м. Вінниця
23 квітня 2024 р. Справа № 120/18502/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про: визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Однак при звільнення з військової служби та виключення зі спісків особового складу військової частини, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні.
Право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач пов'язує із затримкою відповідачем виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.08.2020, матеріально допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 25 календарних років з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України «Про державний бюджет» та із урахуванням раніше виплачених сум.
Як зазначає ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення (основних та додаткових видів) здійснено військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду №120/262/22 та виплачено відповідні кошти 23.06.2022 у розмірі 40250 грн.
Відтак, позивач вважає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України, відповідач повинен нарахувати та виплати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2020 по 23.06.2023 (день виконання рішення суду).
Ухвалою від 18.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
02.01.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свою позицію представник відповідача зазначає, що стаття 117 КЗпП, на яку посилається позивач у своєму позові, застосовується як підстава відповідальності саме власника. Однак, військова частина не є власником, як того вимагає розуміння статті 117 КЗпП.
Таким чином, в правовідносинах позивача та військової частин НОМЕР_1 відсутні правові підстави для застосування відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а посилання позивача на приписи законодавства України про працю стосовно поняття, нарахування та виплати працівникам в тому числі військовослужбовцям середнього заробітку є безпідставними та не можуть бути допустимими доказами по даній справі.
Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.08.2020 №149 з 05.08.2020 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.
З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки від 26.12.2023 №827 вбачається, що у травні 2021 року позивач отримав індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 (з урахуванням базовий місяць січень 2016 року) згідно рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі №120/288/20-а (нараховано в сумі - 4503,21 грн., утримано військовий збір 1,5% в сумі 67,55 грн., перераховані кошти на картковий рахунок 20.05.2021 в сумі 4435,66 грн.).
У квітні 2022 року позивач отримав індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (з урахуванням базового місяця січень 2008 року) згідно рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2021 по справі №120/9947/21 (нараховано в сумі - 83625,23 грн., виплачена перша частина в сумі 4503,21 грн. в травні 2021 року, утримано військовий збір 1,5% в сумі 1186,83 грн., перераховані кошти на картковий рахунок 26.04.2022 в сумі 77935 грн. 19 коп).
У червні 2023 року позивачем отримано середній заробіток згідно рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі № 120/3694/22 (нараховано в сумі - 50000 грн., утримано військовий збір 1,5% в сумі 750,00 грн., та податок з доходів фізичних осіб 18% в сумі 9000,00 грн., перераховані кошти на картковий рахунок 23.06.2023 в сумі 40250 грн. 00 коп).
У грудні 2023 року позивач отримав перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.08.2020 згідно з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2022 по справі №120/262/22-а (нараховано в сумі 50723,25 грн., утримано військовий збір (1,5%), сумі 760,85 грн. та перераховані кошти на картковий рахунок 25.12.2023 в сумі 49962 грн. 40 коп).
Не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу військової частини, позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом з відомостей інформаційної довідки від 26.12.2023 №827, наданої відповідаечм на виконання вимог ухвали від 18.12.2023, встановлено, що 20.05.2021 позивач отримав індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 (з урахуванням базовий місяць січень 2016 року) згідно рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2021 по справі №120/288/20-а в сумі 4435,66 грн.
26.04.2022 позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (з урахуванням базового місяця січень 2008 року) згідно рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.11.2021 по справі №120/9947/21 в сумі 77935,19 грн.
23.06.2023 позивачем отримано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, нарахований на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі № 120/3694/22 в сумі 40250 грн.
У свою чергу, перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.08.2020 згідно з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2022 по справі №120/262/22-а виплачено позивачу 25.12.2023 в сумі 49962,40 грн.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує виникнення у нього права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку із виплатою військовою частини НОМЕР_1 , 23.06.2023, перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 05.08.2020, матеріально допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 25 календарних років з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України «Про державний бюджет» та із урахуванням раніше виплачених сум, на виконання рішення Вінницького окружного адміністартивного суду від 26.08.2022 по справі №120/262/22-а.
Водночас, такі доводи позивача є помилковими, оскільки з інформаційної довідки від 26.12.2023 №827 вбачається, що кошти на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.08.2022 по справі №120/262/22-а у розмірі 49962,40 грн. були виплачені ОСОБА_1 - 25.12.2023, тобто вже після звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом (11.12.2023 - дата подачі позовної заяви до суду).
У свою чергу, кошти у розмірі 40250 грн., що надійшли на картковий рахунок позивача 23.06.2023, виплачені ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі № 120/3694/22, яким визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.08.2020 року по 26.04.2022 року включно та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06.08.2020 року по 26.04.2022 року включно у розмірі 50000 грн. (п'ятдесят тисяч гривень).
Відтак, у даному випадку на момент звернення до суду з адміністративним позовом, у позивача було відсутнє порушено право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, адже грошові кошти на виконання рішення суду від 26.08.2022 по справі №120/262/22-а ще не були виплачені.
У свою чергу, середній заробіток час затримки розрахунку при звільнений, що був виплачений позивачу на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі № 120/3694/22, та надійшов на рахунок позивача 23.06.2023, не є належною звільненому працівникові сумою, яка не виплачена з вини роботодавця у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Отже, нарахування та виплата відповідної суми середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні, не породжує наслідки, визначені ст. 117 КЗпП України. Тобто у позивача відсутнє право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з стягненням на його користь коштів у розмірі 50000 грн. (з урахуванням податків та зборів сума становить 40250 грн.).
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду сформовано: 23.04.2024.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна