Справа № 357/4529/24
Провадження № 2-а/357/51/24
24 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Мартиненко Є. Є.,
За участі сторін:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Солодовнікова О.П.,
представників відповідача Гітченко О.П., Коляди В.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в приміщенні суду в м. Біла Церква адміністративний позов ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення, -
В березні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах якого діє представник - адвокат Солодовніков Олександр Петрович звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом про скасування постанови в справі про накладення адміністративного стягнення.
Позов обґрунтовано тим, 18 березня 2024 року поліцейським 2 взводу 1 роти 2 батальйону ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області Департаменту патрульної поліції Панченко Павлом Олеговичем відносно ОСОБА_3 була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1683775 від 18.03.2024 за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП України. Позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, а постанова винесена з істотним порушенням прав позивача та норм законодавства за відсутності належних та допустимих доказів. Позивач категорично заперечує факт керування транспортним засобом «DAEWOO LANOS», н. з. НОМЕР_1 17.03.2024 о 23 год. 50 хв., як це зазначено в постанові про адміністративне правопорушення, а відповідно перебування його в статусі водія. Вказав, що згідно п.1.10 ПДР, ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. В пункті 27 Постанови Верховного суду України від 23.12.2005 № 14 визначено, що керування транспортним засобом - це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Крім того, Верховний Суд в постанові № 404/4467/16-а від 20.02.2019 зазначив, що керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 в справі № 204/8036/16-а висловлена правова позиція суду «виключно водій, а не особа, яка сидить за кремом, підлягає відповідальності за порушення Правил дорожнього руху» Крім того, позивач стверджує, що розгляд справи за наслідком якого відносно нього було складено Постанову серії ЕНА № 1683775 від 18.03.2024 о 01 год. 10 хв. та він був притягнутий до адміністративної відповідальності фактично здійснений відповідачем не був, чим було порушено його права на захист.
В зв'язку з чим просить скасувати Постанову серії ЕНА № 1683775 від 18.03.2024 скасувати, а провадження в справі закрити.
Ухвалою суду від 29 березня 2024 року позовну заяву прийнято справу до розгляду, відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи. Запропоновано відповідачу подати до суду матеріали адміністративної справи на підставі яких винесено постанову серії ЕНА № 1683775 від 18 березня 2024 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 09 квітня 2024 року клопотання представника позивача - адвоката Солодовнікова Олександра Петровича про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволено. Призначено судове засідання на 19 квітня 2024 року на 12.00 год. у приміщенні суду, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул.Волонтерська, 7.
12 квітня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_4 з проханням відмовити в задоволенні позову, враховуючи наступне. Наряд патрульної поліції 17.03.2024 о 23 год. 59 год. отримали виклик на службовий планшет «Порушення ПДР» в якому було сказано, що водій в стані А/С на автомобілі Ланос срібного кольору НОМЕР_1 заїхав на територію дитячого майданчика. Водій в неадекватному стані пішов в під'їзд. Прибувши на місце події було виявлено заявника ОСОБА_5 , який повідомив, що 17.03.2024 близько 23 год. 50 хв. почув, що якийсь автомобіль поруч з будинком (м. Біла Церква, вул. Крижанівського 14) газує, після чого виглянув у вікно та побачив, що це авто «Daewoo Lanos» з д.н. НОМЕР_1 , який здійснив наїзд на гойдалку в наслідок чого пошкодив її, після чого спустився до водія вищевказаного Т3 та запитав, що трапилось, чіткої відповіді не почув, після чого водій пішов у під'їзд, тоді викликав поліцію. Позивача на місці події коли прибув екіпаж не було, в свідка події було відібрано пояснення (додається до відзиву).
Обстеживши прилеглу територію та під'їзд на який вказав свідок в який пішов водій Т3 його було знайдено, ним виявився ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на якого також вказав свідок, що саме він керував Т3 та здійснив наїзд на гойдалку пошкодивши її. Позивач працівникам поліції о 00:33:45, що зафіксовано на нагрудну боді-камеру повідомив, що він здійснив паркування Т3 «Daewoo Lanos» з Д.Н.3. НОМЕР_1 . Отже на підставі пояснень свідка події та пояснень самого Позивача підтверджується факт керування ТЗ «Daewoo Lanos» з д.н.з. НОМЕР_1 , що згідно ч. 1 ст. 78 КАСУ обставини які визнаються учасниками справи не потребують доказування.
Перевіривши згідно бази інформаційний портал Національної поліції «АРМОР» було встановлено, що Позивач взагалі не отримував посвідчення водія відповідної категорії, отже не має права керування даним 13, тому працівниками поліції було прийнято рішення винести постанову за ч. 2 ст. 126 КАП. Подія фіксувалась на нагрудні боді-камери моторола № 477076, 477079, 477203 відеозаписи з яких на оптичних дисках DVD-R як електронний документ додаються до відзиву.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задоволити з підстав, викладених у позові. Додатково зазначив про відсутність доказів керування позивачем транспортним засобом, невідповідність показів свідка ОСОБА_5 наданому поясненню працівникам поліції, з яких вбачається, те, що вказаний свідок не був безпосереднім очевидцем керування позивачем транспортним засобом. Постанова про накладення адміністративного стягнення винесена за 1,5 години до роз'яснення процесуальних прав і процедури розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Додатково пояснив, що він не керував транспортним засобом так як немає водійського посвідчення. 17 березня 2024 року він зустрівся із своїм товаришем та бойовим побратимом на ім'я ОСОБА_6 з позивним « ОСОБА_7 », більш точних анкетних даних останнього та місце його проживання йому невідомо. ОСОБА_6 на його прохання керував належним позивачу транспортним засобом у вечірній час 17 березня 2024 року, під час останньому стало зле і він наїхав на територію дитячого майданчика у дворі будинку по АДРЕСА_1 . Позивач підійшовши до вказаного транспортного засобу словесно допоміг ОСОБА_6 здійснити маневр виїзду з дитячого майданчика, після чого ОСОБА_6 залишив територію будинку по АДРЕСА_1 , а позивача пояснював працівникам поліції про те, що він керував транспортним засобом, не уточнивши при цьому, що лише допомагав словесно ОСОБА_6 маневрувати на автомобілі. Про ОСОБА_6 працівника поліції він нічого не розповідав з метою уникнення проблем в останнього на військовій службі, так як ОСОБА_6 є діючим військовослужбовцем. Розгляд справи про адміністративне правопорушення розпочався після того, як йому було вручено текст постанови про накладення на нього адміністративного стягнення. У випадку дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення він би скористався своїм правом на забезпечення йому правничої допомоги.
Представник відповідача - позов не визнав. Пояснив, що зібрано достатньо доказів, які свідчать про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП. Вина позивача у вчиненні вказаного правопорушення підтверджується як показами свідка ОСОБА_5 так і визнанням своєї вини самим позивачем в момент винесення постанови про накладення відносно нього адміністративного стягнення. Працівниками поліції було допущено технічну помилку при зазначенні невірного місця вчинення адміністративного правопорушення, яка може бути усунена судом.
Допитана в якості свідка ОСОБА_8 показала, що вона є дівчиною позивача, який проживає в будинку по АДРЕСА_1 . 17 березня 2024 року близько 20 години вони прийшла до квартири позивача, а о 23.50 до даної квартири прийшов позивача та його товариш, анкетних даних якого вона не знає, а знає лише те, що він бойовий побратим її хлопця. Автомобіль «Ланос» належить її хлопцеві, проте останній ним не керує так як немає водійського посвідчення. Товариш її хлопця, будучи за кермом автомобіля, що належить її хлопцю, припаркував вказаний автомобіль поблизу дитячого майданчика. Через дві години її запросили працівники поліції для того, щоб вона написала розписку про отримання вказаного автомобіля. Позивач в той вечір транспортним засобом не керував, а керував останнім його товариш.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 показав, що 17 березня 2024 року він спав у квартирі будинку по АДРЕСА_2 , після чого його розбудила дружина та повідомила про гучний звук автомобіля в дворі будинку. Він через вікно побачив автомобіль «Ланос» знову пішов спати. Через 15-20 хвилин його повторно розбудила дружина та попросила вийти на вулицю і подивитися що трапилося так як у дворі також знаходився належний сім'ї автомобіль. Свідок, вийшовши в двір будинку та побачив рух назад автомобіля «Ланос». Після даного руху з автомобіля вийшов чоловік, який є позивачем у даній справі, закрив дверцята автомобіля та намагався іти від даного транспортного засобу. Свідок пояснив позивачу про те, що останній вчинив наїзд на дитячий майданчик, проте позивач чіткої відповіді свідку не надав, пішовши у під'їзд будинку, розташованого напроти будинку свідка. Чи була якась інша особа в автомобілі «Ланос» свідок не знає, так як до автомобіля не заходив. Після вказаного сідок викликав працівників поліції та надав їм свої пояснення щодо вчиненого. Йому телефонував адвокат позивача та просив прийти в судове засідання для дачі показів, при цьому сказавши, що його пояснення, надані працівникам поліції, не відповідають поясненням, зафіксованим працівниками поліції під час здійснення відео зйомки обставин події. Свідка розлютило те, що адвокат позивача сумнівається у правдивості його пояснень.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
18 березня 2024 року о 01.10.19 поліцейським 2 взводу 1 роти 2 батальйону ППП в м. Біла церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП Панченко П.О. було винесено постанову серії ЕНА № 1683775, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 3 400 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 17.03.2024 о 23:50 а м. Біла Церква, вул. Крижановського, 14 водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 керував транспортним засобом DAEWOO LANOS з н. з. НОМЕР_2 при цьому не мав права керування транспортним засобом, а саме на мав посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 а ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП. До постанови додаються: відео з нагрудної боді-камери моторола № 477076, 477079
Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «Daewoo Lanos» з д.н.з. НОМЕР_1 серії НОМЕР_3 власником транспортного засобу є ОСОБА_9 .
В матеріалах справи містяться фотознімки автомобіля «Daewoo Lanos» з д.н.з. НОМЕР_1 з механічними пошкодженнями.
В письмових поясненнях свідка ОСОБА_5 від 18.03.2024 року зазначено, що 17.0.2024 близько 23:50 він почув, що автомобіль поруч з будинком за адресою АДРЕСА_3 газує, після чого він виглянув у вікно і побачив, це авто «Daewoo Lanos» з д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на гойдалку на дитячому майданчику, внаслідок чого пошкодив гойдалку, після чого він спустився до нього і запитав, що трапилось, зрозумілої відповіді він не почув, після чого невідома йому особа пішла в під'їзд будинку, після чого він викликав поліцію.
Представником позивача додатково долучено до матеріалів справи постанову про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст.126 КУпАП; рішення заступника командира полку патрульної поліції м. Біла Церква від 08.04.2024 про скасування вказаної постанови; інформацію полку патрульної поліції щодо працівників поліції, які виїжджали на місце події; довідку щодо того, що позивач станом на 17.03.2024 не притягувався до адміністративної відповідальності; схему вулиць міста Біла Церква, з якої видно, що будинок по АДРЕСА_3 через чотири квартали від будинку по АДРЕСА_1 ; диски із відеозаписами обставин притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.
Відповідно до даних відеозаписів обставин притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності встановлено, що о 02 годині 36 хвилин 18 березня 2024 року співробітник патрульної поліції в службовому автомобілі розпочинає розгляд справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 126 КУпАП. Суд акцентує увагу на тому, що під час вказаної процедури працівником поліції оголошується, що відносно ОСОБА_2 складено постанову про накладення адміністративного стягнення, після чого працівник поліції розпочинає процедуру розгляду даної справи, роз'яснює правопорушнику його права, передбачені статтею 268 КУпАП, у тому числі право на правову допомогу; порядок і строки оскарження постанови
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 розпочався 18 березня 2024 року о 02 годині 36 хвилин, в той час, коли постанова про накладення адміністративного стягнення винесена 18 березня 2024 року о 01 годині 10 хвилин, тобто розгляд справи відбувся через 01 годину 26 хвилин після винесення постанови та констатації факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП.
Крім цього суд зазначає про те, що згідно змісту постанови про вчинення адміністративного правопорушення, місцем вчинення правопорушення зазначено: АДРЕСА_3 , а згідно наданої представником позивача роздруківки з «Google maps» (карт), будинок по АДРЕСА_3 , знаходиться за чотири квартали (через чотири вулиці) від будинку по АДРЕСА_1 , в дворі якого було вчинено вказане адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 р.№ 1395), постанова по справі про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію і номер.
Бланк постанови по справі про адміністративне правопорушення заповнюється розбірливим почерком. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до постанови, а також внесення додаткових записів після того, як постанова підписана особою, щодо якої вона винесена. У разі допущення порушень при оформленні такої постанови її заповнений бланк вважається зіпсованим.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ч.2 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Так, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Отже, як зазначено вище, та відповідно до вимог статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Поліцейський спираючись на пояснення свідка ОСОБА_5 про те, що невідома йому особа, яким виявився ОСОБА_2 , керував транспортним засобом та на твердження ОСОБА_2 про те, що він припаркував автомобіль, встановили факт його керування транспортним засобом.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КАС України як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 29 квітня 2020 року в справі № 161/5372/17 вказує, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами. Натомість, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року N 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Таким чином, обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.
Разом з тим, постанова про адміністративне правопорушення не містить даних, що до постанови про адміністративне правопорушення додано пояснення свідка.
З відеозапису наданого представником відповідача не вбачається факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом.
Також, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Вказана позиція відповідає Постанові Верховного суду від 13 лютого 2020 року в справі № 524/9716/16-а
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17.
Щодо посилання представника відповідача на висловлювання позивача про те, що позивач сказав, що він припаркував автомобіль, є визнанням вини та підтверджує факт керування транспортним засобом.
Згідно Постанови Верховного суду від 15 травня 2019 в справі № 537/2088/17 факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З'ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх аспектах.
Однак, з боку відповідача не надано суду достатніх доказів вчиненого з боку позивача порушення, яке йому інкримінувалося.
Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Крім того, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Так, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР відповідачем суду не надано.
Крім цього, суд звертає увагу на порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Так, на дисках, доданих до суду як стороною позивача так і стороною відповідача видно, що 18.03.2024 року о 02.36 год. в службовому автомобілі працівник поліції оголошує позивачеві ОСОБА_1 про те, що відносно нього складена постанова про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП, після чого працівником поліції роз'яснюються процесуальні права ОСОБА_1 , передбачені ст. 268 КУпАП, у тому числі право скористатися правовою допомогою та порядок і строк оскарження постанови. Разом з цим, суд акцентує увагу на тому, що сама постанова про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1 була складена 18.03.2024 року о 01.10 год., тобто на 01.26 год. раніше ніж розпочалася процедура розгляду вказаної справи про вчинення адміністративного правопорушення.
Вказане на думку, суду, свідчить про порушення процедури розгляду справи, так як спочатку працівником поліції було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, а потім через 01.35 год. лише розпочався розгляд вказаної справи, що суперечить вимогам ст.ст.276-279 КУпАП.
Крім цього, в порушення вимог ст. 276 КУпАП, згідно з якою справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, розгляд даної справи відбувся за чотири квартали від місця його вчинення і в постанові про накладення адміністративного стягнення невірно зазначено місце вчинення адміністративного правопорушення - вулиця Крижанівського, 14 замість АДРЕСА_1 , що суперечить вимогам ст. 283 КУпАП щодо опису обставин, установлених під час розгляду справи.
Крім цього, суд зазначає те, що позивач в судовому засіданні надав пояснення відповідно до яких, у разі відповідності процедури накладення адміністративного стягнення нормам діючого законодавства він би заявив клопотання про надання йому можливості скористатися правовою допомогою адвоката,
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.02.2020 року у справі № 524/9827/16-а, у разі встановлення порушення права на захист, постанова підлягає скасуванню, не залежно від встановленої вини особи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР відповідачем суду не надано.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019 року.
Тому, за таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005 року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в діянні ОСОБА_2 , кваліфікованого адміністративного правопорушення.
Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
Всупереч вказаним вимогам, матеріали справи не містять документи, що підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі відносно ОСОБА_2 підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС України ).
Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.
Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 605,60 гривень, що підтверджується наявним в матеріалах справи квитанцією № 6832-9122-9817-2793 від 22.03.2024.
Таким чином, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 605,60 грн. на користь позивача.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне:
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: 1) Договір про надання правової допомоги, укладений 19 березня 2024 року між адвокатом Солодовніковим Олександром Петровичем та ОСОБА_2 ; 2) Додаток № 2 до договору про надання правової допомоги від 19 березня 2024 року, згідно з яким встановлено розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги в Білоцерківському міськрайонному суді в розмірі 5000,00 грн.; 3) Акт приймання-передачі послуг до договору про надання правової допомоги від 22 березня 2024 року, згідно з яким підтверджено факт надання правової допомоги в сумі 5000,00 грн.; 4) Розписку адвоката Солодовнікова О.П. про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 5000,00 грн як гонорару за надання правової допомоги.
Однією з основних засад адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (пункт 10 частини 3 статті 2 КАС України).
Відповідно до ст. 134 КАС України - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), виклала наступний висновок, що «при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» v. Ukraine» («Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України) від 23 січня 2014 року в § 268 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц вказано, що при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного Господарського Суду Верховного суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 вказано, що у розумінні положень частини п'ятої статті 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Таким чином, суд відхиляє заперечення представника відповідача за первісним позовом щодо відсутності детального розрахунку у звіті про обсяг наданих послуг згідно договору про надання правової допоомги.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № № 910/12876/19 від 07.07.2021.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
У разі недотримання вимог щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
У справі, що розглядається, було встановлено фіксований розмір гонорару. В цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов'язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Тож сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. І з урахуванням конкретних обставин суд може обмежити розмір, зважаючи на розумну необхідність судових витрат у справі.
Правова позиція у подібних за змістом правовідносинах щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, висловлена у додатковій постанові Касаційного господарського суду ВС від 13.02.2024 № 910/12155/22.
Приймаючи до уваги те, що стороною відповідача не завлено клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд самостійно не вбачає підстав для обмеження їх розміру.
Отже, суд розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази подані позивачем, є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір доведений документально, обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
З наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу вбачається, що вказані послуги надавалися ОСОБА_2 адвокатом Солодовніковим О.П. та полягають у тому, що адвокат здійснив підготовку позовної заяви та прийняв участь у судовому розгляді справи в суді першої інстанції.
Суд вважає, що саме Департамент патрульної поліції є юридичною особою, має рахунки в банку, тому витрати на правничу допомогу, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, мають стягуватися з Департаменту патрульної поліції.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 77, 242-246, 250, 255, 262, 286 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.
Скасувати постанову серії ЕНА № 1683775 від 18 березня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_2 та закрити провадження в даній адміністративній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 витрати по наданню правничої допомоги у розмірі 5000,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, яким рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 . РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, адреса: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048. Код ЄДРПОУ 40108646.
СуддяМ. М. Бебешко