Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4081/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422 КПК Доповідач ОСОБА_2
16 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі судове провадження №295/4081/24 за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 22.03.2024,
Зазначеною ухвалою задоволено клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_9 , та продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 25 квітня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Визначено строк дії ухвали - до 25 квітня 2024 року включно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобів контролю за адресою: АДРЕСА_1 або інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. При цьому, зазначає, що сторона обвинувачення жодним чином не підтверджує ті ризики, на які вона посилається, як на підстави продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Наголошує, що сторона обвинувачення повинна довести перед судом наявність обґрунтованої підозри та ризиків, з обов'язком доводити належними та допустимими доказами наявність ризиків, при чому такі обставини мають бути щоразу новими. Зазначає, що у випадку ОСОБА_8 конкретних фактів та доказів для того, щоб продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та й взагалі щоб його застосовувати, надано не було. Разом з тим, сторона обвинувачення неодноразово вказувала на існування наступних ризиків, які не підтверджуються належними та допустимими доказами, а саме, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Також не доведено доказами і ризик незаконно впливати на потерпілого чи свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні, як і ризики, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується; знищення, спотворення будь-якої із речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; як і перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Звертає увагу, що із відповіді на адвокатський запит № НОМЕР_1 від 06.03.2024 вбачається, шо згідно з даних бази даних «Розшук» інформаційно - комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», громадянин ОСОБА_8 у державному розшуку не перебував та не перебуває. Також, згідно з відповіддю на адвокатський запит №36141-2024 від 06.03.2024 вбачається, що за даними інформаційно - аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ЄІС МВС відомості щодо притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.386 КК України, відсутні, як і відсутні відомості про притягнення ОСОБА_8 до кримінальної чи адміністративної відповідальності, а в системі наявні лише інформація про наявність підозри у даному кримінальному провадження (відповідь на адвокатський запит № 36137-2024 від 06.03.2024). Наголошує на тому, що тяжкість правопорушення не є вагомою підставою для тримання особи під вартою. Звертає увагу, що підозрюваний має стійкі соціальні зв'язки, підтримує їх шляхом спілкування з матір'ю - ОСОБА_10 , вітчимом - ОСОБА_11 та своєю дівчиною - ОСОБА_12 . До моменту затримання проживав разом зі своєю дівчиною ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_1 , де проживали на підставі договору оренди, а ОСОБА_12 і на далі продовжує проживати за цією адресою, та, як наймач кварти надає свою згоду на проживання в ній підозрюваного ОСОБА_8 у випадку зміни запобіжного заходу останньому з тримання під вартою на домашній арешт, що підтверджується відповідною заявою. В свою чергу, матір підозрюваного ОСОБА_10 офіційно працевлаштована за кордом, а від так має постійний прибуток, та бере на себе зобов'язання матеріально утримувати ОСОБА_8 до моменту поки останній не працевлаштується на роботу. Зауважує, що серед оточуючих ОСОБА_8 позиціонує себе як трудолюбива, само дисциплінована особистість, останній займався спортом, а саме таїландським боксом, являється дворазовим чемпіоном України серед юніорів, в 2021 році директором КП «Громадський захист» для ОСОБА_8 було вручено подяку за професійний особистий внесок в удосконалення діяльності із забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства, протидії злочинності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою слідчий суддя зобов'язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "розумна підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 параграфу 1 (с) Європейської Конвенції передбачає "наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин" (див. рішення O'Hara v. United Kingdom of 16 October 2001, § 34).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Слідчий суддя зазначених вимог закону та положень практики ЄСПЛ в ході вирішення даного клопотання дотримався. Предметом дослідження слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого були саме ті обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу.
При вирішенні вказаного клопотання, слідчим суддею встановлено, що докази, надані слідчим, свідчать про існування обґрунтованої підозри в даному кримінальному провадженні, яка дає підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_8 можливо причетний до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187 КК України.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства», № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року).
На переконання апеляційного суду, обґрунтованість підозри ОСОБА_8 підтверджується сукупністю доказів, які були долучені до клопотання слідчого, на даному етапі кримінального провадження, свідчать про обґрунтованість підозри, оголошеної ОСОБА_8 , і є достатніми для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа може бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта, що слідчим та прокурором не доведена обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187 КК України.
Розглядаючи клопотання слідчого та продовжуючи строк тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , слідчий суддя ретельно дослідив всі обставини, які враховуються при продовженні строку тримання під вартою, та переконався в тому, що ризики, заявлені при попередньому рішенні суду про обрання запобіжного заходу підозрюваному у вигляді тримання під вартою, не зменшились.
Зокрема, обґрунтовано виходив з того, що у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням підозрюваного під вартою, є підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, приховувати або спотворити речі та документи, речові докази, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та інших підозрюваних, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, належним чином обґрунтувавши зазначені ризики.
Разом з тим, слідчим суддею обґрунтовано зазначено, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного, та наявні обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування та виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою.
З таким висновком слідчого судді погоджується й колегія суддів.
Слідчий суддя, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, врахував вагомість наявних в матеріалах кримінального провадження доказів про причетність підозрюваного до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.187 КК України, а також наявність об'єктивної неможливості завершення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні до закінчення дії попередньої ухвали про тримання ОСОБА_8 під вартою, з огляду на потребу у виконання ряду слідчих дій.
Враховуючи конкретні обставини кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_8 , докази, на які посилається слідчий у клопотанні та прокурор у судовому засіданні, та які були досліджені під час судового розгляду в межах перевірки обґрунтованості підозри, є підстави вважати, що підозрюваний під загрозою покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винним, може переховуватися від органів досудового слідства та суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його не можливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977\96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На переконання колегії суддів наявний також ризик знищення, переховування, спотворення речових доказів, оскільки вчинення кримінальних правопорушень, зокрема розбійного нападу, супроводжувалось залученням певних осіб та використанням певних засобів при конспірації факту на етапі готування та самого вчинення нападу (розбою). Повне коло осіб, причетних до вчинення кримінальних правопорушень ще встановлюється та, як наслідок, усі речові докази, органом досудового розслідування наразі не виявлено та не вилучено.
Колегія суддів також вважає, що підозрюваний може незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні шляхом вжиття заходів з метою зміни показань з метою уникнути кримінальної відповідальності.
Також, продовжує існувати ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки підозрюваний обізнаний про методи та способи проведення досудового розслідування, а також про обставини вчинення злочинною групою кримінальних правопорушень, у випадку обрання більш м'якого запобіжного заходу, він намагатиметься перешкоджати зібрати докази у правильній процесуальній формі, тим самим затягувати строки досудового розслідування з метою унеможливлення притягнення останнього та інших підозрюваних до кримінальної відповідальності.
Отже, враховуючи зазначені обставини, а також те, що при прийнятті рішення, суд повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , даних про його особу, обґрунтованості підозри та наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя правильно прийшов до висновку, що на даному етапі досудового розслідування доцільно продовжити щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а заміна запобіжного заходу на більш м'який не забезпечить можливість запобігання ризикам, зазначеним в ч.1 ст.177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що досудовим слідством не доведено наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки слідчим суддею встановлено існування ризиків на які посилався слідчий в клопотанні, та які не зменшилися, належним чином обґрунтував їх в оскаржуваній ухвалі, з чим погоджується й колегія суддів.
Посилання апелянта на те, що слідчий суддя не оцінив можливості застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із позбавленням волі є необґрунтованими.
Слідчим суддею встановлено, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра, яка разом з існуючими ризиками, які продовжують існувати та не зменшилися, конкретними обставинами справи, виключає можливість обрання відносно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Не можуть бути безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу і доводи апеляційної скарги захисника про наявність у підозрюваного місця проживання, стійкі соціальні зв'язки та що він є раніше не судимою особою, оскільки такі дані були враховані слідчим суддею та не впливають в даному випадку на правильність прийнятого слідчим суддею рішення.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені. Наявність місця проживання в орендованій його дівчиною квартирі, на переконання апеляційного суду, з урахуванням фактичних обставин, характеру, тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень та встановлених ст.177 КПК України ризиків, які продовжують існувати, недостатньо для доведення як відсутності ризиків, так і того, що ОСОБА_8 виконуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки за умови застосування більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги захисника, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, а під час розгляду клопотання слідчого слідчим суддею перевірено доводи про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінальних правопорушень та наявність ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України, пов'язаних з застосуванням запобіжного заходу, які на час розгляду клопотання не зменшилися, а також враховані всі обставини, які мають вагоме значення для визначення запобіжного заходу для підозрюваного у даному кримінальному провадженні та можливості його продовження.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 22.03.2024, якою продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 25 квітня 2024 року включно, без визначення розміру застави, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: