Житомирський апеляційний суд
Справа №274/6238/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
16 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25.03.2024,
зазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, а саме по 23 травня 2024 (включно), з залишенням права внесення застави в розмірі 49620 грн, з покладенням обов'язків передбачених ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід на непов'язаний з триманням під вартою. При цьому, зазначає, що судом першої інстанції порушені його права. Звертає увагу, що вже 2-а роки перебуває під вартою, тому процесуальні ризики його неправомірної поведінки - відсутні, зокрема, свідки у провадженні допитані, потерпіла сторона не має до нього жодних претензій, докази досліджені судом. Наголошує, що прокурором не доведено зазначених процесуальних ризиків, а суд безпідставно застосував до нього найсуворіший запобіжний захід. Звертає увагу і на те, що не має закордонного паспорту, не перебував у розшуку, співпрацював зі слідством, не перебуває на спеціальних обліках.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №274/6238/22, в провадженні Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області перебуває об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357, ч.4 ст.186 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 25.03.2024 в судовому засіданні Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 (а.п.19).
Вирішуючи клопотання прокурора (після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження), суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
При цьому, під час розгляду клопотання прокурора, судом першої інстанції належно проаналізовані доводи сторони захисту, зокрема, про зміну запобіжного заходу обвинуваченому, цим доводам дана відповідна оцінка та належний аналіз.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
При цьому, твердження обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Апеляційний суд знаходить наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою належним чином обґрунтованими та вмотивованими, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Разом з тим, колегія суддів зважає і на те, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357, ч.4 ст.186 КК України, два з яких є тяжкими правопорушеннями (ч.4 ст.185, ч.4 ст.186 КК України), санкція яких, передбачає покарання виключно у виді позбавленням волі від 5 до 8 та від 7 до 10 років позбавленням волі.
При цьому, слід взяти до уваги, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення, у тому числі тяжких, умисних правопорушень, судимості не погашенні у встановленому порядку. В свою чергу, слід взяти до уваги і ті обставини, що ОСОБА_8 не працює, як наслідок не має постійного джерела доходів, не має сім'ї та осіб на утриманні (відсутні стійкі соціальні зв'язки). Вище зазначене явно свідчить про значну суспільну небезпечність останнього, як і опосередковано, про сталу антисоціальну поведінку останнього.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику вчинення ОСОБА_8 інших кримінальних правопорушень та перешкоджання провадженню іншим чином, оскільки, вважає, що сама поведінка обвинуваченого свідчить про можливість та високий ризик вчинення ним кримінальних правопорушень, виходячи з того, що останній обвинувачується у вчиненні тяжких правопорушень, в попередньому судимий за вчинення тяжких кримінальних правопорушень, має нестійкі соціальні зв'язки, не працює, постійного джерела доходу не має, тощо.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, їх характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, який обвинувачується у вчиненні тяжких правопорушеннях, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п. ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу сторону та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
В свою чергу, гарантії обвинуваченого ОСОБА_8 (в суді апеляційної інстанції) дотримуватись належної процесуальної поведінки при зміні запобіжного заходу, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання останнім відповідної сталої процесуальної поведінки, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені ОСОБА_8 апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25.03.2024, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, а саме по 23 травня 2024 (включно), з залишенням права внесення застави в розмірі 49620 грн., - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :