачем підтверджується даними комерційного обліку (обсяги), що надає постачальнику "останньої надії" оператор системи розподілу/передачі, відповідно до положень пункту 10 постанови НКРЕКП від 28.12.2019 №312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії", а саме шляхом надання постачальнику "останньої надії" звіту про фактичне споживання електричної енергії споживачами постачальника за розрахунковий період.
На виконання зазначеного договору, за даними оператора системи розподілу ПрАТ "Закарпаттяобленерго": 1) на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за січень 2021 відповідачу позивачем складено акт №007412 купівлі - продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 від 31 січня 2021 року та рахунок від 23.02.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 20 459 кВт*год. на суму 94 914.13 грн. (з ПДВ) та направлено відповідачу на його електронну адресу 26.02.2021 року; 2) на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за лютий 2021 відповідачу позивачем складено акт №011080 купівлі - продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 від 28 лютого 2021 року та рахунок від 22.03.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 45 859 кВт*год. на суму 199 095.94 грн. (з ПДВ) та направлено відповідачу на його електронну адресу 22.03.2021 року та на юридичну адресу 01.04.2021 року.
Позивач зазначає, що він належним чином виконав свої зобов'язання в частині постачання електричної енергії, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії за січень - лютий 2021 року.
За твердженням позивача, відповідачем в порушення умов п. 2.1. глави 2 договору не здійснено своєчасну та повну оплату спожитої (купленої) електричної енергії та не здійснено інші платежі згідно з умовами договору, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість. Заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту електричну енергію, станом на дату подання позовної заяви становить - 294 010.07 грн. з ПДВ.
Додатково позивачем нараховані відповідачу 44 775.89 грн. - пені; 126 343.35 грн. - 15% річних; 123 488.41 грн. - інфляційні втрати за порушення грошового зобов'язання відповідачем, які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача поряд із сумою основного боргу.
На адресу суду 04.04.2024 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від позивача (вх. №02.3.1-02/2720/24 від 04.04.2024 року). В даній заяві позивач вказує, що 17.03.2021 на юридичну адресу відповідача позивачем супровідним листом від 10.03.2021 №44/09-2983/ПОН направлено примірник договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" з додатками, чим спростовується твердження відповідача, що ним не могло бути здійснено оплату без підписаного договору між сторонами.
Щодо тверджень відповідача про застосування позовної давності до стягнення штрафних санкцій, то позивач вказує, що у пункті 14.1 комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", яка є додатком 1 до договору, зазначено, що строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю 5 років. Отже, нарахування пені здійснено в межах строку позовної давності.
Позиція відповідача.
На адресу суду 25.03.2024 надійшов відзив на позовну заяву від відповідача (вх. №02.3.1-02/2313/24 від 25.03.2024 року). В даному відзиві, відповідач визнає позов частково, лише в частині фактичної суми заборгованості 294 010.07 грн. та 35 657.80 грн. Відповідач вказує, що листом від 28.04.2023 №/02-01-01 він повідомляв позивача, що оплату не може провести, так як не було підписано договору і оплату може він провести лише за рішенням суду. За твердженням відповідача, ним не було порушено умови підписання договору, що і потягнуло за собою несвоєчасну сплату за використану електроенергію. Крім того, відповідач вказує, що рахунки не були вчасно йому надіслані.
Крім того, відповідач вказує, що згідно до вимог ст. 258 ЦКУ, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
На підставі вищевикладеного, суд просить відмовити позивачу в стягненні інфляційних витрат у розмірі 123 488.41 грн.; 126 343.35 грн. - 15% річних та 44 775.89 грн. - пені.
Решту позовних вимог щодо стягнення з нього суми основного боргу - відповідач визнає.
Мотивувальна частина.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке:
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що Між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (надалі - ДПЗД "Укрінтеренерго") (як Постачальником) та Нижньоворітською сільською радою Мукачівського району Закарпатської області (як Споживачем) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції (надалі - Договір), розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 по оператору системи розподілу ПрАТ "Закарпаттяобленерго" (надалі - Правила).
Про направлення позивачем паперових примірників Договору відповідачеві, позивачем надано до справи в додаку до відповіді на відзив копію супровідного листа №44/09-2983 від 10.03.2021 та копію відповідної квитанції з описом вкладення про направлення 17.03.2021 року, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до розпорядження КМУ від 12.12.2018 №1023-р ДП зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2024 року.
Укладений між сторонами Договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" є публічним договором приєднання, розміщений на сайті ДПЗД "Укрінтеренерго" (https://uie.kiev.ua) та відповідно до ч. 8 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.4.4. Правил (тут і надалі - в редакції станом на час існування спірних правовідносин) вважається укладеним з початку фактичного користування електричною енергією споживачем (відповідачем у справі) у перший день, наступним за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.
Згідно з п. 2.1. Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в Додатку № 1 до договору (комерційна пропозиція).
Пунктом 3.1. Договору визначено, що Постачальник здійснює постачання електричної енергії Споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії Споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених в п. 3.2. цієї глави.
У відповідності до п. 4.4. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 (Додаток 1 до Договору) визначено, що Акт купівлі-продажу електричної енергії (надалі - Акт купівлі-продажу) складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії Споживачем, отриманих від оператора системи.
Після завершення розрахункового періоду та отримання даних від оператора системи Постачальник надсилає на адресу електронної пошти Споживача скановану версію Акту купівлі-продажу, підписаного зі свого боку. Споживач в триденний термін після отримання сканованої версії Акту купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію Акту купівлі-продажу на адресу електронної пошти Постачальника.
Оригінал Акту купівлі-продажу у двох примірниках надсилається поштою на поштову адресу Споживача.
Підписаний з боку Споживача один екземпляр оригіналу Акту купівлі-продажу в триденний термін повертається на поштову адресу Постачальника.
У разі наявності зауважень до Акту купівлі-продажу, Споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи Постачальника та Споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей, при цьому Споживач або Постачальник залучають ОС для врегулювання спірного питання. У разі якщо Сторони не дійшли згоди у вирішенні суперечки, Споживач вирішує спірне питання в порядку, що визначений Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими актами законодавства, що регулюють зазначені спірні відносини. До усунення розбіжностей Сторони керуються даними, що зазначені в Акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням даних після врегулювання розбіжностей.
У разі неповернення Споживачем підписаного зі свого боку одного екземпляру оригіналу Акту купівлі-продажу у встановлені строки або його не підписання з боку Споживача у встановлений термін, документ вважається узгодженим та підтвердженим Споживачем та приймається Постачальником як узгоджений.
Ціна, порядок обліку та оплати електроенергії сторонами визначено в Розділі 5 Договору, Додатку 1 до Договору.
Зокрема, відповідно до п. 5.1. Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком до цього Договору.
Спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (п. 5.2. Договору).
Положеннями п. п. 5.3., 5.7. Договору визначено, що ціна (тариф) на електричну енергію визначається Постачальником, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором та має зазначатися Постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни.
Відповідно до змісту п. п. 1.1., 1.2. Додатку 1 до Договору (комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019) ціна на електричну енергію формується згідно Порядку формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником “останньої надії”, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1179. Постачальник оприлюднює ціни на електричну енергію на веб-сайті ДПЗД “Укрінтеренерго” (www.uie.kiev.ua) не пізніше ніж за 1 день до їх застосування.
Розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць (п. 5.8. Договору).
Умовами п. 5.10. Договору та п. 4.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі) (далі - ОСР).
Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарно оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ (п. 4.2. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019).
Відповідно до п. 4.3. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 рахунки вважаються отриманими Споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу Споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОС Постачальнику.
Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв'язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом).
У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв'язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення Постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).
Згідно з пунктом 13.1. Договору цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.
Сторонами було підписано також додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". Сторонами у даній додатковій угоді доповнено п. 2.3. і 2.4. договору, зокрема визначено обсяги постачання електричної енергії на 01.01.2021 - 28.02.2021 рік. Зокрема, січень 2021 року - 32075 кВт*год., лютий 2021 року - 32075 кВт*год. Загалом: 64150.
Судом встановлено, що 29.01.2021 ДПЗД "Укрінтеренерго" отримано від Приватного акціонерного товариства “Закарпаттяобленерго” повідомлення оператора системи розподілу №154-25/675 про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго" на січень 2021 року. 08.02.2021 ДПЗД "Укрінтеренерго" отримано від Приватного акціонерного товариства “Закарпаттяобленерго” повідомлення оператора системи розподілу №154-25/900/1 щодо надання звіту про фактичний (звітний) корисний відпуск електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника "останньої надії" ДПЗД "Укрінтеренерго" за січень 2021 року.
На виконання зазначеного договору, за даними оператора системи розподілу ПрАТ "Закарпаттяобленерго": 1) на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за січень 2021 відповідачу позивачем складено акт №007412 купівлі - продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 від 31 січня 2021 року та рахунок від 23.02.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 20 459 кВт*год. на суму 94 914.13 грн. (з ПДВ) та направлено відповідачу на його електронну адресу 26.02.2021 року; 2) на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за лютий 2021 відповідачу позивачем складено акт №011080 купівлі - продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 від 28 лютого 2021 року та рахунок від 22.03.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 45 859 кВт*год. на суму 199 095.94 грн. (з ПДВ) та направлено відповідачу на його електронну адресу 22.03.2021 року та на юридичну адресу 01.04.2021 року.
Судом встановлено, що позивач направляв відповідачу вимогу про сплату штрафних санкцій на суму 299 655.00 грн. та боргу за спожиту електричну енергію на суму 329 667.87 грн. №44/11-006576 від 21.12.2023 року. В такій претензії, позивач просив терміново погасити заборгованість за спожиту електричну енергію в повному обсязі. Додатками до такої претензії долучався відповідний рахунок на сплату. Судом встановлено, що така претензія була отримана відповідачем за його електронною адресою 25.12.2023 року.
Судом встановлено, що відповідач направляв позивачу листи №1383/02-01-01 від 29.12.2023 року і №386/02-01-01 від 28.04.2023 року, в яких вказував, що оскільки позивачем своєчасно не був надісланий договір, Нижньоворітська сільська рада заключила договір з іншим постачальником електроенергії. Оплату за спожиту електроенергію відповідач може провести тільки за рішенням суду.
З врахуванням викладеного, за твердженням Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго”, борг відповідача за поставлену йому в період з січень - лютий 2021 року електричну енергію становить 294 010.07 грн., стягнення якого разом із нарахованими пенею, відсотками річних та інфляційними нарахуваннями і є предметом судового розгляду у даній справі.
Висновки суду та норми права, що підлягають застосуванню.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".
За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 (з подальшими змінами та доповненнями) ДП "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" з 01.01.2019 до 31.12.2023. На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 ДП "Укрінтеренерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
За вимогами частин 6-10 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.
Порядок заміни електропостачальника на постачальника "останньої надії" визначається правилами роздрібного ринку.
Відповідні Правила роздрібного ринку електричної енергії (надалі - Правила), затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 за №312.
Відповідно до пункту 1.2.9 Правил №312 (тут і надалі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Зокрема, відповідно до пункту 8 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.4.4. Правил договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання Споживача до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.
Відповідно до частин першої, другої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За визначенням наведеним у частині першій статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі з початком фактичного постачання ДПЗД "Укрінтеренерго" електричної енергії Нижньоворітській сільській раді Мукачівського району Закарпатської області, укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019, які розроблені з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
При цьому, відповідно до п. 3.4.1. Правил Постачальник “останньої надії” повідомляє споживача про умови постачання, ціну на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника шляхом оприлюднення зазначеної у цьому пункті інформації на своєму офіційному веб-сайті.
Матеріалами справи підтверджується, що нарахування позивачем заборгованості за спожиту відповідачем електроенергію відбувалося на підставі звітів про фактичний (корисний) відпуск електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника “останньої надії” за січень 2021 року та за лютий 2021 року, відповідно до яких обсяг споживання відповідачем електричної енергії за даний період склав еквівалент 294 010.07 грн. Відтак сума підтвердженого основного боргу відповідача перед позивачем складає 294 010.07 грн.
Встановлено також, що про споживання зазначених обсягів електричної енергії протягом вказаного періоду було повідомлено відповідача, оскільки ним було отримано відповідні вимоги про сплату заборгованості, рахунки. Також, суд враховує, що самим відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву визнається факт поставки йому електричної енергії постачальником "останньої надії" та споживання ним електричної енергії еквівалентно на загальну суму 294 010.07 грн. за період: січень - лютий 2021 року.
У п. 5.18. договору (з урахуванням редакції додаткової угоди №1) сторони також передбачили, що споживач несе відповідальність за перевищення суми договору та очікуваних обсягів постачання електричної енергії. У разі перевищення вартості договору, визначеної в п. 5.17. договору або фактичного обсягу споживання електричної енергії понад обсягом, зазначеним в п. 2.4. договору, в періоду зазначеному в п. 4 цієї додаткової угоди, споживач зобов'язаний здійснити закупівлю додаткових обсягів з постачання електричної енергії, як товарної продукції, у постачальника "останньої надії".
Отже, суд доходить висновку, що факт поставки позивачем електричної енергії відповідачу у спірний період підтверджено документально, а останнім не спростовано належними доказами та навпаки визнається ним сума основного боргу.
Водночас за приписами пункту 3 частини першої статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Таке право електропостачальника передбачено і підпунктом 1 пункту 7.1. Договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Поряд з тим, за приписами пункту 1 частини третьої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" відповідач, як споживач зобов'язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Такий обов'язок забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору покладено на відповідача (споживача) і підпунктом 2 пункту 6.2. договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість за поставленому йому постачальником “останньої надії” електричну енергію за період січень - лютий 2021 року у розмірі 294 010.07 грн.
За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 294 010.07 грн., яка відповідачем належними та допустимими доказами не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Судом також встановлено, що додатково позивачем нараховані відповідачу 44 775.89 грн. - пені; 126 343.35 грн. - 15% річних; 123 488.41 грн. - інфляційні втрати за порушення грошового зобов'язання відповідачем.
Стосовно річних та інфляційних втрат.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.
У п. 7.4 Комерційної пропозиції встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також п'ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Перевіривши здійснений позивачем за період з 06.03.2021 по 31.04.2024 розрахунок 15% річних та інфляційних втрат відповідно, суд зазначає, що він є арифметично вірним.
Разом з тим, суд зазначає, що за частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
До вказаних висновків дійшла Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
В даній ж постанові, Велика Палата вказує, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Таким чином, суд, з врахуванням висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду, дійшов висновку про можливість та необхідність зменшення відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача з 10% річних до 3% річних, як це передбачено ст. 625 ЦКУ. Стягнення 3% річних з відповідача є адекватною мірою господарської відповідальності за несвоєчасну сплату поставленого товару, є проявленням балансу між інтересами позивача та відповідача, а також спрямоване на відновлення платоспроможності та майнового стану відповідача.
Провівши такий арифметичний розрахунок 3% річних, суд зазначає, що за період із 06.03.2021 по 31.01.2024 з відповідача може бути стягнуто 8 284,17 3% річних з врахуванням суми заборгованості 94 914.13 грн. За період з 30.03.2021 по 31.01.2024 з відповідача підлягає стягненню 16 984,50грн в якості 3% річних, з врахуванням суми заборгованості 199 095.94 грн.
Відтак, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 25 268.67 грн. - 3 % річних і 123 488.41 грн. - інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання відповідачем.
Стосовно пені, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГКУ, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У п. 6.1. Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 визначено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даної комерційної пропозицією, Постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Право Постачальника нараховувати пеню визначено також і в п. 5.11. Договору.
Згідно поданого Позивачем розрахунку, за неналежне виконання договірних умов позивачем нараховано за період з 06.03.2021 року по 23.02.2022 року 44 775.89 грн. пені, виходячи з визначеного ДПЗД “Укрінтеренерго” строку сплати відповідачем заборгованості за спожиту електроенергію.
Водночас, відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши арифметичний розрахунок пені, суд зазначає, що він проведений вірно та в межах строків, передбачених ст. 232 ГКУ.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною. При цьому, у Позивач застосовує своє право на стягнення з Відповідача втрат майна, що передбачені законом як річні та інфляційні.
Суд звертає увагу на те, що наявність у постачальника можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 44 775.89 грн., вірогідно є обтяжливим для нього.
Позивач у своїй позовній заяві не навів належних і достатніх доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов'язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.
Більше того, зменшуючи розмір пені та відсотків у цій справі суд зауважує, що право на позов у позивача ДПЗД "Укрінтеренерго" виникло ще у лютому-березні 2021 року, але він зволікав з позовом майже три роки, що штучно призвело до нарощування санкцій за порушення грошового зобов'язання відповідачем, що сукупно становить більше ніж сума основного боргу. Окрім того відповідач як боржник повідомляв позивача як кредитора листом від 28.04.2023 про визнання позову та спонукав його до звернення до суду із позовом, оскіьки відповідач, як орган місцевого самоуправління може сплатити борг за отримані послуги лише на підставі рішення суду. Однак, як вбачається із матеріалів справи та обставин зростання суми боргу, ДПЗД "Укрінтеренерго" зволікало із подачею позову, що вірогідно вказує на заінтересованість його у стягненні можливо більшої суми коштів у вигляді штрафних санкцій за прострочення строків сплати. Така поведінка у цих відносинах судом вважається неправомірною та вказує на заінтересовану провину кредитора, що дає суду право не схвалювати такої поведінки, а врахувати її як підставу для зменшення розміру стагнення штрафних нарахувань.
Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності.
Війна є об'єктивною причиною, яка на переконання господарського суду, створює і без того додаткові фінансові навантаження на місцеві бюджети в державі, які опікуються питаннями утримання інфраструктури тилу, а також надають грошову і матеріальну підтримку внутрішньо переміщеним особам та фронту, що підлягає врахуванню судом при стягненні необгрунтованих і надмірних штрафних санкцій, захисті публічних інтересів, які пов'язані з витрачанням фінансів місцевого бюджету.
Відповідно до ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належної до сплати пені з 44 775.89 грн. до 1000.00 грн., що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Також суд відхиляє доводи відповідача про застосування строків позовної давності до нарахованої пені, оскільки відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що у пункті 14.1 комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", яка є додатком 1 до договору, зазначено, що строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю 5 років. Отже, нарахування пені здійснено в межах строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ).
Приписами ст. 258 ЦКУ передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Разом з тим, згідно положень ст. 259 ЦКУ, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відтак, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені частково у розмірі 1 000.00 грн.
Щодо обґрунтованості рішення.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зважаючи, що спір виник з вини відповідача, а відмова у задоволенні частини позовних вимог викликана зменшенням судом за власною ініціативою сум штрафних санкцій, судові витрати повністю покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04349432, 89130, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, село Нижні Ворота, вул. Центральна, будинок 114, на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ - 19480600, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, заборгованість у загальному розмірі 443 767.15 грн. (чотириста сорок три тисячі сімсот шістдесят сім гривень 15 копійок), а саме:
- 294 010.07 грн. (двісті дев'яносто чотири тисячі десять гривень 07 копійок) - заборгованість за спожиту електроенергію за період січень - лютий 2021 року на рахунок IBAN НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк";
- 1 000.00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок) - пеня; 123 488.41 грн. (сто двадцять три тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень 41 копійок) - інфляційні втрати; 25 268.67 грн. (двадцять п'ять тисяч двісті шістдесят вісім гривень 67 копійок) - 3 % річних на рахунок IBAN UA458201720355340299019480600 в ГУ ДКСУ у Київській області.
3. Стягнути з Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04349432, 89130, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, село Нижні Ворота, вул. Центральна, будинок 114, на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", код ЄДРПОУ - 19480600, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, сплачений судовий збір у розмірі 8829,27 грн. (вісім тисяч вісімсот двадцять дев'ять гривень 27 копійок) на рахунок IBAN UA458201720355340299019480600 в ГУ ДКСУ у Київській області.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 24.04.2024 року
Суддя П.Д. Пригуза