Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1329/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця", м. Харків
до Кегичівської селищної ради, смт. Кегичівка, Красноградського району
про стягнення 140627,90 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця", м. Харків звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Кегичівської селищної ради, смт. Кегичівка, Красноградського району, в якій просить суд стягнути з відповідача 140627,90 грн збитків, понесених від перевезення пасажирів, що користуються пільгами з оплати проїзду в приміських поїздах. Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 квітня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1329/23 та ухвалено розгляд справи № 922/1329/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
17 квітня 2023 року електронною поштою, Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" подано клопотання (вхідний № 9274) про зупинення провадження у справі № 922/1329/23 до ухвалення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови у справі № 916/3938/21.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 квітня 2023 року клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" про зупинення провадження у справі № 922/1329/23 до ухвалення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови у справі № 916/3938/21 задоволено; провадження по справі зупинено до ухвалення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови у справі № 916/3938/21.
03 травня 2023 року через канцелярію суду, Кегичівською селищною радою подано відзив (вхідний № 11080) на позовну заяву, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.
10 травня 2023 року електронною поштою, Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" подано заперечення (вхідний № 11666) на відзив, в яких позивач підтримує позов та просить його задовольнити у повному обсязі.
04 квітня 2024 року через канцелярію суду Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" подано клопотання (вхідний № 9020) про поновлення провадження у справі, оскільки об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було розглянуто справу № 916/3938/21 та 09 червня 2023 року винесено постанову.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 квітня 2024 року провадження у справі № 922/1329/23 поновлено.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (позивач), на виконання Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветерані з органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", тощо, надає послуги з перевезення пасажирів, в тому числі, пасажирів, що користуються пільгами з оплати проїзду в приміських поїздах.
Згідно з обліковими формами про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрата на перевезення яких відшкодовують з місцевого бюджету за 2022 рік, станом на 01 січня 2023 року, в межах повноважень та територіального розташування Кегпчівської селищної ради Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" перевезено пасажирів пільгових категорій на суму 140627,90 грн.
Отже, як зазначає позивач за 2022 рік у Кегичівської селищної ради виникла заборгованість на загальну суму 140 627,90 грн.
Позивач на протязі 2022 року неодноразове звергався з листами до Кегичівської селищної ради (від 14 січня 2022 року №ДН-2-07-15/59, від 02 лютого 2022 року № ДН-2-07-15/130, від 17 червня 2022 року № ДН-2-07-15/254, від 31 серпня 2022 року № ДН-2-07-15/346, від 21 вересня 2022 року № ДН-2-07-15/360) про кількість перевезених в межах територіальної громади відповідача пасажирів пільгових категорій та з пропозицією укласти з позивачем договір на перевезення пасажирів пільгових категорій громадян.
У відповіді на вищевказані листи Кегичівська селищна рада повідомляла позивача про наступне: листом від 07 лютого 2022 року № 04-13/412, що за результатами виконання бюджету за І квартал 2022 року, буде переглянуто питання щодо виділення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд залізничним транспортом окремих категорій громадян; листом від 27 вересня 2022 року № 04-13/2090, що за результатами 8 місяців 2022 року, бюджет селищної ради не виконаний на 100 відсотків, тому не має наявності вільних коштів для виділення на компенсаційні виплати за пільговий період залізничним транспортом окремих категорій громадян у 2022 році.
Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1359 "Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян" (Порядок)
На виконання Порядку на адресу Кегичівської селищної ради позивачем щомісячно були направлені облікові форми та рахунки на оплату з кількістю відправлених пасажирів та сумою недоотриманих коштів, які не були оплачені відповідачем.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгові перевезення громадян.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, зокрема, що пільги щодо оплати транспортних послуг та критерії їх надання визначаються виключно законами України; державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України, у тому числі: Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства", Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року тощо.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Отже, суд зазначає, що норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів, у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Згідно частини 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Пунктом 6 "Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року №252, встановлено, що суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Згідно абзацу 3 статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях" здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства Українська залізниця .
Регіональна філія "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" є суб'єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, а відповідно до статті 9 Закону України Закону України "Про залізничний транспорт".
Тобто, перевезення пасажирів залізничним транспортом на пільгових умовах здійснюється Регіональною філією "Південна залізниця" не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок, та як наслідок, уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені Залізницею витрати.
Як зазначалось вище, позивач просить стягнути компенсацію за пільгові перевезення громадян за 2022 рік1. Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли у 2022 році.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 4 Бюджетного кодексу України, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.
Згідно статті 7 Бюджетного кодексу України закріплено, що місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Так до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини 1 статті 89 Бюджетного кодексу України).
Однак, вказана норма була виключена на підставі Закону України від 20 грудня 2016 року №1789-VIII „Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2017 року.
Крім того, суд зазначає, що також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 Бюджетного Кодексу України.
Проте, стаття 102 Бюджетного кодексу України також була виключена на підставі Закону України №1789-VIII, у зв'язку з чим, компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян можуть здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а не за рахунок субвенції з державного бюджету.
Так, підпунктом "ґ" пункту 3 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян
Як вже зазначалось вище, частиною 6 статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів прийняття Кегичівською селищною радою відповідного рішення щодо введення відповідних пільг. Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що бюджетом відповідача передбачені кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян Залізницею. Навпаки, відповідач стверджує про зворотне.
Крім того, суд звертає увагу на те, що частину 1 статті 91 Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 204 на підставі Закону України від 20 грудня 2016 року №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України".
Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв'язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 204 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України.
Тобто, стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не обов'язково мають здійснюватись.
Отже, кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті 91.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20 січня 2022 року у справі №904/138/21.
За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.
Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (стаття 48), "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року).
Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин 1, 3 статті 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями статті 3, частини 1 статті 17, частини 3 статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до частини 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.
Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).
За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина 1 статті 20 цього Закону).
Наведене свідчить, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Що ж до підпункту "ґ" пункту 1 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України відсутні.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі 916/3938/21.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "22" квітня 2024 р.
Суддя П.В. Хотенець